В Африці є три держави, які називають Гвінеєю: Гвінейська Республіка (ми говоримо про неї), Гвінея-Бісау та Екваторіальна Гвінея. Остання розташована південніше, у Центральній Африці, а дві перші — недалеко від найзахіднішої точки континенту, мису Альмаді. Усі три в минулому були колоніями різних європейських країн — Франції, Португалії та Іспанії відповідно.
Три Гвінеї на мапі Західної Африки.
Катерина Бандус / «Бабель»
Французи свою Гвінею почали активно колонізувати тільки на початку XIX століття, і далося їм це непросто — вожді корінного народу фульбе боролися із завойовниками майже століття. Лише в 1897 році місцеві визнали протекторат Франції та стали частиною глобальної колонії — Французької Західної Африки.
Після Другої світової війни Франція почала поступово розширювати автономію африканських колоній, але вони залишалися частиною глобального Французького Союзу. У 1958 році Франція отримала нову Конституцію, за якою Французький Союз ставав Французькою співдружністю, а колонії — протекторатами з власними органами влади. У колоніях Західної Африки провели референдуми про входження в нову співдружність.
Гвінея була єдиною колонією, яка проголосувала проти, і 2 жовтня 1958 року першою отримала незалежність. Решта колоній регіону виходили зі складу співдружності в різний час протягом наступних двох років.
Після референдуму французи покинули Гвінею за два місяці та забрали з собою все, що могли — аж до електричних лампочок і плану каналізації у столиці країни Конакрі. Аптеки навіть спалювали ліки, щоб ті не дісталися гвінейцям. Країна залишилася без інфраструктури. Наостанок Франція ввела проти Гвінеї економічне ембарго, яке діяло 16 років. Торгові відносини з колишньою колонією в 1974 році встановив президент Валері Жискар дʼЕстен, приїхавши туди з дипломатичним візитом.
Від 1958 року у Гвінеї було три президенти, які планували правити вічно. Перший — Ахмед Секу Туре, лідер Демократичної партії Гвінеї (ДПГ). Главою держави він став автоматично — у 1957 році в тоді ще колонії пройшли вибори до місцевого парламенту, на яких перемогла ДПГ.
Ахмед Секу Туре, президент Гвінейської Республіки.
Getty Images
Спочатку у Гвінеї почалися демократичні реформи, жінки отримали право голосувати на виборах. Але в 1960 році Туре заявив, що на нього готувався замах, і почав політичні репресії. Вибори стали формальними — Туре правив країною 24 роки, обирався на президентський пост чотири рази, а в парламентських виборах брала участь лише його партія. У зовнішній політиці Туре лавірував між СРСР, США та Китаєм, усередині країни — націоналізував землю і підприємства.
Двадцять шостого березня 1984 року президент помер. За тиждень у Гвінеї стався військовий переворот, і владу захопив полковник Лансана Конте. Націоналізовані при Туре підприємства знову стали приватними, у Гвінею прийшли американські, французькі та канадські компанії. Попри реформи, 70 відсотків населення Гвінеї і далі працювали в сільському господарстві.
У 1992 році Конте дозволив багатопартійність і пообіцяв вільні вибори. Але на наступних трьох президентських виборах все одно перемагав він, а на двох парламентських — його Партія єдності та прогресу. Виступи опозиції розганяла поліція.
Лансана Конте помер у 2008 році, пробувши при владі трохи менше за попередника — 23 роки. Після його смерті знову стався військовий переворот, а на президентських виборах за два роки переміг лідер опозиційної партії «Обʼєднання гвінейського народу» Альфа Конде.
Президент Гвінеї Альфа Конде під час президентських виборів в Конакрі, 18 жовтня 2020 року.
Getty Images
Для нього це були четверті вибори — на трьох попередніх він програвав Лансані Конте. Після перемоги у 2010 році Конде пообіцяв реформи та боротьбу з корупцією. Але вже у 2011 році сам потрапив у корупційний скандал. Інвестиційна компанія Palladino Capital 2 південноафриканського мільярдера Волтера Хенніга позичила Гвінеї 25 мільйонів доларів нібито для будівництва нової державної шахти. Однак будівництво шахти так і не почалося, а після скандалу у пресі угоду анулювали.
У 2013 році у Гвінеї пройшли парламентські вибори, на яких перемогла партія Конде. Опозиція звинуватила його у фальсифікаціях і вийшла на вулиці. Але поліція розігнала мітинг — понад сто людей загинули. У 2015 році Конде переобирався на другий термін, його знову звинувачували у фальсифікаціях.
У 2020 році Альфа Конде вирішив «обнулити» свої президентські терміни. Референдум з цього питання пройшов одночасно з парламентськими виборами — 22 березня. Президент всюди переміг. Його партія отримала 89 відсотків голосів, а референдум дозволив Конде йти на третій термін. Попри вуличні протести та звинувачення у фальсифікаціях, 7 листопада 2020 року Конституційний суд Гвінеї затвердив остаточні результати виборів, і Конде знову став президентом.
Пʼятого вересня 2021 року президентський палац в Конакрі взяли штурмом військові. Перед цим Міністерство оборони Гвінеї заявило, що охорона відбила атаку на палац, але того ж дня зʼявилося відео, на якому Альфа Конде був оточений повстанцями.
Їхній лідер, полковник Мамаді Думбуя заявив, що призупиняє дію Конституції, розпускає парламент і уряд. Новим надзвичайним органом влади у Гвінеї став Національний комітет згуртування та розвитку.
Думбуя — професійний військовий, проходив вишкіл у Ізраїлі, служив у Іноземному легіоні, а у 2018 році очолив військовий спецпідрозділ, створений за наказом Конде. Сам Думбуя входить у список 25 гвінейських посадовців, яким ЄС погрожує санкціями за порушення прав людини та злочини режиму Конде.
Президенти приходять і йдуть, а незалежна преса — залишається. Підтримай «Бабель» донатом.