1
Харківʼянину Сергію Ряполову близько сорока років. Ми зустрічаємося напередодні похорону мера Геннадія Кернеса: місто готується до урочистого прощання, неподалік іде репетиція траурного маршу. Завтра на нього зберуться тисячі людей, багато хто плакатиме й сумуватиме.
Перебігаючи дорогу біля харківського Держпрому, Ряполов звертає увагу на нові урни та лавки в парку. Він може годинами розповідати про Харків, побудований у кредит парк Горького і про те, скільки місцева влада вкрала у городян. На похорон Кернеса він не збирається і стримано додає: «Мені шкода, що така людина була в історії міста Харкова». За останні шість років його життя перетворилося на особисте протистояння з мером: Ряполов звинувачував його у викраденні і тортурах, Кернес усе заперечував. Суд проти Кернеса змінив усе життя Ряполова: він розлучився з дружиною і змінив професію.
— Я був професійним політтехнологом, але мені довелося змінити сферу діяльності. Політтехнолог — це тиха миша, яку ніхто не бачить і не знає. А я тепер для всіх — той, хто проти Кернеса. Навіть якщо я працюю не в Харкові — я той, хто проти таких, як Кернес.
Тепер чоловік — бізнесмен і активіст: виробляє електробатареї для електромобілів і керує в Харкові «Центром допомоги ОСББ». На місцевих виборах балотувався до міськради, але не пройшов.
2
Ця історія розпочалася 25 січня 2014 року. Сергія Ряполова і його друга Олександра Кутяніна викрали, побили і змусили письмово зізнатися в тому, що вони «вели підготовку до хуліганських дій» біля готелю «Національ». У ньому жив Геннадій Кернес, у ньому ж під час революції розташовувався штаб Антимайдану.
— Якби мене в це Кутянін не втягнув, усе могло б бути зовсім інакше.
Ряполов каже, що не був активним учасником Майдану, але іноді приходив туди з друзями — кумом Андрієм Васильєвим, Антоном Геращенком та Кутяніним. Того вечора Васильєв, Геращенко і Кутянін вирішили зʼїздити до «Націоналю» й подивитися, чи немає там підозрілих людей. Побачивши на парковці готелю автобуси з російськими номерами, вони почали їх фотографувати. Охорона помітила, Кутяніна спіймали. Ряполов був удома — вкручував дверні ручки, готуючись до новосілля.
— Подзвонив Васильєв і каже: ми тут потрапили в заміс, може бути жорсткий прийом, але треба поїхати забрати Кутяніна. Я одягнувся, попередив дружину — мовляв, якщо не повернуся, шукай мене в МВС.
Кутянін призначив зустріч в McDonaldʼs на станції метро «Архітектора Бекетова». Ряполов зрозумів, що його використовують як наживку і можуть викрасти, але сподівався домовитися. Кутянін сидів за столом один, довкола нього — група молодиків у чорному. Далі все відбувалося дуже швидко, згадує Ряполов: він підійшов до друга, і за кілька секунд їм скрутили руки, кілька разів ударили і повантажили в машину. Виходячи, хлопці в чорному помилково розбили битами автомобіль, що виїжджав із «МакДрайва» — подумали, що він приїхав із Ряполовим. Усе це бачило близько сотні свідків.
Кутяніна й Ряполова привезли в «Національ», де жив Кернес. Перш ніж завести всередину, їх побили на задньому дворі.
— Мене безпосередньо катував [охоронець Кернеса Євген] Сміцький. Притискав за горло, тиснув на очі, бив у пах, щоб не залишалося слідів. І Кутяніна теж бив. Потім нас завели в «Національ». Там було багато гопоти, пацанів із георгіївськими стрічками. Були два брати-близнюки, знамениті охоронці Кернеса, був Ігор Терехов, Кернес, Сміцький, Блінніков.
За словами Ряполова, Кернес наказав написати заяви про те, що Васильєв і Геращенко змусили їх «вести підготовку до хуліганських дій» і фотографувати парковку готелю.
— Я заперечив, що хуліганські дії не можуть бути спланованими, на що Кернес розвернувся і одним ударом зламав мені ніс. У мене потекла кров. Кернес сказав, що якщо хоч одна крапля десь тут упаде, то мене винесуть уперед ногами. Але я руку, на якій була кров, обтер під столом. Тому ми цей стіл потім і шукали — там були сліди моєї ДНК.
Заяви вони все-таки написали. Диктував [секретар Харківської міськради] Терехов, згадує Ряполов. Ці папірці були формальністю. У Харківському управлінні МВС уже відкрили провадження, заяв потерпілих ніхто навіть не читав. Ряполов стверджує, що на своїй заяві приписав: «Нас викрали невідомі і відвезли в готель», але цього ніхто не помітив.
Кутяніна й Ряполова відпустили наступного дня, але вони розуміли: їх звинуватять у підготовці якогось теракту. Залишатися в Харкові було небезпечно, тому активісти кілька місяців переховувалися в Києві. Дружину і дітей Ряполов відправив до Львівської області. Зваживши всі «за» і «проти», Кутянін і Ряполов вирішили заявити в правоохоронні органи.
— У мене не було варіантів: або сказати правду, або замовкнути і відмовитися від усього. Але коли я кажу правду, я хоч під якимось захистом. А якщо я відмовляюся, то мене можуть у будь-який момент прибрати. Про всяк випадок.
3
У березні 2014 року Генпрокуратура відкрила кримінальне провадження за статтями про викрадення й катування активістів Ряполова і Кутяніна. Але розслідування нікуди не рухалося, каже Ряполов.
— Перші слідчі повністю бойкотували виїзди. Я у них питав: чому не приїжджаєте, чому не вилучаєте відео [з камер відеоспостереження]? Єдиний слідчий ГПУ — [Ігор] Слободяник — приїхав із Києва до Харкова лише через чотири місяці після того, що сталося.
У суді справу почали розглядати по суті лише наприкінці 2015 року. Її слухав Київський райсуд Полтави. Геннадія Кернеса і охоронців Віталія Бліннікова та Євгена Сміцького звинуватили за трьома кримінальними статтями: незаконне позбавлення волі або викрадення людини, тортури і погроза вбивством. Їм могло загрожувати довічне увʼязнення.
За словами Ряполова, Кернес ретельно замітав сліди після того, що сталося. Усі відео з камер відеоспостереження біля McDonaldʼs і «Націоналю» зникли, а свідки один за одним відмовлялися від своїх слів.
— Усі наші свідки, які на досудовому слідстві давали покази, на суді від них відмовилися. Вони були залякані. Деяких їм вдалося купити: наприклад, колишній дружині Антона Геращенка Кернес віддав управління в міськраді, і вона виступила в суді проти мене. Хоча в 2014 році саме вона допомагала сховати мою сімʼю.
Суд розглядав справу до серпня 2018 року. А потім несподівано її закрив — пославшись на те, що прокуратура відмовилася від обвинувачень. Суддя Андрій Антонов зробив такий висновок після того, як прокурори сім разів поспіль не зʼявилися на засідання. Ряполов називає це маніпуляцією: якщо раніше засідання відбувалися приблизно раз на місяць, то цього разу суддя призначав їх кожного дня. «Було чітко видно, що суддя взяв гроші і намагався їх відпрацювати», — каже Ряполов.
Після закриття справи всі сторони заявили, що незадоволені рішенням суду. Кернес говорив, що чотири роки чекав на виправдувальний вирок і збирається його домогтися. Утім, ані він, ані його охоронці так і не вимагали поновити справу. Апеляцію подали тільки прокурори Генпрокуратури і потерпілий Сергій Ряполов. Олександр Кутянін вирішив відсторонитися від справи. Спілкуватися з журналістами він теж не хоче. Ряполов каже, що той втомився їздити на суди.
— Це не просто дебати в суді, це дебати і в житті теж. Я не можу розгорнути свій бізнес у Харкові, Кутяніну заледве вдалося влаштуватися на роботу, тож він намагається «не відсвічувати».
4
Прокурори і Ряполов виграли апеляцію в січні 2020 року. Полтавський апеляційний суд вирішив, що справу закрили незаконно, оскільки суддя неправильно інтерпретував неявку прокурорів. Суд мав почати слухання з самого початку: заново вивчати всі докази, заслуховувати свідків і влаштовувати дебати сторін. Але жодного засідання з тих пір не відбулося. Їх переносили через карантин, а потім — через хворобу Кернеса. Чергове засідання призначили на 24 грудня, але Кернес помер.
Адвокат Кернеса Олександр Гунченко заявив, що смерть обвинуваченого — не привід закривати справу. Він стверджує, що добиватиметься для свого підзахисного виправдувального вироку. За словами Гунченка, рідні Кернеса теж хочуть продовжувати справу, щоб «повернути йому його добре імʼя».
Потерпілий Ряполов до слів адвоката ставиться з обережністю. «Вони [Кернес і адвокати] і раніше говорили одне, а робили інше. Звичайно, їм вигідно, щоб справу закрили, тягнути її нескінченно», — каже активіст. За шість років слухань термін давності сплив за двома статтями з трьох: реальне покарання може загрожувати тільки за статтею про тортури.
Після смерті Кернеса Ряполов уперше задумався про примирення, хоча раніше навіть не розглядав такий варіант. Він хотів добитися покарання для Кернеса, охоронці його майже не цікавили. «Раніше я хоча б розумів, що це має бути прецедент покарання держслужбовця такого рангу в Україні, — каже Ряполов. — Буцатися за памʼять померлого, напевно, немає сенсу».