Американський журналіст і письменник Кевін Келлі 40 років їздив віддаленими куточками Азії, фотографуючи місцеве життя. «Бабель» відібрав 25 екзотичних фото

Автор:
Антон Семиженко
Редактор:
Дмитро Раєвський
Дата:

Антон Пчелкин / «Бабель»

Американець Кевін Келлі — співзасновник і перший редактор журналу Wired, одного з найпопулярніших у світі видань про сучасні технології. Він написав п’ять науково-популярних книжок і прочитав численні публічні лекції. У проміжках Келлі мандрував віддаленими куточками Азії. За понад 40 років це були сотні подорожей, 35 країн і тисячі фотоплівок. Тепер чоловік видає на основі цих подорожей фотокнигу «Азія, що зникає», яка складатиметься з трьох томів, понад тисячі сторінок і 9 тисяч знімків. Грошей на видання книжки зібрано вже упʼятеро більше, ніж необхідно. «Бабель» публікує 25 вибраних фото Кевіна Келлі.

Маршрути мандрівника в Азії, опубліковані ним на Kickstarter. Келлі запевняє, що на початку спав, де вийде, їв, що дають, і пив воду там само, де й місцеві. Захворів за весь час лише раз — на гепатит А в непальській столиці Катманду.

Kickstarter

Дівчина в маленькому селі в Лаосі перебиває рис на борошно.

Велорикша везе туристів нічними вулицями міста Малакка в Малайзії. Кожен з таких візків має унікальний декор.

Четверо паломниць відвідують храм Менакші в індійському місті Мадурай.

Кашмірський хлопчик показує свій кошик з вугіллям, що тліє. Потім він знов засуне його під накидку. У північних гірських районах Індії, де не чули про централізоване опалення, це один з найзручніших способів зігрітися.

Чоловік несе на ринок афганського міста Балх килим, який виткали його дружина з дітьми. Робота над такими килимами триває багато місяців.

Зважування шматків кори коричного дерева на Шрі-Ланці. Пізніше їх змелють на порошок кориці.

Пастух проходить повз буддистський монастир Тіксі в індійській частині Тибету.

Магаут чухає язика свого слона половинкою кокосової шкаралупи. Магаути ― власники слонів на Шрі-Ланці. За традицією ще хлопчиком магаут отримує свого слона, за яким доглядає до його смерті. Між ними зазвичай зав’язуються дружні стосунки. Щоразу після роботи магаут купає й чухає слона. Цей слон цілий ранок носив дерев’яні колоди.

Танцівник катгакалі під час виступу. Катгакалі ― жанр, у якому чоловіки через спів, танець, акробатичні прийоми, різноманітні складні маски та костюми розповідали історії. На зафіксованому моменті ― за допомогою міміки, яку також називають «танцем очей». Жанр особливо популярний в індійському штаті Керала, де й було зроблене це фото.

Рибалка готується закинути свій кошик в озеро Інле в М’янмі. Побачивши у воді рибу, він кине знаряддя широким краєм донизу, сподіваючись, що здобич потрапить у конус і не знайде вихід із нього, доки кошик не перевернуть і не витягнуть із води.

На щорічному фестивалі китайського племені донгів жінки надягають отримані у спадок срібні ланцюги та вишитий вручну одяг ― і збираються довкола громадського барабана.

Традиційна гра в монгольському поселенні Ульґі. Мета гри — забрати в конкурентів важкого мертвого барана. Так вершники демонструють свою майстерність.

Живий баран. Його оцінюють перед продажем на ринку в північному Афганістані. Ціна залежатиме від того, наскільки жирний його хвіст.

Погребальна церемонія на острові Балі в Індонезії. На рясно оздобленій труні з померлим сидить хлопчик із тієї ж родини — як символ нового життя.

Сушка риби на східному узбережжі Кореї. До появи дешевих холодильників це був найкращий спосіб довше зберігати рибу їстівною. Зараз її сушать заради смаку.

Жінки висаджують рис на острові Ява, Індонезія.

Полірувальник взуття за своїм робочим місцем у турецькому місті Бурса. У пляшках згори — креми для взуття різних кольорів.

Чоловіки відтискаються від підлоги під час традиційного перського тренування пахлевані. Воно відбувається у круглому приміщенні під назвою зуркане і являє собою цілий ритуал з елементами вистави, силових вправ і боротьби. Зазвичай пахлевані проходить під живу музику: чоловік в окремій кабінці б’є в барабани й у дзвони. Ритуали пахлевані практично не змінилися з I століття до нашої ери, тож їх занесено до Списку всесвітньої нематеріальної спадщини ЮНЕСКО як найстарішу систему бойового тренування, що збереглася до наших днів.

Фото зроблене в Тегерані в 1979 році.

М’янма, церемонія посвяти хлопчиків у монахи. Після розкішної процесії на конях на хлопців чекає вкрай скромне життя в монастирській школі. Церемонія має засвідчити, що подальше бідне життя є добровільним вибором.

Оповідач. Мандруючи містами Індії, він усюди збирає натовпи, які сходяться послухати його жарти чи історії. І, можливо, придбати в нього лікувальні трави чи мазі.

Дорога із 7 200 сходинок до воріт храму на горі Тай у китайській провінції Шаньдун. Шлях нагору забирає близько чотирьох годин.

В Індонезії співочі пташки — популярніші за собак чи котів домашні улюбленці. Тож для пташиних кліток є окремі ринки. На цьому фото — доволі прості моделі, зроблені з бамбука.

Рано-вранці молочар проходить торговою вулицею в китайському місті Ліцзян.

Менш відома, ніж Шовковий шлях, Чайна кінна дорога в Китаї, яка простягається на сотні кілометрів. Цей міст на заході провінції Юннань — один з елементів шляху.

Серед вкритих мохом барельєфів Будди яскраво вирізняється статуя Джизо — у дитячій шапочці та вкрита накидкою. В Японії, де Келлі зробив це фото, вірять, що це божество захищає дітей.

«Потрапивши до Азії, я помандрував назад у часі, коли ще мало що купувалось і все робили за допомогою м’язів, — міркує Келлі про свій досвід. — На вулицях вистачало пішоходів, але не було автомобілів, узагалі коліс не було. Цьому світу були притаманні надзвичайна краса та цілісність, зараз же він майже повністю зник. Його замінило майбутнє.

Я не сумую через те, що цей старий світ розчинився. Прекрасні дерев’яні хати, зведені без жодного гвіздка, можуть бути кострубатими й прохолодними. Багатий орнаментами одяг — непрактичним. Яскраві церемонії можуть довести до банкрутства сім’ю, яка їх влаштовує. Якби я народився там і тоді, я б обрав можливість переїхати до міста та жити в бетонній коробці з вайфаєм.

Утім, у цих старих способах життя є стільки всього, чого ми можемо навчитися. Не лише тому що вони чарівливо красиві, але й тому що ці традиції — інакші. А різність — це те, що створює цінність у наші дні. Є тисячі способів бути інакшим у цій зникомій Азії, і я спробував їх зафіксувати».