103 роки тому помер український письменник Іван Нечуй-Левицький. Згадуємо цитати автора «Кайдашевої сім’ї» — про мову, український народ і ремесло письменника

Автор:
Яна Собецька
Редактор:
Дмитро Раєвський
Дата:

Кароліна Ускакович / Антон Пчолкін / «Бабель»

Другого квітня 1918 року в Києві помер український письменник Іван Нечуй-Левицький. За своє життя він написав багато творів, найвідомішими стали «Кайдашева сім’я», «Маруся Богуславка» і «Микола Джеря». Проте наприкінці 1890-х Левицький втратив популярність. Він жив у бідності та помер у київській богадільні. «Бабель» згадує письменника і публікує його найцікавіші цитати — про мову, літературу, український народ, Росію та про письменництво.

Про дитинство

«До чотирнадцяти літ, до самої семінарії, я був дуже богомольний під впливом матері. Я ні разу не їв до служби, видержував тяжкий піст до плащаниці, до вечірньої води на голодну кутю, аж мені ставало нудно. Приїжджаючи додому, я читав житія святих. [...] Разом з житіями я читав історію України, що знаходив в батьковій шафі».

Про навчання в духовній семінарії

«Половина моїх товаришів були великороси, але було чимало сербів, були й болгари, молдавани, й греки, й грузини. Великороси здивували мене своєю грубістю й якоюсь грубою мужичою фамільярністю. Між ними були дуже дикі натури, десь аж з-за Волги: вони говорили на кожного ти, хоч бачили чоловіка вперше ввічу, і ні з сього ні з того гнули лайку по-московській просто тобі ввічу, наче компліменти говорили, аж чудно було слухати».

Про початок творчості

«Почавши писати свої повісті в той час, коли була заборонена українська література, я нікому не говорив про це: об тім навіть не знали ті товариші, що жили зо мною на одній квартирі, не знав батько, хоч ще до його смерті вже були надруковані в «Правді» перші мої повісті».

Про письменництво

«Коли писальник хоч трошки себе чує українським громадянином, часткою українського народу й українського громадянства, він повинен мати за святу повинність одсвічувати в своїй фантазії, в свойому серці ту громаду, […] а не перелазити в чужі городи і підставляти свою душу під картини чужої, неукраїнської жизні».

Про українське життя

«Українське життя — то непочатий рудник, що десь під землею, хоч за його вже бралися такі високі таланти, як Шевченко».

Про мову

«Мова народу є тілом нації, національний психологічний характер — то її душа».

Про владу

«Для українського панства треба підставити таке літературне дзеркало, в котрому-б воно побачило свій чималий ніс, свої поїдені раком губи, щоб воно почало ліки своїх ран, побачило, окрім того, ступінь свого розвиття, свою вдачу, свою недостачу, своє фальшиве прямування в національних, політичних та соціальних відносинах».

Про Україну та Росію

«Україну жде погана перспектива в Росії, перспектива темна як ніч, і тільки нові українські інтелігентні національні сили світять в тому темному будущому часі, як зірниця ранком».

Про російську літературу

«Ми високо шануємо нових великоруських письменників за їх прямування, за їх освічування своїх творів ліберальним поглядом, [...] але мусимо признатись, що їх твори не годяться для України, мають інтерес або місцевий, або зовсім етнографічний, і не піднімуть розумового та морального зросту України... Великоруська література для України має вартість тільки одкидну, а не покладну, а на такому коні далеко не заїдеш при теперішніх завданнях європейських літератур».

Про холостяцьке життя

«Бувало, що й жалкував [що не одружився], а більш того, що ні. Так я спокійно собі жив, а то хтозна як було б. Якби попалася така, як Балабусі, то самі знаєте, як би мені жилося, чи мав би спокій».

Джерела:

Сергій Єфремов. Іван Левицький Нечуй. 1924 рік.

Марія Грінченко.Спогади про Івана Нечуя-Левицького. 1923 рік.

Нечуй-Левицький І. Зібрання творів: у 10 томах. 1965–1968 роки. 

Автор:
Яна Собецька
Редактор:
Дмитро Раєвський

Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter — ми виправимо