На Еверест зійшли вже понад шість тисяч людей. На глибину в понад сто метрів без акваланга пірнули лише кілька десятків. Це вплив інстинктів: тривала затримка дихання спричиняє паніку. Лінивець може перебувати під водою протягом 40 хвилин ― і буде в порядку. Більшість людей не витримають і хвилини.
Цю здатність можна тренувати ― доведено шукачами мушель. Проте як глибоко здатна пірнути людина? Іще в середині минулого століття лікарі запевняли, що наш максимум ― 50 метрів, на більшій глибині вода просто розчавить людське тіло. Однак уже в 1962-му італійський рибалка Енцо Майорка пірнув на 51 метр і повернувся неушкодженим. У 1976-му цей показник майже вдвічі перевищив француз Жак Майол ― він пірнув на сто метрів.
Аленка Артнік не планувала повторити долю цих дайверів та навіть не чула про них. Вона росла у словенському, тоді ще югославському, місті Копер на березі Адріатичного моря. Югославські війни практично оминули регіон: бойові дії у Словенії тривали десять днів. Дитинство Артнік було сповнене інших турбот ― її зведений брат почав вживати героїн, тато пиячив. Батьки розлучились, але через матеріальні проблеми всі продовжували жити разом. До батька й брата час від часу навідувалась поліція.
З десяти років Аленка відпочивала від сімейних турбот у місцевому клубі каякінгу. Вона приходила туди щодня, у вихідні ― двічі на день. Коли їй почали довіряти ключі від клубу, стала пропускати шкільні заняття, займаючись на самоті. Спорт давав Артнік спокій і затишок, яких вона не мала вдома.
Поступово дівчина віддалялася від рідних. Мати знайшла нового чоловіка та виїхала в інше місто ― контакт із нею практично обірвався. Зведений брат зник. Батько звинувачував доньку у власних невдачах. Зрештою, у 21 рік Аленка виїхала до Любляни, столиці країни.
У Любляні немає моря, лише вузька річка. Аленка влаштувалася продавчинею у скейтерську крамницю і закинула спорт, заповнюючи вільний час вечірками й алкоголем. Усі її стосунки були короткотривалими.
У 2004-му брат подзвонив Артнік із реабілітаційного центру, та вона не зняла слухавку. Передзвонила лише наступного дня й дізналася, що він помер. Невдовзі стало відомо про рак у матері Аленки, за кілька років померла й вона. З близьких людей залишився тільки батько, який телефоном морально знищував доньку. Літньої ночі у 2010-му вона прийшла до мосту в Любляні, щоб стрибнути з нього. Самогубство видавалося 28-річній Аленці найкращим способом розв’язати свої проблеми. Постоявши над річкою, вона все ж вирішила дати собі ще один шанс.
Facebook / Alenka Artnik
Невдовзі один із колишніх хлопців запросив Аленку поплавати в басейні. Він захоплювався підводною риболовлею і щоб розвинути витримку, тренувався плавати під водою. Артнік теж пірнула. «Раптом весь гамір світу зник. Я відчула себе на самоті ― але водночас частиною чогось. Уперше за тривалий час я почувалась вмиротворено», ― казала спортсменка. Наступного дня вона купила собі ласти.
Бажаючи дізнатись більше, Артнік записалась на навчальний курс від одного з найкращих фридайверів Словенії Юре Даїча. Він відомий тим, що може проплисти під водою на одному подиху 75 метрів ― три доріжки в типовому басейні. На другий день курсу Аленка перевершила результат Даїча. Вона пропливла 92 метри й випірнула лише тому, що загубила одну ласту. Шокований тренер намагався зрозуміти, як їй це вдалося ― фізичні здібності Артнік не були визначними. Як виявилось, справа не лише у витривалості. «Я пірнаю, щоб утекти від планети», ― відповіла вона.
У більшості видів спорту 30-річні вже завершують свою карʼєру. У фридайвінгу інакше. Для хорошого результату потрібні не лише фізична витримка й здатність надовго затримувати повітря, а й спокій та добре знання своїх фізичних та емоційних можливостей. Тому вік Аленці лише допомагав. Вже за рік після першого тренування вона встановила національний рекорд.
Тренери казали їй: пірнати у басейні ― наче бігти на біговій доріжці. Пірнати ж в океані ― це як біг у справжньому лісі. Тому у 2015-му Аленка звільнилася з роботи й сіла на літак до Єгипту. «Вийде ― чудово, не вийде ― хоч побачу іншу частину світу», ― вважала вона. Це був її другий авіарейс у житті, літак прямував у Дахаб. Там вона орендувала старий бедуїнський будинок, облаштувала місце для кількох бездомних котів і собак. І пішла пірнати.
На глибині тіло переходить у режим вільного падіння. Артнік це надзвичайно сподобалось: так проблеми відходять ще далі. Поступово Аленка довела глибину свого занурення з 77 до 92 метрів. Це було всього на 9 метрів менше за світовий рекорд пірнання з моноластою для жінок. У 2016-му вона єдина від Словенії взяла участь у всесвітньому чемпіонаті з фридайвінгу ― і перемогла. Однак світовий рекорд поставила лише в пірнанні із двома ластами. Цього Артнік було замало.
Фридайвінг не може похвалитись ані великою увагою медіа, ані щедрими рекламними контрактами чи грошовими призами за перемоги. Аленка ж прагнула не відволікатись на щось інше, крім пірнання ― і їй допомогла словенська поліція. У рідній маленькій балканській країні вона ― зірка, і поліція вирішила використати її славу для пропаганди здорового способу життя. Так Артнік отримала статус поліцейської і зарплату від словенського МВС. Ці гроші плюс скромний прибуток від кількох рекламних контрактів дозволили спортсменці вести кочове життя, живучи там, де в конкретний сезон умови для дайвінгу найкращі.
На початку 2019-го на філіппінському острові Пангало Аленка познайомилась зі швейцарським фридайвером Флоріаном Бургардтом. Він саме взяв перерву в карʼєрі банкіра, щоб глибше зануритись у цей спорт. Поступово вони закохалися одне в одного. Зараз вони заручені й живуть у селі на сході Франції.
Флоріан Бургардт і Аленка Артнік.
Facebook / Alenka Artnik
Аленка нарощувала навантаження, однак навіть на змаганнях поводилася обережно. Кілька разів вона відмовлялась пірнути ще раз, аби, можливо, встановити новий рекорд, відчувала — ще не готова. На відміну від багатьох фридайверів, у Артнік ніколи не було травматичних ситуацій на змаганнях. Вона жодного разу не втрачала свідомість, піднявшись на поверхню ― те, що часто трапляється із плавцями. «Коли ти за крок від самогубства ― зважуєш усе, що тобі дороге в житті. Якщо таки обираєш жити, починаєш звертати увагу на найменші дрібниці. Вони, виявляється, теж дуже цінні. Починаєш більше берегти і життя, і себе. Тому я й обережна», ― пояснює дайверка.
Змагання з фридайвінгу у відкритому морі відбуваються так: спершу дайвер оголошує глибину, на яку планує пірнути. Тоді судді занурюють у воду білий канат відповідної довжини. На його кінці ― важіль і чорні липучки. Діставшись найглибшої точки, дайвер має зірвати одну з липучок ― і піднятись із нею на поверхню. Якщо протягом 20 секунд після цього плавець не втрачає свідомість ― значить, занурення успішне, результат зараховується. Судді та спостерігачі вітають учасника, плескаючи долонями по воді.
Сімнадцятого липня 2021 року Артнік встановила новий рекорд на змаганнях над Блакитною дірою Діна, що біля Багамських островів. Вона взяла глибину в 118 метрів, пробувши під водою 210 секунд. Через день Артнік пірнула трохи глибше ― на 120 метрів. Іще трохи згодом ― на 122. Це абсолютний рекорд серед жінок. Але є ще чоловіки: на тих же багамських змаганнях найбільшого показника досяг росіянин Олексій Молчанов, узявши глибину в 131 метр.
Аленка запевняє, що з часом подолає цей розрив. Аргумент на її користь: якщо зараз різниця між найкращим жіночим та чоловічим показником занурення ― 9 метрів, то до початку карʼєри Артнік у фридайвінгу вона була втричі більшою.
Журналісти «Бабеля» щодня шукають цікаві історії з усього світу. Не зупинятися нам допоможе ваш донат.
Facebook / Alenka Artnik