Ангела Меркель народилась 17 липня 1954 року в Гамбурзі, у сімʼї протестантського священника. На той час це була ФРН. За кілька тижнів через батькову роботу сімʼя переїхала до Східної Німеччини.
Доросла Меркель розвивала карʼєру в науці: вона працювала в Інституті хімії Німецької Демократичної Республіки, досліджуючи питання квантової хімії. При цьому вона завжди була опозиційною до комуністичної влади НДР. Коли у 1989 році політична ситуація в країні змінилася, Меркель стала спікеркою місцевого руху за демократичні реформи.
Невдовзі після обʼєднання Німеччини, у 1990 році, Меркель почала політичну карʼєру на федеральному рівні. Вона виявилася стрімкою: вже 1991-го політик стала міністром у справах жінок та молоді.
В обʼєднаній Німеччині Меркель вступила до правоцентристської Християнсько-демократичної партії (CDU), в якій залишається досі. Поступово вона підіймалася партійними щаблями ― не без допомоги лідера CDU Гельмута Коля. Меркель була його протеже у політиці, і в 90-ті опоненти часто згадували, що Коль називав її «моя дівчинка». Ангела вирізнялася з-поміж решти топполітиків CDU: більшість із них мали юридичну освіту — вона була науковцем. Більшість були консерваторами, вона ― лібералкою в усіх розуміннях. Втім, в останнє десятиліття присутність Меркель у партії стала рятівною для СDU: традиційний електорат християнських демократів — літні селяни — поступово скорочувався, а через очільницю-лібералку за партію голосували й мешканці великих міст.
Меркель закидали й закидають невміння триматись на публіці, відсутність харизми, прісну риторику без яскравих фраз. На людях вона часто не знає, куди подіти руки. До початку 2000-х її критикували за відсутність смаку в одязі. Відтоді й досі вона майже завжди зʼявляється на публіці в штанях та жакеті.
У 2002-му Меркель очолила CDU, яка на той момент була головною опозиційною силою в Німеччині. Так вона стала лідеркою опозиції. Наступним логічним кроком після цього була посада канцлера.
Гаслом політикині стало «Використаймо шанси Німеччини». Попри скепсис інших німецьких топполітиків, Меркель перемогла. Потім опоненти, наприклад тодішній канцлер Герхард Шредер, запевняли всіх, що їй не вдасться зібрати коаліцію ― але їй вдалося. У публічних суперечках Меркель із ними завжди була підкреслено спокійною та коректною, навіть прісною. Шредер же в розмовах із нею експлуатував свій фірмовий мачизм.
Перші роки Меркель на чолі Німеччини минули без надзвичайних подій — економіка зростала.
Все змінилося з початком світової фінансової кризи у 2008 році. Виявилось, що «прісність» Меркель чудово спрацьовує у кризові моменти. На відміну від політиків-популістів, вона чітко та спокійно розповідає про сумне й складне — паралельно наводячи підкріплені цифрами докази того, як пройти кризу з найменшими втратами. В економіці вона теж виявилась ефективним менеджером. У 2008-му вона переконала Бундестаг виділити 480 мільярдів євро на допомогу німецьким фінансовим інституціям. У 2012-му дала раду єврокризі в ЄС, коли підтримала виділення допомоги для Греції, Португалії, Іспанії на жорстких умовах. У 2014-му вона не була осторонь українсько-російського конфлікту, активно беручи участь у складних міжнародних переговорах. У 2016-му Німеччина єдина в Європі не закрила свої кордони для біженців із арабських країн ― зокрема Сирії. Так країна прийняла понад мільйон мігрантів. За впевнену поведінку у складні часи й діяльну турботу про німців Меркель отримала в своїй країні прізвисько mutti ― «матуся».
Втім, рішення прийняти біженців викликало чимало критики, а зволікання й помилки в інтеграції новоприбулих у німецьке суспільство призвели до кількох інцидентів та зростання популярності націоналістичних рухів — зокрема правої популістичної партії «Альтернатива для Німеччини» (AfD). Поступово, за кілька років справи з інтеграцією пішли краще, а рейтинги AfD почали знижуватись (на виборах у неділю партія отримала близько 10% ― на 2% менше, ніж на попередніх виборах). Втім, випадок із мігрантською кризою 2016-го проявив кілька проблем у стилі правління Меркель: зволікання до останнього, проблеми з імплементацією рішень. У німецькому словнику зʼявилось нове дієслово ― merkeln. Воно означає «поводитись, ніби проблеми не існує, відкладати прийняття рішення до останнього».
На міжнародному рівні до середини 2015-го Меркель залишилась одним із небагатьох політиків, кому були чужими і авторитарність, і консервативність, і популізм. У 2015-му американський журнал Time дав їй статус «Людина року» ― за те, що саме Меркель стала запорукою збереження ліберальної демократії. Особливо це стало відчутним 2016-го, коли на президентських виборах у США переміг популіст Дональд Трамп. У ті роки Меркель, завершувала третю каденцію на посаді канцлера і вже планувала йти з посади. За словами її біографа Ральфа Больмана, залишитись канцлеркою її переконував американський президент Барак Обама: мовляв, якщо й вона піде з влади, справи з демократією у світі будуть значно гірші. Меркель погодилась, 2017-го балотувалась на посаду знов і перемогла. Однак, як каже Больман, після розмови з американським президентом в її очах стояли сльози.
Під кінець 2010-х стали помітні проблеми Ангели Меркель зі здоровʼям. Це проявилося під час її першої зустрічі з новообраним президентом України Володимиром Зеленським у червні 2019-го. Несподівано вона почала сильно тремтіти. Меркель не розповідала про діагноз, повторюючи лише, що «це все через спеку» та «моє самопочуття чудове». Випадки тремтіння траплялись із Меркель іще не раз.
Про рішення не претендувати на посаду канцлера у 2021-му Меркель заявила ще восени 2018-го. Однак перед відставкою на її уряд чекало іще одне випробування, і першу хвилю COVID-19 Німеччина пережила краще за більшість країн Європи. Влада одразу виділила фінансовий стабілізаційний пакет для підприємців: зокрема, компенсуючи частину зарплат робітників. Це дозволило вберегти країну від масових звільнень, і після спаду першої хвилі пандемії німецька економіка була в кращій позиції, ніж, наприклад, у сусідніх країнах.
Як іронічно писало німецьке видання Spiegel, якби Меркель пішла у відставку влітку 2020-го, її визнали б святою. Однак після літа настала осінь і друга хвиля COVID-19, до якої Німеччина виявилась не надто готовою: система тестів не була налагоджена, масок на всіх не вистачало. Знов проявилася хронічна проблема правління канцлерки: правильні рішення на початку, проблеми з їхнім втіленням під кінець. Це стосувалося й інших питань. Іще в 1997-му Меркель говорила про важливість проблеми клімату ― зараз Німеччина на 44 відсотки покладається на «брудну» енергетику на основі корисних копалин, це високий показник для сучасної Європи. Кожен її уряд ставив за пріоритет зниження рівня бюрократії й диджиталізацію ― але це й досі значна проблема, яка гальмує сотні процесів.
Плани реформувати автомобільну галузь теж лишились тільки планами. Одне з провідних ділових видань світу The Economist днями опублікувало статтю, названу «Безлад, який Меркель лишає по собі». У ній ідеться, що ззовні Німеччина має чудовий вигляд ― ніби розкішне авто. Але під капотом ― нереформовані системи, а це невдовзі може призвести до криз.
Сама ж Меркель зізнається, що чекає на відставку. «Я уявляю, що прокинусь у понеділок ― і, спершу за звичкою поміркувавши, куди мені бігти сьогодні, згадаю, що тепер це турботи іншої людини. І робитиму того ранку лише те, чого хочу я, ― почитаю книжку або нарешті добряче висплюся», ― сказала вона на недавньому виступі в американському університеті Джона Гопкінса.
«Бабель» поки нікуди не йде, а ваші донати продовжать наше життя!