Мохамед Ульд Слахі народився у невеличкому містечку в Мавританії у 1970 році. Він був девʼятою дитиною у сім’ї табунника верблюдів. Родина була бідною, однак Ульд Слахі мав добрі здібності до навчання. Після школи він організовував на вулиці уроки для дітей, які не могли дозволити собі освіту, та переказував їм почуте на заняттях.
У 1988 році Ульд Слахі вступив на бюджет до Університету Дуйсбурга-Ессена у Німеччині. Брати та сестри сподівалися, що Ульд Слахі вивчиться на інженера та «врятує родину». Замість цього історія Ульд Слахі стала історією «Форреста Ґампа з Гуантанамо». Як зазначив головний прокурор Військової комісії Гуантанамо Морріс Девіс у 2005 році, «в історії тероризму та «Аль-Каїди» існувало багато знакових подій, і Ульд Слахі перебував на задньому плані усіх їх».
Усе розпочалося у 1990 році. Тоді Мохамед Ульд Слахі перервав своє навчання у Німеччині й вирушив до Афганістану. Ще підлітком він бачив кілька спроб державного перевороту у Мавританії та стежив за боротьбою інших мусульманських народів. Коли 1988 року в Афганістані виникла «Аль-Каїда», він був вражений історією про організацію моджахедів, які ховаються у печерах і прагнуть стати на захист усіх мусульман. Він вступив до «Аль-Каїди», щоб боротися з підтримуваним СРСР урядом, і провів кілька тижнів у тренувальному таборі організації. Повернувшись до Мавританії, він розповів про джихад в Афганістані своєму шістнадцятирічному двоюрідному братові — Махфузу Ульд аль-Валіду. Через кілька місяців той також долучився до «Аль-Каїди».
Афганські військові після капітуляції військ «Аль-Каїди», 2001 рік. Американські війська бомбардують позиції «Аль-Каїди» у Афганістані, 2001 рік.
Коли Ульд Слахі вдруге потрапив до Афганістану у 1992 році, СРСР розпався, а уряд Афганістану втратив підтримку Росії. Війна у країні перейшла у цілком нову фазу. Різні ісламістські угруповання боролися за владу. Ульд Слахі не хотів брати у цьому участі й повернувся до Німеччини. Там він закінчив університет і влаштувався працювати у сервіс ремонту комп’ютерів.
Тим часом брат Ульд Слахі, Ульд аль-Валід, став особистим радником Усами бен Ладена з питань шаріату. Він писав для нього промови та пресрелізи. У 1998 році бен Ладен вписав Ульд аль-Валіда — який на той час змінив ім’я на Абу Хафс — у свій заповіт. Протягом 1998—1999 років, коли Ульд Слахі був у Німеччині, Абу Хафс кілька разів телефонував йому з особистого телефону бен Ладена і просив передати гроші родині у Мавританію.
Ульд Слахі погодився зробити це один раз, проте особливих стосунків з братом не підтримував. Наприкінці 1999 року він переїхав до Канади. Оселився у Монреалі й почав проповідувати у місцевій мечеті. Проте вже через місяць після прибуття чоловік опинився у фокусі місцевих спецслужб. Одного з членів «Аль-Каїди», Ахмеда Рессама, спіймали з вибухівкою. Він планував влаштувати теракт в аеропорту Лос-Анджелесу. Рессам відвідував ту саму мечеть, де проповідував Ульд Слахі. Канадські правоохоронці запідозрили, що Рессам та Ульд Слахі якось пов’язані. Вони допитали Ульд Слахі про ймовірні зв’язки з терористом, однак згодом відпустили.
Ульд Слахі вирішив повернутися до Мавританії — родина повідомила йому, що у нього захворіла мати. Він узяв квиток на літак до Сенегалу. Звідти до мавританської столиці Нуакшоту його мали довезти брати. Проте відразу після посадки Ульд Слахі знову затримали й допитали — цього разу сенегальські правоохоронці та ФБР.
Вони розпитували американця про його контакти з Абу Хафсом, про план теракту у Лос-Анджелесі та про те, що він робив в Афганістані. Жодних доказів провини Ульд Слахі не було надано. Після кількох тижнів у камері його перевезли до Мавританії. На прохання американців місцева розвідка забрала у нього паспорт і відпустила. Ульд Слахі влаштувався на роботу до телекомунікаційної компанії — встановлював роутери.
Кілька місяців потому, після нападу на вежі-близнюки, внаслідок якого загинуло понад дві тисячі осіб, американці знову про нього згадали. На той час Абу Хафс вже подав у відставку — він вважав, що кількість жертв від теракту не можна виправдати з точки зору Корану. Однак мавританські спецслужби знову викликали Ульд Слахі на допит. Він погодився прийти. Ульд Слахі видалив з телефону усі контакти — наприклад, “PC Laden”, що німецькою означає «компʼютерний магазин» — та попрощався з родиною.
Начальник Мавританського розвідувального управління сказав, що особисто у нього немає до Ульд Слахі жодних запитань. Затримати його вимагали американці. Невдовзі після цього мавританська розвідка транспортувала Ульд Слахі до Йорданії та передала ЦРУ. Звідти він потрапив до американської бази в Афганістані. А у 2002 році опинився у таборі Гуантанамо, що на Кубі. Там він пробув 14 років.
Американські спецслужбовці не мали жодних доказів того, що Ульд Слахі якось пов’язаний з терактами, однак були переконані, що у його справі забагато дивних деталей, які не можна пояснити простим збігом обставин. Вони вважали, що Ульд Слахі був однією з ключових фігур «Аль-Каїди», особисто організував теракти та вербував нових послідовників, у тому числі учасників теракту 9/11.
Його допитували агенти ФБР. Вони показували йому фото пілотів вкрадених літаків, а також світлини Рамзі бін аль-Шиба, який вважається координатором атаки. Сам аль-Шиб під час допиту ЦРУ казав, що його завербував Ульд Слахі, проте мавританець не міг згадати, де його бачив. Зрештою він пригадав, що аль-Шиб на одну ніч зупинявся у його квартирі у Дуйсбургу у жовтні 1999 року — Ульд Слахі прихистив його на прохання знайомого. Проте тоді він не знав його справжнього імені й ніколи не зустрічав його раніше.
Американські військові охороняють затриманих членів «Талібану» та «Аль-Каїди» на морській базі Гуантанамо, Куба, 11 січня 2002 року.
У травні 2003 року агенти ФБР покинули Гуантанамо. Допитами Ульд Слахі зайнялися військові. Його справою особисто опікувався міністр оборони Дональд Рамсфелд. Усіх в’язнів Гуантанамо катували, проте для Ульд Слахі урядовці розробили спеціальну 70-денну програму допитів.
Йому тижнями забороняли митися, тримали прикутим у незручних позах, поміщали у гарячі та холодні камери, обливали холодною водою, били, принижували, піддавали сексуальному насильству. Інколи Ульд Слахі не давали нічого їсти. Інколи — змушували пити воду, доки не знудить.
Одного разу військові навіть інсценували страту Ульд Слахі. Вони зав’язали в’язню очі, посадили його у човен і вивезли у море. Під час плавання його били та змушували пити солону воду. Ульд Слахі був переконаний, що помре, проте зрештою військові повернули його на берег та кинули у темний трейлер. Після цього у нього були рани на ногах, обличчі та зап’ястях. Сім ребер були зламані.
Поступово Ульд Слахі зрозумів, що аби припинилися знущання, йому потрібно вигадати історію, яка задовольнить допитувачів. Це було непросто. «Ти не можеш просто зізнатися у чомусь, чого ти не робив. [...] Недостатньо сказати: «Так, я це зробив!» Потрібно вигадати історію, яка матиме сенс навіть для найдурніших».
Зрештою, він зібрав від агентів ФБР та військових достатньо інформації, щоб вигадати вірогідну легенду. Він зізнався в усьому і сказав, що був лідером гілки «Аль-Каїди» у Монреалі та вербував агентів. А також розповів, що планував у Канаді теракт.
Цього було недостатньо — урядовці хотіли, щоб він назвав інших людей, які разом з ним організовували терористичні акти. Тоді Ульд Слахі взяв ручку і папір і склав список імен людей, з якими просто був побіжно знайомий.
Військові супроводжують затриманого до його камери у Гуантанамо, Куба, 11 січня 2001 року.
У Пентагоні були задоволені. Поступово Ульд Слахі став одним з їхніх найцінніших інформаторів. Завдяки співпраці його стали менше катувати, а ще — почали видавати Ульд Слахі так звані «речі для комфорту». Спершу він отримав подушку. Потім — знеболювальні, антидепресанти, мило, рушники, телевізор, PlayStation та старий ноутбук, де можна було грати у шахи або дивитися DVD.
Коли у 2004 році до Ульд Слахі приставили нового охоронця, Стіва Вуда, йому пояснили, що інформація, яку надав вʼязень, врятувала тисячі життів, і усі ці «винагороди» потрібні для того, щоб він і далі говорив.
Самому Вуду Ульд Слахі, однак, не здавався небезпечним оперативником «Аль-Каїди». Він очікував охороняти «розлючених та брутальних чоловіків», які б ненавиділи його та усе, що стосується США. Натомість Ульд Слахі був «ввічливим, дружнім та шанобливим».
Вʼязень та охоронець заприятелювали — вони говорили про геополітику та релігію, грали у шахи та дивилися «Великого Лебовські».
«Коли я думаю про той час, то завжди пригадую цей момент. Як ми сидимо з цим хлопцем та говоримо під фільм», — казав Вуд. За його словами, сидіти поруч з одним з «найгірших» членів «Аль-Каїди» було «дуже весело та сюрреалістично».
Коли служба Вуда у Гуантанамо завершилася, він показав Ульд Слахі фото своєї доньки — на знак, що їхня дружба була справжньою. До служби у Гуантанамо Вуд хотів бути поліцейським, однак тепер вирішив, що така робота не для нього.
Сам в’язень залишився в Гуантанамо ще на десять років. За весь цей час йому не пред’явили жодних звинувачень. Коли у 2004 році суд встановив, що в’язні Гуантанамо мають право на юридичний захист, Ульд Слахі отримав адвокатів — його справою зайнялися Ненсі Голландер та Тереза Дункан.
Вони добивалися звільнення Ульд Слахі, проте справа зрушила з місця лише у 2010 році. Тоді федеральний суддя Джеймс Робертсон встановив, що Ульд Слахі затримали незаконно. Проте Міністерство юстиції подало на апеляцію. Її розглядали ще шість років.
Зрештою, Ульд Слахі вийшов на свободу лише у 2016 році. За час ув’язнення він устиг написати та випустити хроніку свого ув’язнення — книга отримала назву «Щоденник Гуантанамо». Вона вийшла друком у січні 2015 року і моментально стала бестселером за рейтингом The New York Times. У ній Ульд Слахі описав пережиті тортури, однак у передмові до «Щоденника Гуантанамо» зазначив, що не тримає образ на жодну людину, про яку згадується у книжці. Зараз Ульд Слахі живе з родиною у Мавританії.