Поліція у США та інших країнах намагається передбачати злочини за допомогою спеціальних програм. Звучить неймовірно? Зараз все пояснимо (спойлер: прогноз погоди точніший за ці пророцтва)

У 2013 році до Роберта Макденіела з Чикаго раптово прийшли поліцейські. І заявили, що за їхніми даними невдовзі він стане учасником перестрілки — стрільцем або жертвою. У Макденіела були арешти за торгівлю марихуаною й азартні ігри, а жив він у передмісті Чикаго, в Остіні — небезпечному районі. Але сам насильницьких злочинів не скоював, тому слова поліцейських його здивували.

Вони пояснили, що на нього вказала система предиктивної аналітики — програма, яка збирає дані про злочинців і злочини та «пророкує» майбутні злочини. Програма складає heat list — список городян, які незабаром можуть стати учасниками або жертвами злочинів. У такий список потрапив Макденіел, тому за ним встановили нагляд. Поліцейські кілька років поспіль переслідували його буквально всюди, регулярно зупиняли та перевіряли, оглядали місце роботи.

Але це було тільки пів біди — від Роберта відвернулися друзі та сусіди. У чиказькому Остіні контакти з поліцією засуджуються. Усі звикли, що якщо поліцейські входять у чийсь будинок, то виводять звідти людину в наручниках. А якщо ні — значить, там живе донощик, який з поліцією співпрацює.

У 2016 році Макденіела справді спробували застрелити. Знайомий викликав його на розмову про імовірні доноси в поліцію, але замість розмови чоловіка обстріляли з машини — поранили, але не вбили. Роберт вважає, що це було «самоздійснюване пророцтво» — поліцейські та їхня програма не передбачили злочин, а навпаки — цим прогнозом створили його причину. Якби поліція не крутилася навколо Макденіела, то місцеві бандити не сприймали б його за донощика і не стали би в нього стріляти. Аби довести, що він не стукач, Роберт не став заявляти в поліцію про замах.

Поліцейське управління Чикаго ніяк не коментує цю історію і відмовляється визнавати, що припустилося помилки, довірившись програмі.

Поліція в усьому світі вже давно намагається знайти спосіб не тільки реагувати на злочини, але й передбачати їх. Перші математичні моделі таких передбачень зʼявилися ще на початку ХХ століття. Наприклад, статистична модель соціолога Ентоні Берджесса, який в 1928 році запропонував визначати ймовірність рецидиву в умовно-достроково звільнених вʼязнів. Але в поліцейську практику ці моделі так і не увійшли, вони були складними та не дуже точними. Із середини ХХ століття поліцейські у США зосередилися на моделях реактивного реагування — намагалися побудувати систему роботи таким чином, щоб якнайшвидше реагувати на скоєні злочини в будь-якій точці міста.

Ідея передбачення злочинів пішла в літературу. У 1956 році американський фантаст Філіп К. Дік написав оповідання «Особлива думка», де злочини передбачали мутанти, обʼєднані з потужним компʼютером. У центрі сюжету — випадок «самоздійснюваного пророцтва», коли людина скоїла вбивство саме тому, що знала про його прогноз. У 2002 році оповідання екранізував Стівен Спілберг.

До ідеї прогнозування злочинів повернулися в 1990-х. Начальник транзитної поліції Нью-Йорка Білл Брайтон почав позначати на карті місця скоєння різних злочинів кольоровими олівцями. Так він зʼясував, які райони та частини міста є більш «гарячими», і розробив систему зниження рівня злочинності. Наприклад, у місця, де найчастіше порушується громадський порядок, Брайтон направляв більше патрульних машин, у райони, де відбувалися серії пограбувань, — поліцейських у цивільному і під прикриттям. Система дозволяла відстежувати й передбачувані маршрути гастролюючих банд грабіжників, які вчиняли злочини в різних районах.

Його заступник Джек Мейпл на основі «паперової» системи шефа створив компʼютерну програму CompStat, яка швидко поширилася по різних містах. CompStat дозволяла робити те ж саме, що й карта Брайтона, — підтягувати статистику злочинів, формувати карту, виявляти небезпечні локації.

У Чикаго програма почала працювати у 2003 році. І вже наступного року кількість убивств знизилася — за рік менше ніж 500 злочинів, уперше з 1966 року. Поліція повʼязала свій успіх із впровадженням CompStat, хоча жодного прямого звʼязку між цими фактами не було. Однак поліцейські дедалі більше покладалися в роботі на програму.

Із 2009 року система предиктивної аналітики почала вказувати не тільки місця можливих злочинів, але й визначати імовірних злочинців, аналізуючи персональні дані городян. І ось тут почалися основні проблеми.

Поліція не має права заарештувати людину, яка нічого не зробила, навіть якщо є припущення, що вона може зробити щось у майбутньому. Презумпція невинуватості — один з основних принципів кримінального процесу у США та в більшості країн світу. Тому, отримавши результати аналізу від програми, поліція може тільки встановити нагляд за такою людиною. І неабияк зіпсувати їй життя, як Роберту Макденіелу. Використовуючи при цьому її ж персональні дані, що порушує право ще невинуватої людини на недоторканність приватного життя.

До того ж немає жодної гарантії, що дані, які програма аналізує, правильні. Поліція Чикаго та інших міст не розкриває методи аналізу і чинники, на які програма спирається, коли виносить вердикт. Коли журналіст The Verge спробував зʼясувати це у начальника поліції Чикаго у 2014 році, той просто відповів: «Якщо ви потрапили в цей список, значить, на те є причина».

У 2010-х до розробки систем предиктивної аналітики долучилися приватні компанії — PredPol і HunchLab. Це ще більше заплутало ситуацію, адже принципи роботи їхніх програм — корпоративна таємниця, почасти навіть для поліцейських департаментів, які їх купили.

Програми різних компаній пропонують різні можливості. Наприклад, PredPol, що зʼявилася у 2012 році, не тільки «пророкує» місця злочинів і веде патрульних до цих крапок за оптимальним маршрутом, але й оцінює роботу самих патрульних. Одним з перших клієнтів компанії став Департамент поліції Лос-Анджелесу.

HunchLab із 2008 року пропонує програму з безліччю налаштувань, які дозволяють поліції аналізувати мало не все, що відбувається в місті, аж до статистики за погодою та рівнем доходу населення різних районів.

У другій половині 2010-х системи предиктивного аналізу опинилися під шквалом критики. З різних боків. Наприклад, у статті, опублікованій у 2016 році в «Журналі експериментальної кримінології», ідеться про те, що поліцейські департаменти, які складали списки «майбутніх злочинців», так і не розробили інструкції із зазначенням, а що з людьми з цих списків робити далі. Але ж робота поліції — це завжди набір чітких процесуальних інструкцій. І самі списки поліцейські часто використовували для неправомірного тиску на людей.

Звіти про зниження злочинності за допомогою програм теж виявилися сумнівними. Рапортуючи про успіхи, поліція часто нехтувала реальною статистикою. Наприклад, поліція Мемфісу у 2006 році почала використовувати свою предиктивну систему Blue CRUSH і відзвітувала, що до 2010 року кількість насильницьких злочинів знизилася на 15,4 відсотка, як порівняти з 2006-м.

При більш ретельному аналізі, виявилося, що у 2006-му був сплеск злочинності, тому порівнювати тільки з цим роком не дуже правильно. А ось якщо порівняти пʼять років до впровадження Blue CRUSH і пʼять років після, то виходить, що кількість, наприклад, насильницьких нападів не впала, а зросла на 13,6 відсотка.

Крім того, багато що залежить від ставлення самі поліцейських до предиктивних програм. Якщо вони сприймають їхні дані як невелику допомогу, щоб краще орієнтуватися в ситуації в місті, то проблем немає. Однак якщо вони починають повністю орієнтуватися на результати аналізу, то часто зосереджують всю роботу на проблемних районах, забуваючи про інші. Наприклад, дослідження показують, що наркоторгівля в Окленді, штат Каліфорнія, поширена по всьому місту. Але система PredPol радила поліцейським удвічі частіше відвідувати тільки ті райони, які вона вважала «гарячими», — торгувати наркотиками в інших стало набагато простіше.

У 2018 році штатний повірений Американського союзу громадянських свобод штату Іллінойс Рейчел Мерфі заявила, що в Чикаго предиктивні системи вже використовують не тільки для боротьби зі злочинністю, але й вирішуючи долі мігрантів. І знову ніхто не знає, як саме програма вирішує, кому видавати посвідку на проживання або трудову візу, а кому — ні. А чиновники просто оформляють непрозоре рішення системи.

У Чикаго експеримент з «гарячими» списками закінчили у 2019 році. «Пророцтво» злочинів спрощувало роботу поліції тільки на перший погляд, але насправді поліцейські витрачали багато часу марно, перевіряючи людей зі списків. Через рік Департамент поліції Лос-Анджелесу відмовився від програми PredPol. Багато поліцейських управлінь по всій країні повернулися до простіших програм, які лише аналізують статистику, але не видають однозначних рекомендацій.

Тим часом подібні технології почали впроваджувати в інших країнах. Зараз із предиктивними системами експериментують у Британії, Німеччині та деяких країнах Європи. Хоча в Німеччині, наприклад, у поліції менше можливостей, ніж у США, — складати списки «неблагонадійних» там поки не планують.

У 2020 році на Роберта Макденіела в Остіні знову напали місцеві злочинці, які вважають його стукачем. Він знову не став писати заяву в поліцію.

Не треба бути пророком, щоб підтримати «Бабель» донатом.