Про себе
«Я політик всієї України. Може, це трохи голосно і про себе так не говорять… Але в мене східний менталітет і при цьому я в чомусь галичанин».
Про владу
«Я не прагну якоїсь великої влади, я є самодостатньою людиною. Якби я не був головою Руху, можливо, я якийсь газетно-журнальний синдикат створив би, бо це те, що я люблю, або працював би десь у виконавчій владі, щоб реалізувати свої ідеї».
Про ув’язнення
«Перебираючи в пам’яті тюремні роки, пригадую, як було важко у перші дні після першого арешту. Мене кинули в камеру до смертників. Хотіли відразу зламати. Але мене не можна було зламати, адже я вже тоді написав свої книги «Правосуддя чи рецидив терору» і «Лихо з розуму» — про те, як хтось ламавсь, а хтось вистояв. Ці мої книжки сприймалися як своєрідна інструкція поводження на слідстві. Вже пізніше тюремщики не раз казали в’язням: “Що? Навчилися у Чорновола?”».
Про Україну
«Дай Боже нам любити Україну понад усе сьогодні — маючи, щоб не довелося гірко любити її, втративши. Настав час великого вибору — або єдність і перемога та шлях до світла, або поразка, ганьба і знову довга дорога до волі».
Про єдність
«На запитання, звідки ви родом, відповідав: я — людина всієї України. Завжди вважав Україну однією цілісною державою».
«Не розумію самого змісту [понять] «захід» — «схід». Ми — єдина держава, єдиний народ зі спільною долею. Думати треба про державу, а не висловлювати один одному претензії».
Про державну мову
«Допустити дві державні мови, або одну державну, а одну офіційну — значить, зруйнувати державу. Я завжди наводжу як приклад євреїв, які відродили вже мертву мову і об’єдналися навколо неї».
Wikipedia / Почта Украины, художник А. Калмыков
Про українізацію
«Ми завжди були противниками насильницької русифікації. Ми завжди виступатимемо проти насильницької українізації. Але нам потрібна така національна політика, яка допомогла б кожному громадянину республіки самому [...] відчути органічну потребу вивчити державну мову і гордитися знанням цієї мови».
Про росію
«Над Україною нависає зловісна двоголова тінь російського імперіалізму, який тільки й чекає остаточного колапсу нашого суспільства, щоб запустити хижі пазурі в живе тіло нашого народу».
Про російський імперіалізм
«Коли нам кажуть, що російський народ у цьому не винен, я згоден, але не зовсім. Він був вимушеним носієм цієї імперської ідеї. Йому вносили це в гени. Почуття імперськості вносилося в гени простої людини. Чернишевський про це колись дуже добре сказав, що коли починаються якісь внутрішні негаразди, тоді необхідно покликати з печі російського мужика, викликати його патріотичні почуття та шукати десь турка зовнішнього, щоб він не бачив турка внутрішнього».
Про корупцію
«Корупція існує всюди. Злодії, наркоділки, сутенери й інші покидьки завше зацікавлені мати покровителів у владних структурах. Тому вони не жаліють грошей, щоб підкупити поліцая чи суддю. [...] Однак чим вище у владні структури проникає ця зараза — тим менше ренегатів вдається знайти. Тому корупція на Заході подібна до піраміди, де внизу багато негідників, а вгорі — щоразу менше зрадників. В Україні все навпаки. [...] На одного такого, що має змогу дати хабаря, припадають десятки й сотні тих, що прагнуть його отримати».