1
Одним із перших на нові правила відреагував історик і політичний оглядач Михайло Дубинянський. У колонці на «Українській правді» він написав, що попри гостроту мовного питання в українській політиці мова ніколи не відігравала великої ролі. Російськомовні націоналісти могли голосувати за патріотичні партії, а «регіонали» залучали частину українськомовного електорату. Тобто, політичні погляди громадян не залежали від їхньої мови безпосередньо.
На думку Дубинянського, новий «мовний закон» може в майбутньому таку залежність створити. І розколоти Україну на два лінгвістичних табори, а проросійські партії зможуть «підімʼяти під себе» всіх російськомовних українців. Крім того, Дубинянський вважає, що у світі, де доступна будь-яка інформація, мова вже не відіграє тієї ключової політичної ролі, яку відігравала раніше. І не може стати загальним політичним символом.
2
Протилежну думку на своїй сторінці у Facebook висловив колишній заступник міністра охорони здоровʼя Павло Ковтонюк. Він вважає, що в Україні немає двомовності, а є диглосія — ситуація, коли дві мови в одній країні співіснують на різних рівнях: одна вважається «високою», а друга — «низькою». На думку Ковтонюка, російська мова в Україні довго вважалася більш культурною, на неї переходили з бажання підняти свій соціальний статус. І новий закон повинен цю ситуацію виправити.
Крім того, Ковтонюк вважає, що мова — це фільтр, через який ми сприймаємо реальність. Тому російська мова автоматично несе в українську культуру російські смисли. У коментарях завʼязалася дискусія про те, чи можна вважати американську англомовну культуру спростуванням такого твердження.
3
Один із найбільш обговорюваних текстів про «мовний закон» написав професор Євген Головаха з Інституту соціології НАН. Він виступив проти штрафів, які передбачає новий закон. І згадав про те, що приймався закон нашвидку попереднім скликанням парламенту, щоб ускладнити життя поточному скликанню. Мовне питання — важливе і складне, і на думку Головахи, приймати такий закон поспіхом було не можна. Варто було опрацювати його набагато ретельніше, приміром, там же прописати норми про мови національних меншин.
Головаха вважає, що у нації є два шляхи — етнолінгвістичний і національно-громадянський. Україна — етнічно і лінгвістично неоднорідна країна, тому другий шлях був би логічнішим.
Колонку Євгена Головахи жорстко розкритикували. Професор Володимир Кулик з Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН написав у себе в Facebook, що, на його думку, Головаха від початку описує «мовний закон» як відносини між державою і російськомовними громадянами, не враховуючи інтереси українськомовних. У коментарях його підтримала одна з ініціаторів закону Ірина Подоляк, і написала, що їй «соромно за поверховість Головахи».
Але далі за всіх у своїй критиці зайшла Ірина Фаріон, яка в ефірі ток-шоу «Говорить Великий Львів» повісила фотографію Головахи на символічний «стовп ганьби», який стояв прямо у студії. За професора заступився нардеп Микола Княжицький, який заявив, що не згоден із текстом Головахи, але все ще вважає його великим вченим, гідним дискусії.
4
Професор Георгій Касьянов з Інституту історії України НАН у своїй колонці стверджує, що як вірити соціологічним опитуванням, то гострої мовної проблеми в Україні немає — до 79% громадян визнають важливість державної української. Касьянов робить висновок, що побутова двомовність влаштовує більшу частину населення, українській мові нічого не загрожує, а проблему розгойдують політики.
5
Економіст Володимир Дубровський назвав 16 січня «чорним днем для української мови», закон — втручанням держави в приватні сфери. Він вважає, що штрафи та примус разом із підвищенням цін на газ зіграють на руку російській пропаганді. Прихильників закону він назвав «ліваками», тому що, на думку Дубровського, українська мова у сфері обслуговування повинна зʼявлятися в результаті звичайної конкуренції — якщо людині не подобаються послуги в одному місці, вона може отримати їх у іншому або відкрити свій бізнес.
6
Нардеп від «Слуги народу» Дмитро Гурін написав пост у Facebook на підтримку закону та зібрав десятки негативних реакцій, зокрема й від своїх виборців. Гурін вважає, що завдяки цьому закону українці будуть більше вивчати інші іноземні мови, читати європейську літературу та їздити працювати на Захід, а російська мова поступово вийде з ужитку.
У коментарях з ним не погодився журналіст Петро Фаворов, який засумнівався в успіху спроб швидкої асиміляції в принципі, згадавши, що за останні кілька століть так і не зникли шведи у Фінляндії чи угорці в Румунії. Сподіватися, що віковічні завдання вдасться вирішити одним законом, на думку Фаворова, наївно.
7
На очах у своїх підписників бізнесмен Гарік Корогодський змінив думку про «мовний закон». Ще 17 січня він писав, що не бачить у ньому нічого страшного, але вже 20-го передумав: юристи Корогодського проаналізували закон, і він почав вважати окремі норми дискримінаційними. А ще здивувався, що штрафи можна порівняти за розміром зі штрафами за ДТП. Бізнесмен заявив, що виконувати норми «мовного закону» не буде.
Журналіст і перекладач Олександр Міхельсон оцінює закон із точністю до навпаки. Він підтримує українізацію і вважає нові норми безглуздими — за ними складно когось оштрафувати, тому що реальне покарання можливо тільки після двох задокументованих скарг із різницею не менш ніж місяць.
Незадоволеною мʼякістю закону залишилася і відома письменниця-активістка Лариса Ніцой: вона хотіла б великих штрафів для російськомовних продавців і лікарів, щоб на ці гроші будувати школи та лікарні.