88 років тому помер український письменник Микола Хвильовий. Згадуємо цитати одного з найяскравіших представників «Розстріляного відродження» — про літературу, українську інтелігенцію та розвиток культури
Тринадцятого травня 1933 року застрелився український письменник Микола Хвильовий
Справжнє прізвище — Фітільов.
. Він заснував ВАПЛІТЕ
Вільна академія пролетарської літератури — літературне обʼєднання, яке існувало з 1926 по 1928 рік у Харкові. Стало центром Українського відродження 1920-х років. У січні 1928 року «самоліквідувалося».
, написав кілька десятків художніх та публіцистичних творів. Серед них — новела «Я (Романтика)», роман «Вальдшнепи»
Він так і залишився незакінченим.
, книга памфлетів «Камо грядеши». Хвильовий був соціалістом та учасником революції більшовиків 1917 року, проте обстоював ідею українізації та наполягав на тому, що українська література має рівнятися не на російську, а на європейську, через що привернув увагу радянської влади. Його твори майже перестали друкувати, а ВАПЛІТЕ — заборонили. У 40 років Хвильовий на знак протесту проти масових репресій української інтелігенції покінчив життя самогубством. «Бабель» згадує цитати письменника, чиї твори були заборонені до самого розпаду СРСР — про письменництво, розвиток культури та українську інтелігенцію (орфографію збережено).
Про себе. «Я до безумства люблю ніжних женщин з добрими, розумними очима, і я страшенно шкодую, що мені не судилося народитись таким шикарним, як леопард».
Про участь у Першій світовій війні. «Потрапив я в 325-й Царевський полк, що стояв на позиції у волинських болотах, рядовим солдатом. Із цього часу починаються поневіряння по Галичині, Польщі, Буковині, Румунії. Бої, походи, воші, «лямка» піхотинця, — все це я витримав фізично, проте морально це випробування мене надломило. Цей період свого життя я можу характеризувати як період повного духовного занепаду. Ні про яку ідейну роботу я вже не міг мріяти, тому що бачив я тільки одну безконечну «похідну» дорогу, на якій чекало мене безхліб’я, гарматний гул і сіра маса безликих людей».
www.myslenedrevo.com.ua
Про письменництво. «Нема і не буде прикладів в історії літератури, щоб якесь покоління встигало висловитись за 5—6 років. Письменник — не американська машинка, а твори його — не полтавські галушки».
Про революціонерів (у листі до Миколи Зерова
Микола Зеров — український поет, літературознавець, літературний критик, полеміст. У 1937 році його репресувала радянська влада.
). «Є два типи революціонера. Один з них той, що живе на хвилях революційних битв, в гуркоті класової боротьби — до таких революціонерів належу я. Другий — це коли настає тиша, і він робить «буденну», чорнову роботу. Я не вмію бути революціонером у тиші».
Про російське мистецтво. «Коли російське мистецтво — велике і могутнє, то це буквально нічого не доказує. Навпаки, коли світло з нього приходе до нас, як сузірʼя «Великого Пса», тільки за кілька великих років, то нам треба якомога швидше покинути орієнтацію на нього».
Про українську інтелігенцію. «Від Котляревського
Іван Котляревський — український письменник, громадський діяч. Написав поему «Енеїда», пʼєси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник».
, Гулака
Микола Гулак — український науковець, правознавець, громадський і політичний діяч, публіцист, перекладач.
, Метлинського
Амвросій Метлинський — український поет і етнограф, фольклорист, перекладач, видавець. Був професором Харківського (1848–1849) та Київського (1849—1854) університетів.
через «братчиків»
Хвильовий має на увазі членів політичної організації із назвою Кирило-Мефодіївське товариство (братство), що виникла у 1846 році. Серед засновників братства були Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров.
до нашого часу включно українська інтелігенція, за винятком кількох бунтарів, страждала і страждає на культурне позадництво. Без російського диригента наш культурник не мислить себе. Він здібний тільки повторювати зади, мавпувати. Він ніяк не може втямити, що нація тільки тоді зможе культурно виявити себе, коли найде їй одній властивий шлях розвитку. Він ніяк не може втямить, бо він боїться — дерзать!»
Про Європу. «Ви питаєте, яка Європа? Беріть, яку хочете: минулу чи сучасну, буржуазну чи пролетарську, вічну чи мінливу… Європа — це європейський інтелігент у найкращому розумінні цього слова. Це, коли хочете, знайомий нам чорнокнижник із Вюртемберга, що показав нам грандіозну цивілізацію і відкрив перед нами безмежні перспективи. Це доктор Фауст, коли розуміти його, як допитливий людський дух… Саме ця страшна сила і є згаданий нами тип, і є психологічна Європа, що на неї ми мусимо орієнтуватись. Саме вона виведе наше молоде мистецтво на великий і радісний тракт до світової мети».
Про Голодомор (за спогадами Аркадія Любченка). «Я ще раз скажу одну «єресь». Голод — явище свідомо організоване. Голод і розруха — хитрий маневр, щоб одним заходом упоратися з дуже небезпечною українською проблемою. Зрозумійте мене, будьте на частинку «єретиками». Колізія тільки починається. Ця сталінська п’ятирічка — тільки третій акт нашої драми. Два маємо ще попереду. Але чи вистачить на них навіть нашого залізного терпіння? Хтось напевне знайдеться відважний, хтось перший крикне: «Годі! Завісу!»
Про просвіту. «Їй [просвіті] треба до лікнепу, їй треба покинути писати оповідання й взятись за роботу. Їй треба навчитись грамоти. І потім вчити мільйони неписьменних селян. Їй треба зробити культурну революцію на селі. Це її історична роль. Їй треба забути про вірші й іти виховувати з сількорів хороших журналістів. Бо ж одна справа вигадувати бездарну «Нечаївську комуну»
Повість прозаїка Г. Яковенка, члена спілки селянських письменників України «Плуг», який розкритикував Хвильового в пресі та отримав відповідь у памфлеті «Камо грядеши».
і зовсім інший смак написати побутовий нарис із життя якоїсь справжньої комуни на Полтавщині. Цю комуну прочитаємо й ми, а про робітників і селян із глухих закутків і говорити не доводиться. Це буде не мистецький твір, але корисний твір журналіста».
З посмертної записки. «Арешт Ялового
Михайло Яловий — український поет, прозаїк і драматург. Разом з Хвильовим входив до літературної організації «Гарт», був першим президентом ВАПЛІТЕ. У травні 1933 його зарештували. Потім звинуватили у шпигунстві та засудили на 10 років таборів. У 1937 році Ялового розстріляли.
— це розстріл цілої генерації… За що? За те, що ми були найщирішими комуністами? Нічого не розумію. За генерацію Ялового відповідаю перш за все я, Микола Хвильовий».
Хочете більше цікавих добірок про визначних українців? Закиньте донат «Бабелю».
