Державному агентству з розвитку туризму варто розробити нову концепцію відпочинку — містичний туризм. А до списку геопатогенних зон, придатних для екскурсій, варто включити місця, в яких містично зникають гроші. Кабінет остеопата, наприклад.
Цього диво-фахівця, який за золото шумерів лікує абсолютно все, порадила моя знайома. «Після остеопата зітхнеш на повні груди, а якщо навіть ні, то поспиш у приємного чоловіка на кушетці». Аргумент здавався залізним. За сон у перший рік материнства можна платити будь-які гроші.
Лікар, привітний хлопчина років тридцяти пʼяти, почав знайомство з розповіді про те, що остеопатія — це диво. Таке ж як бабуїн Джеккі, який у Першу світову війну дослужився до посади капрала. Початок було покладено. Я виклала МРТ-знімок на стіл, де лежали кілька чужих знімків. Остеопат так захопився історією про бабуїна Джеккі, що склав знімки стопкою, а потім узяв один з них і запитав: «Ваш?» Та хто ж його знає. Це для остеопата ці знімки, як діти, кожен зі своїм характером і виразом обличчя. А я їх не розрізняю.
Повисла незручна пауза. Лікар ще раз придивився до знімка.
— Отже... Тазостегновий суглоб турбує?
— Спина.
— І гомілка?
— Гомілка поки тримає удар.
Далі остеопат запропонував пройти психологічний тест — мовляв, усі проблеми від нервів. Варіанти відповідей виглядали приблизно так. «Останні три місяці ти волієш слухати Depeche Mode, ридаючи в темряві і на самоті? Або, навпаки, в кокаїновому екстазі граєш на баяні в оточенні 70 близьких друзів?» З відповідей остеопат діагностував пригніченість і приступив до роботи.
Сеанс виглядав дивно навіть для людей, які бачили рептилоїдів у річці Іртиш. Лікар накладав руки на спину в місцях прикріплення мʼязів і завмирав. Цей спектакль тривав хвилин сорок. Увесь цей час остеопат вчиняв дії, які складно навіть назвати «контактними». У конкурсі у Кашпіровського він точно отримав би перше місце і стакан зарядженої води.
— Як ви почуваєтеся? — запитав остеопат, коли вже знеможено опустився у крісло.
— Як людина, яка щойно позбулася 100 доларів.
— А зараз? — лікар встав і знову, але вже невдоволено, поклав руки на ключиці і заплющив очі.
— Так само, але тепер з невеликим почуттям провини.
— Ми відмінно попрацювали! Сьогодні може нудити!
— Хіба від моєї жадібності.
Коли прийшов час оплачувати візит, мені чомусь захотілося скандалу. Такого, щоб у ході перепалки прострелити остеопату ногу. Але адміністраторка, як талановита хранителька вогнища, взяла мене в облогу. «Люба, навіщо вам стільки негативних емоцій? Мікроби не липнуть, якщо говориш їм: «Я не приймаю нічого поганого в своє життя». Де б іще я навчилася розмовляти з мікробами? Витрачені гроші були нічим іншим, як інвестицією в благополучне майбутнє.
Дорогою додому я читала про бабуїна Джеккі, який в одній з бойових операцій втратив ногу. Осколкове поранення. У цей момент я раптом зрозуміла, що ще дешево відбулася. Від радості мені стало легше, спина перестала боліти. Остеопатія — це таки диво, не інакше.