Діна Пронічева (дівоче прізвище Мстиславська) народилася 7 січня 1911 року в єврейській родині в Чернігові. Через пʼять років родина переїхала до Києва, де Діна закінчила театральний технікум і військову школу звʼязку. На початку 1930-х вона працювала в Київському центральному ляльковому театрі.
У 1932 році Діна вийшла заміж за Віктора Пронічева — актора Київського театру російської драми. Сімʼя оселилася на вулиці Воровського, 41. У 1938 році у них народилася дочка Лідія, у 1940-му — син Володимир.
Діна Пронічева, Київ, кінець 1930-х років. Віктор Пронічев у ролі свата в спектаклі «Одруження», Київ, 1930-ті роки.
фото з особистого архіву Володимира Пронічева
Діна і Віктор Пронічеви (крайні праворуч) разом з акторами Київського лялькового театру, 1936—1939 роки.
фото з особистого архіву Володимира Пронічева
Від початку німецько-радянської війни Діна Пронічева служила старшою друкаркою при штабі радянської 37-ї армії, що обороняла Київ. Її брати пішли на фронт, а батьки і сестра Іда залишилися в місті. Девʼятнадцятого вересня 1941 року німецькі війська увійшли до Києва. А 28 вересня у місті розклеїли листівки з вимогою до євреїв наступного дня прибути на ріг вулиць Мельникова і Дегтярівської.
Сестра Діни — Іда Мстиславська, Київ, 28 березня 1932 року.
фото з особистого архіву Володимира Пронічева
Діна, як і десятки тисяч євреїв Києва та околиць, думала, що їх збирають для евакуації. Виїздити вона не планувала, але пішла провести батьків і сестру, які жили неподалік — на вулиці Тургенєвській. Коли всіх почали зганяти до Бабиного Яру, Діна зрозуміла, що їх ведуть на розстріл. Дорогою вона викинула свій паспорт, а в тих документах, які у неї залишилися, було тільки прізвище, Пронічева, без зазначення національності. Поліцейські повірили, що вона не єврейка. Діну відправили до групи росіян і українців, які випадково опинилися в Бабиному Яру, і пообіцяли до вечора відпустити.
Сімʼя Діни Пронічевої: мама Анна, брат і молодша сестра Іда, Київ, 1930-ті роки.
фото з особистого архіву Володимира Пронічева
Діна цілий день просиділа на пагорбі над Бабиним Яром, спостерігаючи як розстрілювали її рідних та інших євреїв. Увечері німецький офіцер наказав розстріляти і тих, хто випадково потрапив до Бабиного Яру, — щоб знищити свідків. «Нас вишикували на дуже маленькому виступі, на якому ледве можна було втриматися. Почали всіх розстрілювати. Я заплющила очі, стиснула всі м’язи та кинулася вниз до пострілу. Мені здавалося, що летіла цілу вічність. Я впала на трупи, не розстріляна», — згадувала Діна Пронічева.
Уночі, після того як німці добили поранених, їй вдалося вибратися з братської могили. Діні довелося ховатися і постійно змінювати місце проживання. У лютому 1942 року її заарештувало гестапо, і майже місяць вона пробула в Лукʼянівській вʼязниці. Втекти звідти їй допоміг поліцейський, який насправді виявився партизаном. У цей же час заарештували і згодом розстріляли її чоловіка Віктора Пронічева.
Діна і Віктор Пронічеви перед війною у своїй квартирі на Воровського, 41, Київ, 1940 рік.
фото з особистого архіву Володимира Пронічева
Діна Пронічева прожила в бігах до визволення Києва наприкінці 1943 року. У березні 1944-го їй вдалося розшукати своїх дітей, які поневірялися по дитячих будинках після арешту Віктора Пронічева. Остаточно забрати їх додому вдалося тільки у 1949 році. Син Діни Володимир згадував, як у дитячих будинках усім дітям давали прізвиська і його називали «Віталік Невідомий».
Діна Пронічева разом зі своїми дітьми Лідією і Володимиром, Київ, 1954 рік.
фото з особистого архіву Володимира Пронічева
Після закінчення Другої світової війни в багатьох країнах Європи судили нацистських воєнних злочинців. Найвідоміший суд пройшов у Нюрнберзі. Паралельно з ним у СРСР провели кілька процесів «місцевого масштабу» — у Києві, Миколаєві, Ризі, Мінську, Смоленську та інших містах. У січні 1946 року Діна Пронічева стала одним зі свідків на судовому процесі у справі № 1679 «Про злодіяння німецько-фашистських загарбників на території Української РСР». Ось фрагмент її показів про те, як їй вдалося вибратися з Бабиного Яру, після того як вона впала на тіла розстріляних і прикинулася загиблою: «Через якийсь час, коли стрілянина вщухла, почула, що німці спускаються в яр і розстрілюють усіх, хто стогне. Я лежала тихо, не рухаючись, боялася видати себе. Випадково один із них доторкнувся до мене ногою та перевернув мене навзнаки... Мене вирішили перевірити. Стали мені ногою на груди, другою ногою на руку. Чоботом, підбитим цвяхами, розвернули мені руку. Я вирішила мовчати. Стали засипати землею... Коли мені лишалося набрати лише декілька подихів і задихнутися, я вирішила, що краще хай розстріляють, ніж буду живцем похована. Я почала рухатися, не знала, що дуже темно... Потім, після декількох подихів, я набрала повітря, зібралась з останніми силами й вибралася з-під землі.
Діна Пронічева у себе вдома в Києві дає перше інтервʼю — для журналу з Індії, 1949—1950 роки. Діна Пронічева, 1955 рік.
фото з особистого архіву Володимира Пронічева
Після Другої світової Діна Пронічева повернулася до Київського лялькового театру. Підтримувала звʼязки з колишніми вʼязнями Сирецького концтабору в Києві, брала участь у зібраннях у Бабиному Яру в памʼять жертв нацистського терору. Померла Пронічева у Києві в 1977 році.
Про розстріли десятків тисяч євреїв у Бабиному Яру мовчали аж до розвалу СРСР. Ми підтримуємо тих, хто відновлює історичну памʼять, а ви підтримайте нас донатом.
Діна Пронічева з подругою Фанею за роботою в Ляльковому театрі, 1950-і роки. Сімейне фото. 1-й ряд зліва направо: Григорій (другий чоловік Діни), онук Юра (старший син Володимира Пронічева), Діна Пронічева; 2-й ряд зліва направо: Володимир Пронічев (син Діни), Ольга (дружина Володимира), Григорій (батько Ольги), Київ, 1974 рік.
фото з особистого архіву Володимира Пронічева