Українські мультфільми стають кращими, але не дотягують до західних. Тільки «Викрадена принцеса» змогла відбити вкладені гроші. Чому? Мало грошей? Не вміють малювати? — Відповідають режисери, продюсери та мультиплікатори

«Гуллівер повертається». Найдорожчий український мультфільм від Володимира Зеленського

Автор ідеї мультфільму «Гуллівер повертається» — Володимир Зеленський. Щоправда, вигадав її він задовго до того, як розпочав свою виборчу кампанію. У 2016 році проєкт подали на пітчинг Держкіно. Але після того, як «Квартал» розкритикували за жарти в Юрмалі, де Україну порівнювали із жебрачкою, Зеленський відкликав мультфільм із пітчингу.

Банкір Олег Ходачук, який за пів року став генеральним продюсером мультфільму, каже, що був радий відсутності держфінансування — із принципу не хотів мати справу з бюджетними грішми. А до 2017 року бізнесмен взагалі не мав жодного стосунку до кіновиробництва.

«Квартал» вирішив долучити до своїх проєктів свіжу кров. Вони запросили мене на зустріч. Там був я, Зеленський та обидва брати Шефіри. Запропонували мені на вибір кілька кінопроєктів і один мультфільм. Я обрав анімацію, бо в комерційний успіх українських фільмів не вірю», — розповідає «Бабелю» Ходачук.

Олег Ходачук висунув кварталівцям умову: усе має бути зроблено в найвищій якості. Тому бюджет поступово зріс із трьох з половиною до десяти мільйонів доларів, що зробило мультфільм найдорожчим проєктом в історії української анімації. Половину цих коштів бізнесмен вклав із власної кишені.

Щоб досягти наміченої планки якості, до роботи залучили двох спеціалістів із Голлівуду. Режисером анімації став Тоні Бонілла, який працював мультиплікатором над багатьма діснеївськими проєктами, зокрема «Ваяною» і «Зоотрополісом». До редагування сценарію підключили Майкла Раяна, який у 2016 році отримав «Еммі» за сценарій мультфільму «Хай живе король Джуліан».

«Я сказав Тоні не приймати у нас жодного шота, допоки картинка не буде відповідати всім стандартам «Діснея». У результаті на те, щоб зробити кілька перших секунд, ми витратили півтора року. Потім ми змогли здати протягом місяця 10 секунд, далі — 30 секунд. І, нарешті, вийшли на комерційні обсяги — 5 хвилин на місяць», — каже Ходачук.

Пошуки головного режисера привели до Росії. На цю посаду запросили Іллю Максимова, який раніше працював на відому російську студію «Мельница» і керував виробництвом таких мультфільмів, як «Карлик Ніс» і «Добриня Микитич та Змій Горинич». За російське громадянство режисера творцям «Гуллівера» потім прилетіло від критиків, хоча Олег Ходачук запевняє, що Ілля — людина абсолютно проукраїнська. Усі три роки, поки тривала робота, Максимов жив у Києві та, мабуть, тут і залишився б, якби не захворіли батьки.

Завершили зйомку у 2021 році. Початок українського прокату кілька разів переносили через коронавірус і, врешті-решт, він стартував до Дня Незалежності. На презентації для преси стрічку чомусь називали першою українською анімаційною повнометражкою.

У вітчизняних кінотеатрах мультфільму вдалося зібрати 15 мільйонів гривень, що становить близько 5% від бюджету. Наприкінці січня 2022 року його запустили у прокат у Бразилії. Далі буде Колумбія, потім Північна Америка. У тому, що зрештою стрічка окупиться, генеральний продюсер не сумнівається.

«Ми продали наш мультфільм у 71 країну. У квітні «Гуллівера» покажуть на 12 тисячах екранів у Китаї. Пробитися до кінотеатрів цієї країни дуже важко. Тут, напевно, зіграло роль те, що на дуже великому та престижному фестивалі в Шанхаї, який називають «азіатським Оскаром», ми потрапили до списку пʼяти номінантів у категорії «найкращий анімаційний фільм», — стверджує він.

До промо мультфільму підключили IT-компанію з українським корінням. Reface — популярна у США і не тільки мобільна програма, яка у відеороликах замінює обличчя героя на обличчя користувача. У тих країнах, де стартує прокат, Reface виводитиме ролики з «Гуллівером» у топ.

«Я із цим мультфільмом особисто обʼїздив багато шанованих фестивалів і кіноринків світу. Я був у Каннах, на «Берлінале», був на фестивалі у Франції. Коли ми вже мали що показати, усі дивувалися з того, як ноунейм студія змогла за такий короткий проміжок часу вийти на такий рівень якості», — каже Олег Ходачук.

До картинки нарікань справді майже не виникло. А ось сюжет нещадно критикують ледь не в кожній рецензії. Автори вказують на значні сюжетні дірки та незрозумілість світу, де відбувається історія. Те, що звʼязок із літературним першоджерелом майже відсутній, цілком традиційно для мультфільмів. Але чому головний герой одного з ліліпутами розміру — сюжет не пояснив. Хоча в цьому і полягала його головна філософська та виховна ідея — показати, що гігантом людину робить не зріст, а її справи.

Глядачі у своїх реакціях поділилися 50 на 50. Олег Ходачук вважає, що значна частина гнівних відгуків повʼязана радше з персоною Зеленського, аніж із самим мультфільмом.

Наразі, за словами продюсера, 95 animation studio готується запускати виробництво нового повнометражного мультфільму. Імовірно, із тим самим головним героєм. Але перш ніж запустити етап продакшену, інвестори хочуть переконатися в комерційній віддачі першого дітища.

«Із другим продуктом буде простіше, швидше та вдвічі дешевше, тому що нам уже не доведеться вчитися мало не з нуля», — резюмує Олег Ходачук.

«23 образи Петрика Пʼяточкина». Мультфільм про хлопчика, якого відмовилися продавати в чужі руки

Назва анімаційної студії KAPI безпосередньо повʼязана зі знаменитим мультфільмом про Капітошку. Дитяча письменниця Наталя Гузєєва створила цього персонажа ще в 1980 році. Вона ж «мама» не менш відомого Петрика Пʼяточкіна. Довгий час працювала сценаристом і редактором в «Укранімафільмі», а 1995 року переїхала до Німеччини.

«Був такий період, коли до мене зверталися великі студії, зокрема дуже відомі. Вони просили продати їм моїх персонажів та їхні історії. Усі хотіли ексклюзивне право. Тобто вони платять гроші та роблять усе, що хочуть. А мені потім, щоб написати нову книгу про Петрика чи якось інакше використати персонажа, доводилося б питати у них дозвіл, погоджувати та, найімовірніше, навіть платити», — розповідає «Бабелю» Наталя.

Щоб не віддавати рідних героїв у чужі руки, Наталя та її чоловік Михаль Маргуліс заснували власну студію. Наталя виконує роль головного сценариста, Михаль — генерального продюсера.

Роботу над новим мультфільмом про Пʼяточкіна студія KAPI розпочала у 2017 році. Мінкультури України покрив 30% від бюджету картини, але гроші швидко скінчилися. За словами Наталі, на початковому етапі інвестори виявляли великий інтерес до проєкту, але потім через пандемію усе сповільнилося. До того ж померла людина, яка збиралася значною мірою профінансувати створення мультфільму.

«Мультфільм зроблений на 60% і поки що поставлений на паузу. Шукаємо джерела фінансування. Зараз, якщо немає $2 мільйони, до створення мультфільму краще навіть не приступати. Простіше зібрати такі гроші, коли інвесторів багато і кожен кладе у спільний кошик порівняно невеликі суми. Тому до проєкту, крім нашої студії, залучили представників ще шести країн», — пояснює Наталя.

На сайті студії KAPI написано, що мультфільм має вийти наприкінці літа — на початку осені 2022 року. Однак, за словами Наталі Гузєєвої, цього, на жаль, не станеться. Премʼєра переноситься на 2023 рік. І, схоже, терміни можуть змінитися.

Коли Наталя писала сценарій для Петрика, вона, як і колеги з інших українських студій, орієнтувалася на закордонного глядача. Каже, що адаптувати насамперед довелося спільне тло історії.

«Тут, у Європі, інакше ставляться до дітей. З ними намагаються говорити на рівних, враховувати індивідуальність кожного. Не застосовують наказний чи менторський тон. Оскільки дії казки відбуваються в Україні, я спочатку писала її в декораціях нашої ментальності. У сценарії ж стосунки між дорослими та дітьми наближені до європейських сімейних цінностей», — каже вона.

За словами Наталі, зараз головним проєктом студії є повнометражний мультфільм «Далія та червона книга», який виробляється в копродукції з Аргентиною. За сюжетом маленька дівчинка вирушає у подорож сторінками казки, яку написав її нещодавно померлий батько. Крім цього, студія вже випустила дві короткометражки й один короткий мультсеріал.

«Азарт» на рушії Unreal Engine. Мультфільм, який не мультфільм

У 2009 році в Україні вийшов 177-сторінковий графічний роман «Азарт». Похмурий комікс у темній естетиці неонуару розповідає кримінальну історію, що відбувається в Одесі. Олексій Пантелєєв — автор історії, а тепер і генеральний продюсер студії Eidetic Pictures — зізнається «Бабелю», що цей сюжет він спочатку вигадав для екранізації, а створення графічного роману було етапом на шляху до цієї мети.

«Азарт» має стати першою українською повнометражною анімацією для дорослих. Стрічку роблять на рушії Unreal Engine, призначеному для компʼютерних ігор. На ньому реалізовані десятки ігрових проєктів, серед останніх, наприклад, Mortal Kombat 11. Рушій умовно безкоштовний у використанні, розробники контенту зобовʼязані виплатити тільки роялті — 5% від загального доходу.

Олексій Пантелєєв виконує у проєкті відразу три ролі: режисера, сценариста і продюсера. У 2019 році Держкіно виділило на зйомки «Азарту» 28 мільйонів гривень. Студія заявляє, що це половина потрібної суми. Таким чином, офіційний бюджет картини становить приблизно $2 мільйони.

ideo-grafika.com

ideo-grafika.com

Процес створення картини більше нагадує кіновиробництво, аніж мультиплікацію. Тільки всі декорації існують у віртуальній реальності, а виробляють їх геймдизайнери. Персонажі рухаються завдяки технології мокапа, тобто актори вдягають костюми з датчиками та відіграють ролі. Міміка зчитується за допомогою алгоритмів захоплення обличчя.

Актори використовують шоломи та маніпулятори віртуальної реальності, щоб вжитися в роль. Одягаючи їх, вони переносяться у світ фільму — наприклад, щоб відчути атмосферу місця, де вони мають розіграти сцену.

«Це дозволяє нам бути гнучкими та не привʼязуватися до сторіборду, як у традиційній мультиплікації. Є простір для імпровізації», — каже Олексій Пантелєєв.

Як приклад такого творчого відходу від початкового сценарію він наводить історію з музикантами з ТНМК. В одній зі сцен вони виступають у нічному клубі. Фоззі та Фаготу так сподобалося оживляти за допомогою мокап-костюмів своїх 3D-двійників, що Олег Пантелєєв запропонував їм камео.

Автор мультфільму обіцяє, що глядач впізнає на екрані Одесу, яка лише переосмислена під кінокомікс. Перед стартом зйомок режисер з невеликою командою провів локейшн скаутинг — вони поїхали на місце і цілий тиждень знімали та фотографували місто. Тепер у них є 3D-моделі статуї Дюка, Потьомкінських сходів, Одеського порту та багатьох інших місць.

Продакшен картини запустили влітку 2020 року. Зараз фільм на стадії монтажу. Відзнято 2,5 години контенту. Наскільки його скорочуватимуть — режисер ще не вирішив. Не вирішено також питання про те, як виглядатиме кінцевий варіант картинки, які фільтри й ефекти застосують, щоб досягти необхідної похмурості та тягучості.

Для широкого загалу творці «Азарту» поки що не випускали ані тизерів, ані трейлерів. Є лише ролики для внутрішнього користування — найбільше вони нагадують кат-сцени в іграх, із характерною незграбністю рухів персонажів. Олексій Пантелєєв каже, що судити з них про те, яким буде кінцевий продукт, не можна.

Мультфільм планують закінчити восени 2022 року, а випустити у 2023-му. Проте питання з дистрибуцією теж не закрили. Режисер поки не готовий сказати, чи показуватимуть «Азарт» у кінотеатрах або розмістять лише на онлайн-платформах — попередніх договорів наразі немає.

«Руслан і Людмила», «Мавка» та «Роксолана». Три сильні жіночі характери від студії Animagrad

Студія Animagrad є частиною холдингу Film.ua та заявляє про амбіції стати найбільшою анімаційною компанією у Східній Європі, плануючи випускати по одному повнометражному мультфільму на рік. Зараз Animagrad — лідер українського ринку. Студію заснували у 2012 році, серед перших робіт був комедійний серіал «Казкова Русь» для «Кварталу 95».

У 2013 році Animagrad розпочала роботу над своєю першою повнометражкою — «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила». Він вийшов у 2018 році та став першим не збитковим українським мультфільмом — за бюджету $3,7 мільйона в міжнародному прокаті картина зібрала майже $7 мільйонів. Ще до офіційної премʼєри мультфільм закупили 30 країн. В Індії, наприклад, він став першою закордонною, але не американською, анімаційною картиною, що вийшла в широкий прокат.

Сюжет «Руслана і Людмили» заснований на казці Олександра Пушкіна. Але оскільки після запуску стадії девелопменту почалася російсько-українська війна, творцям мультфільму довелося приховати на пітчингу Держкіно, що сюжет заснований на творі російського класика, — інакше гроші не давали. Зрештою держава виділила на виробництво 20 мільйонів гривень, що становило близько 20% бюджету. Утім, від Пушкіна в мультфільмі мало що залишилося, хіба що загальна канва та імена персонажів.

«Руслана та Людмилу» ми робили пʼять років і лише два з них працювали над анімацією. У нас було три варіанти сценарію. І фінальний ми правили вже тоді, коли розпочали виробництво, хоч так робити і неправильно», — розповідає «Бабелю» режисер картини Олег Маламуж.

Наразі він керує створенням «Мавки». Новий мультфільм має ще одного режисера — Сашу Рубан. Для першої повнометражки Animagrad вона вигадала тексти до двох пісень, одну з яких, що звучить під час титрів, заспівала Джамала. Бюджет «Мавки» — близько $7 мільйонів, з яких держава виділила 25%.

За словами Олега Маламужа, роботу над анімацією закінчать улітку. До створення мультфільму залучили 400 фахівців. Дату премʼєри призначили на 29 грудня 2022 року. Права на розповсюдження фільму вже придбали 10 міжнародних компаній, які займаються прокатом у країнах Європи, Близького Сходу, Північної Африки й Азії.

Сценарист нової картини той самий, що й у попередньої, — Ярослав Войцешек. Сюжет заснований на пʼєсі «Лісова пісня» Лесі Українки. Але, схоже, з першоджерела взяли навіть не канву історії, а лише імена та міфічний антураж. Розбіжності з оригіналом не завадили видати пʼєсу Лесі Українки в кінообкладинці — із веселою мультяшною Мавкою. Це стало лише малою частиною потужної промокампанії, ще випускають брендовані товари та прикраси, є тематичні додатки доповненої реальності на смартфонах, свій сайт трьома мовами, великий спецпроєкт і багато іншого.

Щоб зрозуміти, як Мавка має рухатись, для зйомки референсів запросили балерину Катерину Кухар, яка грає Мавку на сцені Національної опери. Завдяки їй героїня набула грації та легкості.

Коли «Мавку» дороблять, команда Animagrad під керівництвом того ж режисера Олега Маламужа візьметься за новий проєкт — «Роксолану». Сценарій є, державна підтримка є, але виробництво поки що на паузі. На екрани мультфільм планують випустити у 2024 році. Стиль 3D-анімації анонсували як трохи менш реалістичний і більш дитячий, аніж у «Мавці».

«На пітчингах Держкіно «Роксолана» отримала дуже хороші оцінки. На мій погляд, історія вдалася, вона легко читається, легко малюється. Здається, цього разу в нас вийшов по-справжньому гарний сценарій — мікс драми та драйвової комедії зі жвавими жартами. Навчилися влучати в яблучко», — каже Олег Маламуж.

Мультфільм не історичний, а фентезійний — казка про те, як весела українська дівчина разом із султаном, долаючи чвари, рятують світ від злого некроманта.

«Продюсери беруть образи, які знають усі. Чим більша впізнаваність персонажа, тим більше глядачів. Однією з навичок, які я набув за останні роки, є адаптація будь-якої історії під аудиторію 3+. «Лісова пісня» теж зовсім не дитяча. А якщо дослівно екранізувати «Руслана та Людмилу», вийде жорстке фентезі», — пояснює Олег Маламуж.

Коли в Україні перестануть робити «під Дісней» і чому анімація потребує нових кадрів

«За радянських часів фраза «комерційне кіно» як лайка була. Ніхто особливо не замислювався, для якої аудиторії робиться мультфільм, якою буде реакція глядачів. Натомість їх показували по телевізору і не було жодних проблем із донесенням до аудиторії. У цьому плані була свобода творчості», — каже сценаристка «Петрика Пʼяточкина» Наталя Гузєєва.

Коментуючи те, що найбільше критики дістається сценаріям українських повнометражних мультфільмів, вона каже, що не завжди можна судити про історію та її автора за результатом, що вийшов.

«Недарма кажуть, якщо фільм хороший — молодець режисер, якщо поганий — винен сценарист», — зазначає вона.

Із Гузєєвою погоджується і режисер Animagrad Олег Маламуж. «А в кіно у нас хіба сильні сценарії? Це загальна проблема для всієї індустрії. Можливо, корінь проблеми в тому, що за радянських часів вся сценарна школа була в Москві. Крім того, кожен фільм не може бути шедевром. Великі студії спеціально запускають у виробництво багато проєктів, бо знають, що з-поміж десяти картин буде два блокбастери, три фільми просто окупляться, три вийдуть у нуль, а два — проваляться. Для мене це рулетка, зважити наперед можна лише 50% факторів», — каже він.

Його колега, одна із режисерів «Мавки» Саша Рубан зауважує, що українські мультфільми змагаються на екранах не з творами інших вітчизняних студій, а з потужною машиною Голлівуду.

«Зараз планку якості для комерційної анімації піднято дуже високо. Це дуже складний та дорогий вид мистецтва. І те, що для інших напрямів звучить як значні суми грошей, для анімації завжди замало. Хоча й нам уже є чого навчити закордонних колег. Наприклад, як створювати гідну повнометражну анімацію за такі скромні гроші у важких умовах», — каже вона.

Усі фахівці, з якими поговорив «Бабель», сходяться в одному: головний ресурс вітчизняної анімації — аніматори. Багато українських мультиплікаторів, ще задовго до відродження української школи, набили руку у студії «Борисфен», яка з кінця 1990-х робила продукцію на замовлення французької компанії Millimages/Bacfilms. У 2014 році співпраця із французами закінчилася — замість українців вони найняли мультиплікаторів із Китаю та Південної Кореї.

Наразі, за словами Олега Маламужа, середня зарплата аніматора в Україні становить $1 000. Одна з актуальних проблем — конкуренція за кадри з геймдевелопментом, де зарплати вищі.

В Україні зараз приблизно 3 000 фахівців-мультиплікаторів. Але потрібно більше, особливо з огляду на те, що в цій сфері є спеціалізації. Сторібордист — це одна професія, розробник моделей персонажів — інша. І таких напрямів безліч. Наприклад, у кожній студії є цілий відділ, який займається лише тим, що промальовує рух тканини, волосся, води та інших текстур.

Багато хто, набивши руку, їде працювати на Захід. У всіх великих студіях світу можна знайти вихідців з України. І тут вітчизняним студіям допоміг коронавірус — дистанційна робота й раніше в цій сфері була поширена, але тепер вона стала стандартом. Тому багато хто працює на західні компанії, набуває цінного досвіду, але все-таки залишається в Україні.

Олег Маламуж вважає найважливішим пріоритетом анімаційну освіту. Тому вже два роки керує найбільшою школою мультиплікації у країні — на базі онлайн-університету Projector, і веде там курс 2D-анімації, а його дружина Ірина — курси анімаційних сценаріїв, інтегровані з вивченням дитячої психології. Є напрямок режисури, сторібордування та інші. Амбіції — створити повноцінний факультет із трирічною програмою.

«Зараз ми закриваємо ті напрями, де найбільший брак кадрів. От незабаром у нас перший режисерський курс випуститься — і ця молодь знає, як робити повнометражки. Мої студенти допомогли мені створити перший сторіборд і аніматику «Роксолани», з яким ми пішли на пітчинг Мінкультури, унаслідок чого потім отримали держфінансування — 25 мільйонів гривень. Усі співробітники Animagrad тоді були зайняті на «Мавці», і мої учні дуже допомогли. І здобули досвід», — каже Маламуж.

Режисер зазначає, що в Європі та Америці анімаційна освіта перебуває на зовсім іншому рівні.

«Вони також готують теоретичні праці, в яких мультиплікація розглядається як мистецтво, вивчається її вплив на суспільство. Це рухає індустрію уперед. У нас же, в Україні, лише в Карпенка-Карого є напрям анімації, але там готують лише режисерів і в них проблеми із сучасною технічною базою», — вважає він.

Режисер каже, що Україна має потенціал стати в один ряд із важливими на світовій карті анімації країнами — Ірландією та Францією. Маламуж каже, що Ірландія робить у 20 разів більше анімації, ніж Україна, хоча там живуть лише 5 мільйонів людей. Але в Ірландії є філії великих американських компаній — Cartoon Network, Hasbro, Nickelodeon та інших. Держава заохочує цю індустрію, у них дуже комфортна податкова політика. В Ірландії студія на 50—60 осіб вважається маленькою, в Україні — великою.

Відповідаючи на запитання, коли в Україні почнуть робити повнометражні мультфільми з оригінальним малюванням, а не за диснеївськими лекалами, Олег Маламуж каже: «Коли індустрія встане на ноги». Спочатку треба навчитися заробляти гроші, потім — займатися творчими експериментами.

«Наприклад, багатьом зараз подобаються 2D-мультфільми ірландської студії Cartoon Saloon — «Таємниця абатства Келлс», «Вовча варта» та інші. Але вони мають два підрозділи: перший займається комерцією, рекламою, аутсорсом, другий робить красиві повнометражки. Тому що їхні мультфільми самі по собі не приносять прибутку — прокат слабкий. Однак завдяки такій бізнес-моделі вони можуть їх виробляти», — розповідає Маламуж.

В Україні зараз зʼявляється безліч студій, більшість з них виготовляють короткометражки або рекламну продукцію, ролики для YouTube. Тож, як вважає Олег Маламуж, анімація в Україні є сферою зростання. І вона потребує нових професіоналів. Тільки всі, із ким поговорив «Бабель», наголошують, що це зовсім не професія мрії. Творчістю у великих студіях займається невелика частина команди, решта проводять свої дні у важкій, одноманітній та копіткій праці.

«Хаяо Міядзакі сказав, що анімація — це не коли ти береш олівець і малюєш рівну лінію. Анімація — це коли ти намагаєшся відшукати лінію, яка прихована всередині тебе самого. Ось і нам варто відшукати в собі щось дуже важливе і потаємне, очистити від лушпиння поверхневого, помножити це на міцну команду фахівців, додати хорошу дрібку якісного планування, приплюсувати реальний бюджет, дати настоятися історії на цілі персонажів, акуратно замісити на реальних термінах і — вуаля! Рецепт успішного мультфільму в кишені», — резюмує Саша Рубан.

А рецепт успішного медіа — підтримка читачів! Допоможи команді «Бабеля» донатом.