Українські гроші від ерзац-валют до повноцінної гривні
Аліса Ігіна / «Бабель»
Улітку 1990 року Україна ухвалила Декларацію про державний суверенітет, хоча формально ще залишалася у складі СРСР. У декларації були прописані політична й економічна самостійність у межах кордонів УРСР, українське громадянство, необхідність створити власну Конституцію, армію, держбюджет і, звісно ж, фінансову систему.
Уже в листопаді 1990 року зʼявилася перша українська ерзац-валюта — одноразові відрізні купони, які друкувалися до грудня 1991 року на аркушах формату А4 і ходили паралельно з рублями. Схожі купони були у багатьох колишніх радянських республік, але у кожної — свої. На українських купонах друкували область, наприклад: ХАР — Харківська, ДОН — Донецька.
У квітні 1991 року почалася робота над створенням власних повноцінних грошей під егідою двох комісій Верховної Ради — з питань економічних реформ і управління народним господарством і з питань культури та духовного відродження. Уже 11 травня депутати проголосували за запровадження національної валюти. Після довгих дискусій її вирішили назвати «гривня». Але були й інші варіанти: рубль, куна (за аналогією з грошовою одиницею Хорватії), дехто підтримував пропозицію представників діаспори — український долар. Також сперечалися щодо назви дрібних металевих грошей. Зрештою залишили назву «копійка», хоча були інші альтернативи: сотий, резана, шаг. На конкурсі ескізів банкнот переміг проєкт художника Василя Лопати.
Після проголошення незалежності в серпні 1991-го Україна продовжила роботу із запровадження гривні: затвердили номінали банкнот та їхні характерні ознаки, запланували будівництво власних підприємств для друку грошей. Але у грудні 1991 року СРСР остаточно розвалився, а разом з ним рухнула і вся союзна фінансова система.
Щоб помʼякшити удар від гіперінфляції, запровадження гривні вирішили відкласти. Замість неї 10 січня 1992 року ввели тимчасову грошову одиницю — купоно-карбованці. Їх почали друкувати ще наприкінці 1991 року, без серії та номера, у звичайній друкарні на дешевому папері. Усі банкноти були однакового розміру і дизайну, відрізнялися тільки за кольором. Перші місяці вони ходили паралельно з радянськими рублями, але вже у квітні 1992 року карбованці витіснили рублі з готівкового обігу, а в листопаді — з безготівкового.
Касир готує пачку нових купоно-карбованців для киян, 2 січня 1992 року.
Getty Images
Спочатку передбачалося, що купоно-карбованці пробудуть в обігу не довше за 4—5 місяців, але все затягнулося на чотири роки. За цей час карбованці знецінилися приблизно у сто тисяч разів, зате більшість українців встигли побути мільйонерами. Хоча користі з цього було мало, адже ціни навіть на продукти обчислювалися у сотнях тисяч.
У цей час тривали роботи зі створення стійких грошей для України. Оскільки власних технічних потужностей ще не було, перші гривні друкували в Канаді та Великій Британії. Монети номіналом 1 і 5 копійок чеканили в Італії. А 2, 10, 25, 50 копійок і одну гривню чеканили вже в Україні — на Луганському патронному заводі.
Нарешті 25 серпня 1996 року президент України Леонід Кучма підписав указ «Про грошову реформу в Україні», яким з 2 вересня запроваджувалася нова повноцінна валюта — гривня і її сота частина — копійка. Національний банк України ввів в обіг банкноти номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень. До 16 вересня карбованці ходили паралельно з гривнями. Після цього їх можна було обміняти в банках у співвідношенні 100 000 купоно-карбованців на 1 гривню.
Відтоді гривня залишається єдиною національною валютою України. За цей час кілька разів змінювався дизайн купюр, покращився захист банкнот від підробок. Зʼявилися нові, більші номінали: 200 гривень — у 2001 році, 500 гривень — у 2006-му, 1000 гривень — у 2019 році. Що ж стосується монет, то номінали 1, 2 і 5 копійок вивели з обігу в 2019 році, а 25 копійок — у 2020-му. Замість них зʼявилися нові монети 2, 5 і 10 гривень.
Ваучери — нова валюта часів масової приватизації
Аліса Ігіна / «Бабель»
Майже всю свою історію СРСР боровся з приватною власністю. Заводи, фабрики, будинки і квартири належали державі. Тільки наприкінці 1980-х, за першого і останнього президента СРСР Михайла Горбачова, на тлі перебудови почалася стихійна і майже безконтрольна приватизація держмайна.
Керівництво незалежної України спробувало взяти цей процес під контроль. Класичний варіант — продаж держмайна на ринку нерухомості та фондовий ринок — не підходив. У країні ще не сформувалася ринкова економіка, а в більшості потенційних покупців просто не було грошей.
Тому в 1993 році влада зважилася на модель сертифікатної приватизації. У 1995-му на руках у людей зʼявилася нова валюта — ваучер. Це іменний приватизаційний сертифікат, за який можна було придбати акції підприємства, покласти його в інвестиційний фонд або довірити трастовій компанії, або ж приватизувати майно.
Українцям роздали близько 46 мільйонів таких сертифікатів. Але через фінансову неграмотність і важке економічне становище в середині 1990-х багато хто або не скористався своїми ваучерами, або продав їх на чорному ринку в кращому разі приблизно за 10—12 доларів.
На початку 2000-х, коли приватизація завершилася, в реєстрах акціонерних товариств значилося 19 мільйонів фізичних осіб. Решта сертифікатів скупили фінансові посередники і майбутні олігархи.
Фінтех-сфера України від перших терміналів до необанків
Аліса Ігіна / «Бабель»
На початку 2000-х у фінансовій сфері назріли зміни. Простіше кажучи, людям набридло стояти у вічних чергах до банківської каси, щоб поповнити мобільний, інтернет, оформити грошовий переказ, оплатити комуналку або інші послуги. Так зʼявилися перші електронні гаманці і перші платіжні термінали.
Сьогодні термінальна мережа охоплює територію всієї країни. З великою ймовірністю найближчий термінал розташований за 5—10 хвилин ходи від вашого будинку — у торговому центрі, супермаркеті, продуктовому магазині, в аптеці або на заправці. Тому вони досі популярні, а перелік послуг постійно розширюється, наприклад, оплата онлайн-ігор. Не стоїть на місці й функціонал — кілька років тому в терміналах зʼявилася функція оплати банківською карткою.
У 2008 році глобальна фінансова криза підірвала довіру до банківської системи. Але одночасно вона стала драйвером для створення фінтех-стартапів по всьому світу, зокрема і в Україні. Багато з українських фінтех-компаній, які зʼявилися в той період, досі залишаються на ринку.
На початку 2010-х масово поширилися смартфони. Це новий етап розвитку ринку фінтех-послуг. У фінтех-сферу включаються технологічні гіганти на кшталт Google і Apple, а також мобільні оператори. Встигнути за прогресом намагалися і великі банки, вони розвивали власні інтернет-сервіси і випускали свої додатки для смартфонів.
У 2014 році через війну на сході України та економічну кризу сталася девальвація гривні, закрилося багато банків. Однак для фінтех-компаній зʼявилися нові ніші та можливості. До кінця 2010-х зʼявилося кілька нових інтернет-банків і перший в Україні мобільний банк без фізичних відділень, до України прийшли Apple Pay та Google Pay. Станом на 2019 рік в Україні налічувалося понад 100 фінтех-стартапів. З ними почали активно співпрацювати великі банки. Смартфон і картка обʼєдналися в єдиний зручний і популярний платіжний інструмент.
Черга біля банкомату в окупованому Донецьку в розпал бойових дій на Донбасі, 30 липня 2014 року. Жінка знімає гроші в банкоматі окупованому Криму, в селі Перевальне неподалік Сімферополя. На передньому плані — російські військові без розпізнавальних знаків, 6 березня 2014 року.
Getty Images
У 2020 році через пандемію коронавірусу людям довелося багато часу проводити вдома. Це спровокувало величезний попит на онлайн-покупки і розваги. Фінтех-компанії пристосувалися до масштабного переходу людей на цифрові фінансові сервіси. На цю тенденцію відреагував і держрегулятор фінринку. У липні 2020 року Національний банк України опублікував «Стратегію розвитку FinTech 2025». Головні пріоритети — фінансова інклюзія, інновації та безготівкові операції. Триває обговорення закону, який може дозволити українцям управляти рахунками різних банків в єдиному мобільному додатку, а отже — вплинути на розвиток фінтеху в Україні.