Через кілька місяців після початку пандемії COVID-19 частина людей, які одужали від коронавірусної інфекції, почали помічати дещо дивне. Їхні аналізи були здебільшого в нормі, тест на коронавірус — негативний, але симптоми хвороби залишилися. Найпопулярнішим симптомом була постійна втома. Проте були й інші — біль у грудях, прискорений пульс, задишка, лихоманка, безсоння, депресія та проблеми з пам’яттю.
Жодного пояснення дивному феномену на той час не було. Тому хворі почали об’єднуватися у спеціальні «групи підтримки» у Facebook, де вигадали собі назву — long haulers — та почали ширити історії під хештегом #longcovid («затяжний ковід»). Вони скаржилися, що медики ставляться до їхніх з симптомів з недовірою або відкидають їх, як суто психологічні.
Поступово термін «затяжний ковід» почав з’являтися у медіа. У вересні його офіційно використала ВОЗ. Медики дали явищу офіційну назву — «постковідний синдром». Що це таке та як виникає — досі достеменно невідомо.
Наукові дослідження дають суперечливу статистику хворих на затяжний ковід. Mount Sinai’s recovery center — спеціальний центр для догляду за постраждалими від постковідного синдрому у Нью-Йорку — стверджує, що синдром виникає у 10 відсотків хворих на коронавірус. Загалом у центрі було понад 1 600 пацієнтів.
Ірландські вчені кажуть, що зафіксували «затяжний ковід» у половини зі 128 пацієнтів — ті відчували слабкість навіть через 10 тижнів після одужання. Учені з Фарерських островів опитали 180 пацієнтів — навіть через 18 тижнів після одужання у половини з них був хоча б один симптом коронавірусу.
Одне з наймасштабніших досліджень провели китайські вчені. Вони опитали 1 733 людей, які мали діагноз «коронавірус». Навіть через пів року після одужання щонайменше один симптом коронавірусної інфекції мали 75 відсотків пацієнтів.
Теорій про те, що може спричиняти «затяжний ковід», кілька. Перша каже, що коронавірус надовго виводить з ладу органи, і усі дивні симптоми — це наслідки цих ушкоджень.
Група британських дослідників проаналізувала результати 200 пацієнтів, що одужали від ковіду. Більшість з них перехворіли у легкій формі й були відносно молодими — віком до 44 років. Попри це, вчені виявили, що у 32% тих, хто одужав, були проблеми з серцем, у 33% — з легенями, а у 12% — з нирками. 25% — мали ураження відразу кількох органів.
Проте існує й думка, що постковідний синдром спричинює прихована інфекція в організмі. Наприклад, якщо головний «постковідний» симптом — діарея, то вірус, ймовірно, залишився у кишківнику. Якщо втрата нюху — уразив нервову систему.
Інша теорія — що у дивній симптоматиці винна гіперактивна реакція імунної системи, унаслідок якої організм починає атакувати самого себе. Як пояснює Авіндра Нат, директорка Національного інституту з дослідження неврологічних розладів та інсульту у США, під час боротьби з інфекцією імунна система людини проводить точкові атаки. Коли стратегія не дає результату, то ситуація виходить з-під контролю, імунна система починає «килимове бомбардування» і атакує організм, який вона мала б захищати.
Цю теорію підтверджує той факт, що у хворих на коронавірусну інфекцію часто виникають аутоімунні захворювання, наприклад, синдром Гієна — Барре. А також те, що «затяжний ковід» частіше буває у жінок. Жіночий організм містить менше тестостерону, який пригнічує імунну систему. Завдяки цьому він ефективніше бореться з патогенами, але більш схильний до аутоімунних хвороб. Якщо у постковідному синдромі справді винна імунна система, то ліки проти нього вже існують — «заспокоювати» власний імунітет за допомогою препаратів ми вміємо.
Коли симптоми вказують на певний орган, зрозуміти, що відбувається, відносно просто. Якщо людина має аритмію, лікарі можуть зробити ЕКГ. Якщо основним симптомом є задишка, можна тестувати функції легенів — еластичність тканин та газообмін. Найпоширеніший симптом постковідного синдрому — втому — пояснити складніше.
Проте він нагадує симптоми іншої хвороби — міалгічного енцефаломієліту. Захворювання, також відоме як «синдром хронічної втоми», вперше виявили у 1934 році й спершу вважали дивним різновидом поліомієліту.
Згодом його фіксували після спалахів різноманітних вірусних інфекцій — пандемії SARS у 2003 році та свинячого грипу у 2009-му. Що його викликає — також невідомо.
Доктор Ентоні Комарофф з Brigham and Women’s Hospital у Бостоні каже, що він може бути повʼязаний зі «збоєм» у тій ділянці мозку, яка активізується у разі хвороби та перенаправляє усю енергію організму на боротьбу з інфекцією. Проте це лише гіпотеза. Для того, що зрозуміти суть процесу, потрібно провести більше наукових досліджень.
«Аби щось дослідити, потрібно багато пацієнтів. Невдовзі їх буде вдосталь, щоб дослідити бодай той вид синдрому хронічної втоми, який розвивається після ковіду», — каже Комарофф.