Про кубанських козаків. «Що таке наш козак? Кілька шарів: жадібність, сміливість, професіоналізм, революційність, звіряча жорстокість. Ми авангард, але чого? Населення чекає визволителів, євреї свободи — приїжджають кубанці».
Про мародерство. «У Пелчі захопили обоз 49-го польського піхотного полку. Ділять під вікном, абсолютно ідіотська лайка, причому одна за одною, інші слова нудні, їх не хочеться вимовляти [...]. Спаса мати, гада мати, селянки зіщулюються, Бога мати, діти запитують — солдати лаються. Бога мати. Застрелю, бий».
Про схожість ворогуючих армій. «Наші ходять із байдужістю і крадуть де можна, здирають із порубаних. Ненависть однакова, козаки ті ж, жорстокість та ж, армії різні, яка нісенітниця. [...] Порятунку немає. Усі нищать — поляки не давали спокою. Усі дівчата і жінки ледве ходять. Увечері — балакучий єврей з борідкою, мав крамницю, дочка кинулася від козака з другого поверху, переламала собі руки, таких багато».
Про хвороби. «Страшна правда — усі солдати хворі на сифіліс. У Матяж, одужує (майже не лікуючись) [...], у Михайла є багато разів, у Сенечкі, у Герасі сифіліс, і всі ходять до баб, а вдома наречені. Солдатська виразка. Російська виразка страшно. Їдять товчений кришталь, пʼють чи то карболку, товчене скло. Усі бійці — оксамитові кашкети, зґвалтування, чуби, бої, революція і сифіліс».
Що потрібно знати про Ісаака Бабеля
Ісаак Бабель народився 30 червня [1 липня] 1894 року в Одесі. Його батьки були торговцями. Закінчив початкову школу в Миколаєві. Потім навчався в Одеському комерційному училищі, а після нього вступив до Київського комерційного інституту (зараз — Київський національний університет імені Вадима Гетьмана).
За фахом Бабель був економістом, але своє життя присвятив літературі. Він знав ідиш, російську і французьку мови. З пʼятнадцяти років писав оповідання. У 1913 році в київському журналі «Огни» вийшов один з перших його творів — «Старый Шлойме».
Під час Першої світової війни Бабель воював на румунському фронті, але дезертирував і приєднався до більшовиків. Працював в іноземному відділі ЧК і Народному комісаріаті просвіти, а в 1920 році став військовим кореспондентом і супроводжував Кінну армію Семена Будьонного у Східній Польщі. Щоденникові записи про це стали основою для збірки оповідань «Конармия».
Пізніше Бабель працював в Одеському губернському комітеті, був випусковим редактором у друкарні, репортером у Тифлісі та Одесі. Навесні 1924 року, після смерті батька, переїхав у Москву, де працював редактором і кіносценаристом.
Бабель написав чотири томи творів, проте найбільше прославився завдяки збіркам «Конармия» (1926) і «Одесские рассказы» (1931).
У своїх творах і висловлюваннях Бабель критикував радянську владу і зміни, які почалися у країні після приходу до влади Сталіна. У 1939 році письменника заарештували за антирадянську діяльність і засудили до розстрілу. Під час арешту спецслужби вилучили рукописи незакінчених творів, записники, листи та фотографії Бабеля. Реабілітували письменника тільки після смерті Сталіна — у грудні 1954 року.
Про секс на війні. «Прищепа залицяється до єврейки з Кременця, гарненька, повна, у гладенькій сукні. Вона ніжно шаріється, кривий тесть сидить неподалік, вона цвіте, із Прищепою можна поговорити, вона цвіте і маніриться, [....] потім — він спати, провести час, їй болісно, кому її душа зрозуміліша, ніж мені? [....] Я думаю з тугою — невже вона [...] погодилася (у нього всі погоджуються). Пригадую, у нього, імовірно, сифіліс, питання — вилікувався. Дівчина потім — я буду кричати. [...] Що ж ви думаєте — вона інтелігентна людина, служила в Ревкомі. Боже, думаю я, жінки тепер чують усю лайку, живуть по-солдатськи, де ніжність?»
Про зґвалтування. «Уранці відʼїзд з Демидівки. [...] Єврейок розбудили о четвертій годині ранку і змусили варити російське мʼясо [...]. Дівчата напівголі та розтріпані бігають по мокрих городах, хіть охоплює Прищепу невідступно, він нападає на наречену сина кривого старого, у цей час забирають підводу, точиться лайка неймовірна, солдати їдять з котлів мʼясо, вона — я буду кричати, [...] він притискає до стіни, потворна сцена».
Про жінок у Червоній армії. «Жінка і соціалізм. Про жінок в Кінармії можна написати том. Ескадрони в бій, пил, гуркіт, оголені шашки, шалена лайка, вони із задертими спідницями скачуть попереду, вкриті пилом, товстовгруді, усі б...., але товариші, і б.... тому, що товариші — це найважливіше, обслуговують усім, чим можуть, героїні, і тут же презирство до них, поять коней, тягнуть сіно, лагодять збрую, крадуть речі в костелах й у населення».
Wikimedia
Про бойові дії. «Атмосфера початку бою, велике поле, аероплани, маневри кавалерії на полі, наша кіннота, вдалині вибухи, почався бій, кулемети, сонце. [...] ми з Іваном відходимо, небезпека смертельна, що я відчуваю, це не страх, це пасивність. [...] група [на чолі] з Корочаєвим йде направо, ми чомусь наліво, бій кипить, нас наздоганяють на коні — поранені, смертельно блідий братик, візьми, штани пофарбовані кровʼю, погрожує нам стріляти, якщо не візьмемо, осаджуємо, він у страшному стані, куртку Івана заливає кров».
Про голод. «Увесь цей час їли моркву і горох. [...] Кисле молоко чудове, зʼїли, готується чай з молоком, Іван йде за цукром, кулеметна стрілянина, гуркіт обозів, вискакуємо, [...], мчимо на міст, натовп, провалилися в болото, шалена паніка, лежить убитий [...]. Рухаємося, поле, стали, спимо, зірки. У всій цій історії мені найбільше шкода загиблого чаю, на диво шкода. Я про це думаю всю ніч і ненавиджу війну».
Про наслідки війни. «Чому у мене не минає туга? Тому що далеко від дому, тому що руйнуємо, йдемо як вихор, як лава, нас усі ненавидять, розлітається життя, я на великій панахиді, що ніяк не завершиться».
Хочете більше історичних текстів? Закиньте донат«Бабелю».