Поки ти вагітна, ти нікому не цікава.
Але тільки-но ти розмножуєшся, біля вхідних дверей шикується черга з людей, які бажають прийти в гості. Пʼять відсотків з них цілком адекватні, іншим хочеться сказати, що в приміщенні виявили сибірку і наступний візит можливий приблизно ніколи.
Узагальнений портрет небажаного візитера (стать не має значення) виглядає так. Людина наполеглива, неприємно-оптимістична. Ступінь близькості — «сусід по дачі». Познайомилися випадково, але відтоді міцно тримає руку на пульсі твого життя. Насильно розповідає делікатні подробиці про себе. Вітає з усіма святами, включаючи Прощену неділю і День ракетних військ і артилерії. Твоїм майбутнім материнством перейнявся давно, тому хоче бачити тебе відразу після пологової кушетки. Оцінити, так би мовити, ситуацію. Після численних відмов гість заявляється буцім-то випадково. «Йшов із Харкова в Радомишль якраз повз твій будинок на Кловській». В руках у нього печиво. Тікати нікуди.
Насамперед гість повідомляє, що виглядаєш ти паршиво, але це минеться. Тітка його бабці взагалі в тюрмі народила, а ресурси нашого тіла — безмежні. Тож не потрібні тобі ніякі особливі умови, нічого себе ніжити. Потім він відчиняє холодильник і жахається тому, що, крім селери і твоїх сліз — там тільки лампочка, яка їх освітлює. У погляді читається німе запитання: «Шо, хату купили, а жерете як бідні?»
До догляду за дитиною у нього теж маса зауважень. «Кричить він у тебе фальцетом як індійський павич. Напевно, молока мало, не наїдається. До речі, мій товариш козу продає. Мене ось на козячому молоці взагалі виростили. Там кальцію стільки, що я коли з даху гаража впав, то вмʼятина була тільки на асфальті. Кістки — свинцеві».
Далі гість вчить тебе речам першої необхідності. Як заколисати дитину під бурятські пісні — вони заодно розвивають екстрасенсорні здібності. Як зʼїсти тушкованого ведмедя в оцті, але, щоб в молоко не потрапило, запити це скипидаром. Як робити масаж, щоб дитина, коли виросте, здалеку чула даїшників на дорозі.
У якийсь момент твоє терпіння закінчується і ти мимриш, що хочеш спати. Гість замислено сідає в крісло, просить принести ще чаю, в абсолютній тиші зʼїдає все принесене ним печиво і каже: «Була в нас у гарнізоні одна історія...» Через чотири години, коли тобі здається, що він виснажився, гість допиває шосту чашку чаю і проголошує: «Увага! Танець!»
«А взагалі, — робить висновок візитер на прощання, — дитина як дитина. Руки, ноги, голова. Нічого особливого. Ти, це, не балуй його надміру. Бо Брежнєв балував дочку, то вона потім у циркача-цигана закохалася. Тобі воно не треба».