Першим орієнтиром для поділу часу на тижні в людей стали базарні дні. Наприклад, у стародавній Кореї тиждень складався з чотирьох днів і називався «ринок», який кожного четвертого дня й відбувався. У народу тів, який живе на території сучасної Нігерії, такий самий тиждень тривав пʼять днів, у Стародавньому Єгипті — десять.
З розвитком релігій тижневий цикл ускладнився: у суспільствах розвинулись цілі системи заборон і святкувань, які регламентували життя. Часто вони були циклічними. Наприклад, в Ісландії ділили час на відрізки по 10 днів, у балтійських мовах знайшлися свідчення, що тиждень там колись складався з 9 днів, а в одному з діалектів мови басків є докази триденного тижня. А перші свідчення про семиденний тиждень зафіксовано на Близькому Сході — в Месопотамії.
Засновником семиденного тижня історики вважають шумерського правителя Гудеа. Він правив у місті Лагаш у період між 2142 і 2116 роками до нашої ери. За ці роки він збудував палац із семи кімнат, який використовувався під час семиденного свята. В шумерському Епосі про Гільгамеша, який зʼявився приблизно в цей же час, ідеться про зливу, яка тривала сім днів, а подібний на Ноя персонаж Утнапіштім чекає сім діб, перш ніж залишити свій ковчег по завершенні потопу.
В часи Гудеа зʼявилась як звичка обʼєднувати дні в семиденні тижні, так і не робити в сьомий день певних справ. Зокрема, у цей день не могли працювати чиновники.
Скоріше за все, від шумерів цей принцип перекочував у юдаїзм: у Торі на кожен із семи днів тижня є окремий псалом. Звідти семиденка перейшла в християнство, перейняло її й мусульманство. Так тиждень, що складався з семи днів, поширився світом. Хоча тоді його значення іще було далеко не таким, як зараз.
Релігії ділять рік не лише на тижні, а й на проміжки між великими церковними святами. Досі в багатьох культурах ці свята є важливими хронологічними орієнтирами — в Україні це, наприклад, Водохреще, Покрова, Яблучний Спас. І хоча неділя вважалася днем відпочинку, а публічні страти найчастіше відбувались у пʼятницю — із відсилкою до розпʼяття Христа у Страсну пʼятницю — саме ці свята були головними точками відліку в житті людей. Віряни часто й досі цим користуються.
Сільське життя — а переважна більшість людей до XX століття жила в селах — тиждень теж регламентував мало. Землероби більше орієнтуватися на сезони або дати великих ярмарків. Ремісники теж отримували зарплатню одразу після зробленої роботи, відсотки за позики сплачували не раз на тиждень, а щомісяця. Перші датовані нотатники не ділили час на тижні — про них не було навіть згадки.
Італійський браслет середини XIX століття, що символізує дні тижня й святих, які їм покровительствують.
Wikipedia
Одними з перших переселенців із Європи на територію сучасних Сполучених Штатів стали пуритани. Вони виступали за суворе дотримання церковних норм, зокрема й особливостей неділі. Мандрівники з Європи, які відвідували англійські колонії на східному узбережжі Північної Америки, згадували: неділя тут — надзвичайно нудний день. На вулиці годі було когось зустріти, заклади не працювали — у Філадельфії навіть дороги перекривали, щоб ними не могли пройти коні. У цей день поселенці мали лише молитися, відпочивати й обмірковувати своє життя. У XVII столітті тиждень ніде не відчувався так чітко, як на землях, які пізніше утворять США.
Далі свою справу зробив технічний прогрес XIX століття. Поїзди часто ходили за тижневим графіком. Першими регулярними газетами були тижневики. Пошту в невеликих поселеннях відправляли й розносили раз на тиждень. Семиденка стала ознакою цивілізації — і тому Робінзон Крузо, потрапивши на безлюдний острів, спершу не може згадати, який зараз день тижня, а потім взагалі забуває про це. Індіанські племена з Північної Америки, які не ділили час на семиденні відрізки, вчать цьому концепту своїх дітей — щоб ті краще розуміли «блідолицих». Перша у США газета мовою індіанського племені — «Черокі Фенікс» — виходила щочетверга.
Перші великі підприємства теж підлаштувались під тижневу модель роботи. Пʼятниця чи субота нерідко були днем зарплати, в неділю робітники відпочивали або мали скорочений робочий день. Коли доступними стали засоби гігієни, люди часто прали в понеділок, прасували одяг у четвер, купалися щонеділі. На це орієнтувалась навіть реклама.
Закріпила тиждень у людському побуті урбанізація. Понеділок у багатьох містах став днем футбольних змагань, четвер — днем шлюбів, премʼєр театральних вистав і кінострічок, пʼятниця — днем концертів. Велику роль зіграла загальна шкільна освіта з її чітко привʼязаним до тижня графіком.
Коли розподіл часу на тижні вкорінився в культурі, у різних суспільствах спробували змінити тривалість тижня — задля зручності. Так, у Франції після Великої французької революції 9 років проіснував десятиденний тиждень — так звана декада. В Радянському Союзі наприкінці 1920-х років спробували розділити рік на 72 пʼятиденні тижні: чотири робочі дні завершував один вихідний. Однак ця ідея виявилась непопулярною, і від неї швидко відмовилися.
Існував проєкт календаря, де місяці були адаптовані під тижні. Тринадцять місяців, кожен з яких мав по чотири семиденних тижні — 28 днів. Разом це 364 дні, додатковий 365-й не входив до жодного місяця й був вихідним. Плюси такого підходу — перше число кожного місяця припадало на понеділок, і з року в рік це не змінювалось. Календар для одного такого року був би актуальним завжди.
Додатковий, 13-й місяць отримав назву Сол (з лат. Sol — Сонце). Автор календаря Мозес Консворт втиснув його між червнем та липнем. Утім, запровадити календар на офіційному рівні не наважилась жодна країна. На відміну від компанії Kodak — тому цей експеримент досі відомий як «план Істмена» на честь американського бізнесмена Джорджа Істмена, засновника компанії. У 1928 році він запровадив 13-місячний рік на своїх підприємствах — і працівники найбільшого на той час виробника кіно- й фотоплівки жили за цим календарем до 1989 року.
Донат «Бабелю» — чудова ідея в будь-який день будь-якого тижня!