Головна програма:
«Колектив», режисер Александр Нанау
Тридцятого жовтня 2015 року в нічному клубі Colectiv у Бухаресті сталася пожежа — 72 відвідувачі загинули, ще 182 отримали поранення. Понад третину тих, хто вижив, згодом померли в лікарні від інфекції. «Колектив» викриває корупцію в системі охороні здоров’я та пояснює, чому внаслідок трагедії було так багато смертей. Фільм вже визнали найкращою документальною стрічкою на Цюрихському кінофестивалі. Тепер він претендує на «Оскар».
«76 днів», режисери Хао Ву, Вейші Чень, анонімний репортер
У січні 2020 року в китайському місті Ухань, що стало епіцентром спалаху коронавірусу, оголосили локдаун. Він тривав 76 днів. Документальний фільм розповідає про те, що відбувалося в уханських лікарнях у цей час, про перших хворих на COVID-19 і медиків, які намагалися врятувати їхні життя.
«Громадянин Біо», режисер Тріш Долман
Аарон Трейвік створював саморобні ліки та закликав людей не купувати препарати великих фармакологічних компаній. Деякі «ліки» Трейвік тестував на собі. Це зробило його одним з найпопулярніших американських біохакерів, однак «карʼєра» Трейвіка раптово завершилася у 2018 році — його знайшли мертвим у спа. «Громадянин Біо» досліджує історію Трейвіка та біохакерів, які співпрацювали з ним у різний час.
«Щось прекрасне лишилося позаду», режисер Катріне Філп
У фокусі стрічки данської режисерки Катріне Філп — організація з психологічної підтримки Good Grief, заснована у Нью-Джерсі. Вона працює з дітьми, які нещодавно втратили батьків. Фільм зображує, як Good Grief допомагає дітям навчитися говорити про смерть і впоратися з емоціями від пережитого.
Програма DOCU/ УКРАЇНА:
«Май далеко — май добре», режисер Ганна Ярошевич
Німець Мішель усе життя мріяв жити подалі від цивілізації. Здобувши диплом еколога, він переїхав до невеличкого карпатського села. Тут Мішель живе в гармонії з природою і розводить тварин вимираючого виду — водяних буйволів. Усе змінюється, коли Мішель зав’язує стосунки з німкенею Вірою. Перед ним постає непростий вибір — жити в Україні та займатися улюбленою справою чи будувати сім’ю в Німеччині.
«Земля Івана», режисер Андрій Лисецький
Іван Приходько мешкає у старій сільській хатині та веде усамітнений спосіб життя. Чоловік доглядає за козами, собаками та котом, у вільний час малює та займається різьбою. Одного дня роботи Івана потрапляють на виставку до «Мистецького арсеналу». Він стає одним з найпопулярніших народних художників.
«Сіль з Бонневілю», режисер Семен Мозговий
Назар і Макс проводять цілі дні в гаражі на Святошині, намагаючись вдосконалити старий радянський мотоцикл Іж-49. Із ним хлопці мріють потрапити до США, де розташований головний майданчик для швидкісних рекордів — висохле озеро Бонневіль. Назар і Макс хочуть стати новими чемпіонами, однак дорогою до штату Юта на них чекає багато випробувань.
«Казка про Коника», режисери Уляна Осовська, Денис Страшний
У минулому Анатолій Лотюк був антирадянським активістом і художником. Потім виїхав з України та переїхав до Таллінну. Там Анатолій створює книжки та іграшки за старовинними технологіями, однак початок війни на сході України змушує його повернутися на батьківщину. Він починає їздити на Донбас із гуманітарними місіями. Під час однієї з них Анатолій вирізає з дерева маленького коника, який стає героєм казок за мотивами справжніх фронтових історій. До показу на Docudays фільм встигли представити на кінофорумі IDFA в Амстердамі та на Міжнародному кінофестивалі Beldocs у Белграді.
«Рози. Фільм-кабаре», режисерка Ірена Стеценко
В основі «Роз» — історія фрік-кабаре Dakh Daughters Band, яке стало популярним у 2013 році, незадовго до початку Революції гідності. У фільмі Ірена Стеценко розповідає про сімох учасниць колективу та про те, як події у країні вплинули на їхню творчість. Стрічку знімали шість років, майже з моменту створення фрік-кабаре.
Програма DOCU/СВІТ
«Цей дощ ніколи не скінчиться», режисерка Аліна Горлова (Україна, Латвія, Німеччина, Катар)
Андрій Сулейман народився і виріс у Сирії. Коли у країні розпочалася війна, він разом із батьками та молодшим братом переїхав до Лисичанська. Тут сім’я планувала розпочати нове життя, але почалася війна на Донбасі. Тепер Андрій працює волонтером Червоного Хреста і допомагає постраждалим у зоні бойових дій. Проте одного дня батько Андрія несподівано помирає. Хлопець вирішує доправити його тіло назад до Сирії. «Цей дощ ніколи не скінчиться» отримав нагороду в номінації «Найкращий повнометражний документальний фільм» на кінофестивалі Festival dei Popoli в Італії.
«Одного разу у Венесуелі», режисерка Анабель Родріґес Ріош (Венесуела, Велика Британія, Бразилія, Австрія)
Венесуельське село Конго Мірадор занепадає. Воно страждає через корупцію, брак коштів та екологічне забруднення, однак представницю партії чавістів Тамару все це не надто обходить. Вона розвішує на стінах портрети Уго Чавеса і готова пожертвувати всім заради власного успіху. Шкільна вчителька Наталія хоче реальних змін у селищі. Напередодні парламентських виборів у Конго Мірадор розгортається запекла боротьба між двома жінками.
«Любов і мотлох», режисерка Джудіт Гелфанд (США)
Відтоді як режисерка Джудіт Гелфанд втратила матір, яка мала невиліковну хворобу, минуло сім місяців. Гелфанд народила дитину, ставши матір’ю у 50 років. Тепер вона має розібратися з коробками маминих речей, які захаращують майбутню дитячу кімнату. А також із «мотлохом» у своїй голові — зокрема, з усвідомленням того, що вона на пів століття старша за свою доньку.
Програма DOCU/КОРОТКО
«Таламанка», режисер Давіде Маріно (США)
Історія про брі-брі — корінне плем’я Коста-Рики, яке мешкає у кантоні Таламанка. Головний герой фільму — один з представників племені, фермер Хусто. Стрічка вже отримала кілька нагород — торік її визнали найкращим короткометражним документальним фільмом на кінофестивалі Beyond. Маріно також переміг у номінації «Найкращий режисер-початківець» на Фестивалі документального кіно Mimesis.
«Територія пустих вікон», режисер Зоя Лактіонова (Україна)
Свого часу родина Зої Лактіонової переїхала до Маріуполя через Другу світову війну та роботу на заводі. Відтоді минули десятиліття, однак тепер на житті матері режисерки позначилася інша війна. В основі «Території» — серія інтерв’ю з матір’ю Лактіонової. У них вона розповідає про життя людей, які стали невидимими жертвами російсько-української війни.
«Син вулиць», режисер Могаммед Алмуґанні (Палестина)
Тринадцятирічний Ходор походить із родини палестинських біженців. Він не має права на освіту й медицину та не може виходити за межі табору в Бейруті. Родина хлопчика намагається зробити йому посвідчення, яке підтвердить сам факт його існування. Торік «Син вулиць» отримав «Срібне око» в номінації «Найкращий документальний фільм» на East Silver — фестивалі документального кіно у Їґлаві. Його також визнали найкращим фільмом на палестинському фестивалі Ciné Palestine у 2020 році.
Son of the Streets