52 роки тому у США злочинець викрав літак, отримав $200 тисяч викупу, а потім вистрибнув на льоту з парашутом. Ані його, ані всіх грошей так і не знайшли. Розповідаємо неймовірну історію Дена Купера

Непримітний викрадач із незвичайними вимогами

Удень 24 листопада 1971 року, напередодні Дня подяки, в аеропорту Портленду чоловік середнього віку взяв за готівку квиток до Сіетлу на Boeing 727 компанії Northwest Orient Airlines на імʼя Дена Купера. На вигляд він був нічим не примітний. Вік — приблизно 40 років, зріст — приблизно 180 сантиметрів, вага — приблизно 80 кілограмів, очі карі, шкіра смуглява, одягнений у легке чорне пальто, темний костюм, білу сорочку, чорну краватку із застібкою та перламутровою шпилькою, на ногах мокасини, у руках невеликий чемодан-портфель — так його описуватимуть свідки.

Літак був заповнений приблизно на третину, крім Купера, у салоні було 36 пасажирів. Купер зайняв своє місце у хвості літака, неподалік від відкидного крісла стюардеси. Після зльоту він закурив — тоді в салонах ще можна було курити — і замовив бурбон із содовою. А потім передав одній зі стюардес записку. Та вирішила, що це черговий флірт, а в записці пропозиція сходити на побачення та номер телефону, тому не читаючи засунула її до кишені. Але пасажир тихо сказав, що краще їй прочитати записку, адже у нього з собою бомба.

Після цього він попросив перелякану стюардесу сісти поруч і привідкрив портфель. Усередині виднілися кілька циліндрів, від яких йшли обмотані ізолентою дроти, і велика батарея. Після цього Купер попросив стюардесу передати пілотам вимоги: $200 тисяч неміченими 20-доларовими купюрами та два парашутні комплекти — з основним і запасним парашутом у кожному, причому вони мають бути спортивні, а не військові. І додав, що літак приземлиться в Сіетлі лише після того, як підготують гроші та парашути. Інакше він підірве бомбу.

Стюардеса тишком все передала пілотам, ті звʼязалися з диспетчером, а далі підключилися поліція та ФБР. Летіти від Портленду до Сіетлу було десь пів години, але поки збирали гроші та шукали парашути, літак ще понад дві години кружляв над аеропортом. Щоб не допустити паніки в салоні, пасажирам сказали, що посадка затримується з технічних причин. Сам Купер поводився спокійно і чемно спілкувався зі стюардесами. Він надягнув великі сонцезахисні окуляри, замовив бурбон і заплатив за випивку, залишивши щедрі чайові. І навіть попросив, щоб після посадки пілотам передали їжу, адже, за його словами, «намічалося шоу».

Коли літак приземлився, Купер наказав, щоб його заправили, а в салоні вимкнули світло — так снайпери, які розосередились в аеропорту, не могли бачити, що відбувається всередині. Коли йому передали гроші та парашути, він відпустив усіх пасажирів і двох стюардес. Ще одна бортпровідниця, два пілоти та бортінженер залишилися в літаку. Тепер Купер висунув нові вимоги: летіти на південний схід — у бік Мехіко, на мінімальній можливій швидкості — приблизно 185 кілометрів на годину, і на висоті не більше ніж три тисячі метрів. При цьому шасі літака мають бути випущені, а закрилки крил опущені на 15 градусів. Пілоти відразу сказали, що за таких умов паливо закінчиться раніше, ніж вони долетять до кордону Мексики. Тоді Купер погодився зробити зупинку в місті Ріно у штаті Невада для дозаправки. Летіти туди було понад дві години.

Близько 19:40 за місцевим часом лайнер піднявся в повітря із Сіетлу. За кілька хвилин після зльоту Купер наказав усьому екіпажу зачинитись у кабіні пілотів. Останнє, що побачила стюардеса, — як Купер щось привʼязував до пояса. Близько 20:00 пілоти помітили, що на борту впав тиск, а на панелі спалахнула сигнальна лампочка. Це означало, що відчинилися двері з бортовим трапом у хвості літака, у Boeing 727 цей трап іноді використовували для висадки та посадки пасажирів. Командир екіпажу запитав через гучний звʼязок, чи все гаразд і чи не потрібна Куперу допомога. Той відповів різкою відмовою. Ще приблизно через 15 хвилин літак увійшов у щільний грозовий фронт із практично нульовою видимістю. У цей час хвостова частина різко подалася вгору, тож пілотам терміново довелося вирівнювати літак.

Жодних вказівок від Купера більше не надходило. Тож близько 22:15 довелося сідати в Ріно з випущеним кормовим трапом, адже з кабіни пілотів його було неможливо підняти. Літак одразу оточили поліція та агенти ФБР. Але Купер, як і раніше, мовчав. Ще через якийсь час командир екіпажу вийшов у салон і нікого там не побачив. Поліцейські обшукали весь літак, але викрадач зник разом з одним комплектом парашутів, грошима та валізою з бомбою. Відтоді подальша доля Купера лишається загадкою.

Мінімум доказів за десять років

Насамперед агенти ФБР ретельно обшукали літак. Знайшли понад 60 відбитків пальців, які не належали ані пасажирам, ані екіпажу й не значилися в картотеці ФБР. Записку, яку Купер спочатку передав стюардесі, він потім забрав. Також зникли склянки, з яких він міг пити бурбон, і недопалки цигарок марки «Релі», які курив викрадач.

Також у салоні залишився другий комплект парашутів. Від одного з них Купер відрізав кілька строп, імовірно, щоб привʼязати до себе сумку з грошима.

Але головним речовим доказом, який знайшли в салоні, стала та сама краватка із застібкою і перламутровою шпилькою. Вона лежала на кріслі поряд із місцем, на яке купив квиток Купер. На краватці виявили частинки ДНК, які потім звіряли зі зразками підозрюваних, але збігів не було. Тому у ФБР припустили, що частинки могли взагалі не належати викрадачеві: він міг позичити краватку або купити стару.

Лише у 2010-х роках, після нових досліджень, на краватці виявили частки титану, після чого зʼявилася версія, що Купер міг бути інженером чи менеджером на хімічному або металообробному заводі. Також на краватці виявили церій та сульфід стронцію. Тож не виключалася версія, що Купер був співробітником Boeing, оскільки ці елементи використовувалися в незакінченій розробці надзвукового пасажирського літака Boeing 2707.

Паралельно відправили пошукову команду в район можливого приземлення Купера — у лісовій та гористій місцевості в районі рік Колумбія та Льюїс, приблизно за 50 кілометрів від Портленду. Таким чином, викрадач фактично повернувся туди, звідки вилітав. Але точне місце приземлення було важко визначити. До того ж викрадач обрав вдалий час — напередодні Дня подяки, наступні три дні теж були вихідними, тому багато поліцейських і співробітників ФБР розʼїхалися по домах.

Плюс у Купера було близько двох годин фори, доки літак долетів до Ріно. Ретельне прочісування території не дало жодних результатів. Правоохоронці розіслали серійні номери купюр, які видали Куперу, до казино, іподромів, банків та інших закладів з великим грошовим обігом. Але жодна з банкнот так і не спливла.

У листопаді 1978 року мисливець знайшов неподалік лісової дороги плакат з інструкціями зі спуску кормових сходів у літаках Boeing 727. Над цим місцем пролітав літак, який викрав Купер.

А в 1980 році восьмирічний Браян Інгрем відпочивав зі своєю родиною на річці Колумбія, саме в тому районі, де міг приземлитися Купер. Розгрібаючи піщаний берег, щоб розвести багаття, хлопчик знайшов три пакунки з 20-доларовими купюрами.

Слідчі за номерами встановили, що це були купюри, які видали Куперу. І лежали вони саме в тому порядку, в якому їх складали для викупу. Тож можна було припустити, що пакунки випали під час стрибка та, судячи з їхнього поганого стану, увесь цей час пролежали в піску та воді. Агенти ФБР перерили берег річки Колумбія неподалік знахідки, але більше нічого не знайшли.

У 1986 році, після тривалих переговорів, частину грошей поділили між сімʼєю Інгрем і страховиком Northwest Orient Airlines. А 14 купюр ФБР залишило собі як докази. У 2008 році вже дорослий Браян Інгрем продав пʼятнадцять купюр на аукціоні приблизно за $37 тисяч. У трьох пакунках на березі річки було 290 купюр, решту 9 710 досі не знайшли.

Чи міг Купер вижити після такого стрибка?

Спочатку слідчі думали, що викрадач мав військову підготовку — був десантником або пілотом. У будь-якому разі в нього мав бути досвід стрибків із парашутом. Він вистрибнув саме всередині грозового фронту, щоб пілоти військових літаків, які слідували з Сіетлу за викраденим Boeing 727, не змогли помітити стрибок. А ще Купер, за словами свідків, чудово знав місцевість, над якою вони пролітали, і легко вказував на різні орієнтири навіть у темряві. Ветерани Другої світової та Вʼєтнамської воєн підтверджували, що навіть у поганих погодних умовах такий стрибок із парашутом цілком може бути успішним. Потрібні лише підготовка та тренування.

Однак що більше слідчі ФБР занурювалися в деталі, то більше в них виникало сумнівів, що Купер міг вижити. Він стрибав за нульової видимості, сильного вітру з дощем і мінусової температури за бортом у легкому костюмі та туфлях-мокасинах. А приземлитися міг у холодну воду чи на засніжену вершину гори. При цьому він навіть не попросив шолом разом із парашутами.

І найголовніше. З двох основних парашутів Купер вибрав найстаріший. Коли поліція вибирала парашути в одній з парашутних шкіл Сіетлу, то поспіхом захопила один навчальний парашут-макет, який був зашитий і не міг розкритися. Саме його взяв Купер як запасний. Такі макети мають спеціальне маркування, і професійний парашутист повинен на цьому знатися.

Протягом майже десяти років ФБР разом із поліцією та армією прочісували місцевість у районі можливого приземлення. Навіть опускалися на субмаринах на дно найближчих річок і озер. Вони знайшли кілька людських останків, встановили особи всіх загиблих — жоден із них не виявився тим самим викрадачем. Слідчі навіть не знайшли ані парашута, ані валізи з бомбою, ані жодних інших слідів.

Хто такий Ден Купер?

Це запитання постає у заголовках американських газет упродовж останніх 50 років. І на нього досі немає відповіді. Від самого початку стало ясно, що Ден Купер — це несправжнє імʼя викрадача. Але після безрезультатних пошуків за гарячими слідами ФБР про всяк випадок затримало і допитало одного з дрібних правопорушників Ді Бі Купера (D. B. Cooper), який жив неподалік. Досить швидко зʼясувалося, що він непричетний до викрадення літака. Але один із місцевих журналістів у гонитві за сенсацією надіслав до редакції повідомлення, що заарештовано викрадача літака на імʼя Ді Бі Купер. Новину швидко підхопили інші медіа — попри спростування поліції та ФБР, злочинець увійшов до американської історії саме під таким імʼям.

За три тижні після викрадення літака до редакції газети Los Angeles Times надійшов лист від імені Дена Купера, в якому він каже, що жити йому залишилося близько року, а викрадення літака «було для мене найшвидшим і найвигіднішим способом забезпечити останні дні свого життя». Пізніше зʼявилися й інші листи — різні за стилем і змістом. У деяких із них автор заявляв, що викрадення літака — це «перемога над системою та дурним урядом». «Я повинен був якось застосувати те, чого мене навчив дядько Сем, і ось він я — дуже багата людина», — йшлося в одному з послань. Жодних зачіпок для ФБР ці листи не дали.

Але підозрюваних не бракувало. За всі роки у цій справі пройшли близько 1 200 людей. Понад сотня здалися поліції та оголосили себе Деном Купером. Ще кілька людей перед смертю зізнавались у викраденні літака. Десятки людей заявили, що за описом злочинець нагадує когось з їхніх родичів чи знайомих. Була навіть версія, що Ден Купер насправді був загримованою жінкою-пілотом. Усі ці версії слідство перевіряло, але ні до нічого не дійшло.

З цього довгого списку «найідеальнішим» підозрюваним для ФБР був ветеран Вʼєтнамської війни Річард Маккой. У квітні 1972 року він викрав Boeing 727 за таким самим сценарієм, тільки замість бомби в нього були пістолет з гранатою і він зажадав не $200, а $500 тисяч. Маккой теж вистрибнув з парашутом разом із грошима, але за два дні його заарештували. Утім, довести його звʼязок із попереднім викраденням не змогли. Він був молодший і не був схожий за характером на «ввічливого» Купера. Крім того, на 24 листопада 1971 року він мав алібі — був у Лас-Вегасі, за півтори тисячі кілометрів від місця злочину. Маккоя засудили до 45 років вʼязниці, через два роки він втік і за кілька місяців загинув у перестрілці з поліцією.

Через 45 років список підозрюваних скоротили до десятка людей. Матеріалів розслідування накопичилося на 60 томів. Але звинувачення так нікому й не висунули, а особу Купера офіційно не встановили. У липні 2016 року ФБР «перенаправило ресурси, виділені на справу Купера, на розслідування інших важливих злочинів». Однак якщо зʼявляться нові деталі та докази, бюро готове відновити розслідування.

Спадщина Купера

У злочинця відразу ж зʼявилося багато фанатів і наслідувачів. За 1972 рік сталося 15 спроб викрадення літаків за таким самим сценарієм. Тому вже наступного року в аеропортах посилили заходи безпеки: зʼявився обовʼязковий огляд багажу й обшук підозрілих пасажирів. У двері кабін пілотів почали вбудовувати вічко, яке дозволяє екіпажу спостерігати за тим, що відбувається в салоні. Наступного разу правила безпеки посилили після терактів у Нью-Йорку 11 вересня 2001 року.

Крім того, у Boeing 727 та інших літаках зʼявився спеціальний пристрій, який не давав відкрити кормовий трап під час польоту. Його назвали на честь викрадача — «лопать Купера».

Завдяки широкій популярності та, найголовніше, безлічі нерозгаданих таємниць історія Дена Купера знайшла відображення в кінематографі, літературі та музиці. Крім документальних фільмів і книг-розслідувань, відсилання зʼявляються і в художніх творах.

У 1981 році у США вийшов пригодницький фільм «Переслідування Д. Б. Купера», заснований на романі американського письменника Джей Ді Ріда «Вільне падіння». Д. Б. Купер — це прізвище та ініціали агента ФБР Дейла Бартоломео Купера з телесеріалу «Твін Пікс». І одне зі свіжих відсилань — у серіалі кіновсесвіту Marvel «Локі» 2021 року. За сюжетом першої серії «Славна місія» Купером був сам Локі.

Щоб «Бабель» став легендарним, не потрібен великий викуп і парашут. Достатньо вашого невеликого добровільного донату: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].