44 роки тому запустили Чорнобильську АЕС. Згадуємо, як будували першу в Україні атомну електростанцію і її місто-супутник Припʼять, яке стало привидом (в архівних фото)

Автор:
Сергій Пивоваров
Редактор:
Євген Спірін
Дата:
44 роки тому запустили Чорнобильську АЕС. Згадуємо, як будували першу в Україні атомну електростанцію і її місто-супутник Припʼять, яке стало привидом (в архівних фото)

Пульт управління Чорнобильської АЕС, жовтень 1977 року.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Двадцять шостого вересня 1977 року на Чорнобильській АЕС запрацював перший енергоблок. Побудувати станцію вирішили ще в середині 1960-х років. Спочатку довго вибирали відповідне місце, а потім кілька разів переносили терміни запуску — роботи просувалися повільно, а потрібні матеріали не постачали вчасно. Паралельно за три кілометри від станції будували нове місто для її працівників — Припʼять. До моменту аварії на четвертому енергоблоці ЧАЕС, 26 квітня 1986 року, це було місто з розвиненою інфраструктурою і майже 50 тисячами жителів. «Бабель» згадує, як зʼявилася перша в Україні атомна електростанція та її місто-супутник Припʼять, і публікує архівні фото 1970—1980-х років.

Спроби використовувати керовану ядерну реакцію для виробництва електрики в СРСР почалися у 1940-х роках. Восени 1945 року група фізиків на чолі з Ігорем Курчатовим представила керівництву країни доповідь про те, де, крім зброї, можна використовувати ядерну енергію — в атомних станціях, транспорті, промисловості та сільському господарстві. На що тодішній глава Радянського Союзу Сталін сказав коротко: «Спочатку зробіть бомбу, а потім усе інше!»

Першу атомну бомбу в СРСР успішно випробували у 1949 році. А рік потому Сталін особисто підписав постанову Ради міністрів СРСР «Про науково-дослідні, проєктні та експериментальні роботи з використання атомної енергії для мирних цілей». У 1954 році запрацювала перша в СРСР і в світі Обнінська атомна електростанція в Калузькій області. У 1966 році постановою Ради міністрів СРСР затвердили план будівництва і запровадження атомних станцій по всій країні.

Радянський фізик Ігор Курчатов (в центрі з бородою) разом із першим секретарем ЦК КПРС Микитою Хрущовим (ліворуч від Курчатова) і головою Ради міністрів СРСР Миколою Булганіним (праворуч від Курчатова) у Дослідницькому центрі з атомної енергії в Гарвеллі, Велика Британія, 26 квітня 1956 року.

Wikimedia

Згідно з цією постановою, у південній частині Обʼєднаної енергетичної системи СРСР планувалося будівництво атомної станції, яка мала забезпечити електроенергією Центральний енергетичний район — усю територію Української РСР і Ростовську область. Обстеживши 16 потенційно придатних місць у Київській, Вінницькій та Житомирській областях, зупинилися на двох варіантах — біля села Ладижин Гайсинського району Вінницької області, на правому березі Південного Бугу, і біля села Копачі Чорнобильського району Київської області, на правому березі річки Припʼять, за 15 кілометрів від міста Чорнобиль. У 1967 році затвердили другий варіант, станція отримала назву Чорнобильська.

Геодезисти Володимир Слободенюк і Любов Роденюк ведуть розмітку основних обʼєктів будівництва майбутньої Чорнобильської АЕС, 25 травня 1971 року.
Укладання перших кубометрів бетону у фундамент Чорнобильської АЕС, 15 серпня 1972 року.

Геодезисти Володимир Слободенюк і Любов Роденюк ведуть розмітку основних обʼєктів будівництва майбутньої Чорнобильської АЕС, 25 травня 1971 року. Укладання перших кубометрів бетону у фундамент Чорнобильської АЕС, 15 серпня 1972 року.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

У 1970 році створили дирекцію Чорнобильської АЕС на чолі з Віктором Брюхановим. Він очолював будівництво та експлуатацію станції аж до аварії у квітні 1986 року.

У травні 1970-го розмітили котлован під перший енергоблок ЧАЕС. У серпні 1972 року у фундамент головного корпусу першої черги станції урочисто залили перший кубометр бетону, туди поклали нержавіючу капсулу з посланням до майбутніх поколінь.

У лютому 1970 року за три кілометри від Чорнобильської АЕС почали будувати робітниче селище — майбутнє місто атомників Припʼять. За проєктом 1969 року воно було розраховане на 75—85 тисяч людей населення. А поки персонал і будівельники жили в гуртожитках або в селах навколо станції, що споруджувалася. «Жили в гуртожитках спочатку разом із будівельниками, а потім в окремому, стаціонарному. Сімейні винаймали квартири в радіусі 20 кілометрів від станції. Експлуатаційниками і будівельниками були заселені всі села. Жили разом з господарями, а кому пощастило — окремо», — згадував один з учасників будівництва і майбутній начальник хімічного цеху ЧАЕС Євген Яшин.

Будівництво житлових будинків у містечку енергобудівників Чорнобильської АЕС, лютий 1971 року.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Спочатку запуск першого енергоблоку Чорнобильської АЕС запланували на 1974 рік. Але вже на перших етапах будівництва цей термін опинився під загрозою зриву. Річ у тім, що генпідрядник, трест «Кременчукгесбуд», до цього ще жодного разу не зводив атомні електростанції. Уже в квітні 1972 року ЦК КП України і Рада міністрів УРСР скаржилися, «що управління будівництва «Кременчукгесбуд» Міністерства енергетики та електрифікації СРСР повільно розгортає будівництво Чорнобильської атомної електростанції. План робіт не виконується. Будівельно-монтажні роботи виконуються на низькому інженерному рівні, допускаються великі втрати робочого часу будівельників, недостатньо використовується будівельна техніка».

Монтаж конструкцій каналу Чорнобильської АЕС, 12 квітня 1975 року.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Тоді Міненерго СРСР перенесло запуск на 1975 рік. Але почалися перебої з постачанням необхідного устаткування. Через це першому секретареві ЦК КПУ Володимиру Щербицькому довелося скаржитися особисто голові Ради міністрів СРСР Олексію Косигіну. Після цього поставки налагодилися, а термін запуску першого енергоблоку перенесли вдруге — тепер на 1977 рік.

Одна з ділянок будівництва Чорнобильської АЕС, 5 вересня 1975 року.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Переносити терміни втретє вже ніхто не збирався. Тому будівельникам довелося працювати ударними темпами, на деяких ділянках працювали цілодобово. Зрештою 26 вересня 1977 року приблизно о 20 годині 20 хвилин в мережу включили турбогенератор № 2 першого блоку — так запрацювала перша в Україні атомна електростанція. «Підготовка до пуску блоку була дуже напруженою. Спочатку планувалося запустити перший турбогенератор. Але через недопоставки першим довелося запустити генератор № 2. Персоналу не вистачало, і мене перевели у зміну. Таким чином 26 вересня 1977 року мені пощастило бути на робочому місці. Я зробив невеликий відступ від регламенту і записав в оперативному журналі «Ура! Синхронізовано другий турбогенератор. Машина в мережі!» — згадував начальник зміни хімцеху Микола Анненков, якому на той момент було 26 років.

Головний пульт першого блоку Чорнобильської АЕС, 26 жовтня 1977 року.
Працівники Чорнобильської АЕС перед початком зміни, 21 грудня 1978 року.

Головний пульт першого блоку Чорнобильської АЕС, 26 жовтня 1977 року. Працівники Чорнобильської АЕС перед початком зміни, 21 грудня 1978 року.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Чорнобильську АЕС спроєктували таким чином, що на ній можна було використовувати три різні типи реакторів. Зрештою на станцію вирішили поставити новітній графіто-водний реактор РВПК-1000, який на той час вже випробували на декількох АЕС Союзу.

Атомний реактор Чорнобильської АЕС, жовтень 1977 року.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Наприкінці 1978 року на Чорнобильській АЕС запустили другий енергоблок. А до квітня 1979-го станція виробила перші десять мільярдів кВт*год електроенергії. У 1981 році запустили третій енергоблок, а в 1983-му — четвертий. У серпні 1984 року на Чорнобильській АЕС виробили 100 мільярдів кВт*год електроенергії. Паралельно будували ще два енергоблоки. Пуск пʼятого енергоблоку планувався на кінець 1986 року, а шостого — на кінець 1988 року. Станом на 1986 рік на Чорнобильській АЕС працювало девʼять тисяч людей.

Монтаж четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС, 1982 рік.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Працівники Чорнобильської АЕС (зліва направо): старший інженер управління реактором Бабічев, начальник зміни реакторного цеху Шавлов, начальник зміни станції Барінов, старший інженер управління турбіною Корюкалов, старший інженер управління щитовим блоком Камишинський, 21 серпня 1984 року.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

А от із термінами будівництва міста-супутника станції проблем не було. Його зводили навіть швидше, ніж саму ЧАЕС, адже близько шести тисяч будівельників потрібно було десь розміщувати і годувати. Тому першими будівлями міста в 1971 році стали гуртожитки та їдальні. На інших радянських АЕС такі міста-супутники зазвичай відбудовували за кілька місяців або навіть років перед початком будівництва самої атомної станції. Перші багатоквартирні будинки у Припʼяті звели вже у 1972 році, тоді ж новий населений пункт отримав статус селища міського типу, а в 1979-му — статус міста.

Забудова міста Припʼять Чорнобильського району Київської області, 1977 рік.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Припʼять будували передовсім для працівників Чорнобильської АЕС. Але дуже швидко місто стало одним з головних транспортних вузлів Полісся. Неподалік вже існувала залізнична станція «Янів», а в процесі будівництва подовжили фарватер річки Припʼять, і поруч тепер був судноплавний шлях протяжністю майже 600 кілометрів. Також навколо міста збудували кілька автомобільних доріг.

Станом на початок 1986 року Припʼять була містом з розвиненою інфраструктурою: 160 будинків, 13 414 квартир, 15 дитячих садків, 5 шкіл, одне ПТУ, 25 магазинів, 27 їдалень, кафе і ресторанів, палац культури, кінотеатр на 1 220 місць, 10 спортивних залів, 3 басейни для плавання, 10 стрілецьких тирів, 2 стадіони. У місті жили 47,5 тисячі людей. Середній вік жителів — 26 років.

Вид головної площі Припʼяті, липень 1980 року.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Вид міста Припʼять, серпень 1983 року.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Перша серйозна аварія на Чорнобильській АЕС сталася 9 вересня 1982 року. На енергоблоці № 1 під час запуску реактора після запланованого ремонту зруйнувалося кілька трубок з атомним паливом — ураном. Аварійний захист не спрацьовував 20 хвилин, один з каналів реактора розірвався, а в атмосферу викинулася радіоактивна суміш з пари і газу. Цей інцидент у СРСР замовчували. Але масштаби аварії 26 квітня 1986 року, коли вибухнув реактор четвертого енергоблоку, приховати вже не вдалося, попри всі намагання радянського керівництва.

Зруйнований четвертий енергоблок Чорнобильської АЕС, 4 жовтня 1986 року.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Перше повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС зʼявилося тільки через 36 годин, коли державна комісія СРСР вирішила евакуювати населення найближчого до ЧАЕС міста Припʼяті та 30-кілометрової зони навколо станції. Загалом свої домівки залишили понад 115 тисяч людей. Щоб зменшити кількість багажу і не допустити паніки, людям сказали, що вони зможуть повернутися додому за три дні.

Незважаючи на аварію, станція відновила роботу вже наприкінці 1986 року. Остаточно її закрили тільки в грудні 2000-го. Більшість з евакуйованих переселили в сусідні райони Київської області, для працівників станції побудували нове місто — Славутич, а Припʼять поступово перетворилася на місто-привид.

Щоб «Бабель» не перетворився на медіа-привид, підтримайте нас донатом.

Одна з вулиць Припʼяті після аварії на Чорнобильській АЕС, на задньому плані готель «Полісся», 1987—1989 роки.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного