Я знаю про Голокост з дитинства, з ним тісно повʼязана історія моєї сімʼї. Під час Голокосту загинули мій старший брат, перша дружина мого батька, інші рідні люди. Я народився вже після війни, і в моєму житті розповіді про ті події зʼявилися вже в 1950-х роках. Після війни було мало точних і хороших матеріалів про Голокост. Усі дослідження і книги на цю тему написали пізніше — у 1960—1970-ті. І це зрозуміло: чим менше часу пройшло, тим складніше впоратися з емоціями та побачити весь контекст епохи.
За своє життя я подивився досить багато фільмів про Голокост. Але жоден з них я не можу назвати хорошим, тому що назвати фільм про гоніння і вбивства людей хорошим у мене язик не повертається. Вони жахливі, оскільки сам Голокост жахливий.
Arthouse Traffic
Мене не залишає відчуття, що з інтенсивністю жаху в «Пофарбованому пташеняті» вийшов перебір. Так, головному герою не пощастило з людьми, яких він зустрічав. Але під час війни були й ті, хто допомагав євреям. Мені здається, що правильніше показувати рівновагу — є і хороше, і погане. У цьому фільмі набагато більше поганого. Ідеться вже не про Голокост, а про саму епоху, про те, що під час війни настає загальна деморалізація.
Тих, хто ставиться до хлопчика добре, мало. Це його тітка, радянський сержант і німецький офіцер. Останній мав розстріляти хлопчика, але відпустив його, хоча міг втратити через це життя. До радянського солдата хлопчик спершу ставиться насторожено — до цього партизани спалили й пограбували село на його очах, а самого героя передали німцям. У ті часи були села, що допомагали партизанам, і були ті, які допомагали німцям. Отже, партизани могли за щось мститися, але у фільмі про це не згадують.
Arthouse Traffic
Естетично фільм зроблений добре. Він чорно-білий — це виграшний хід. При цьому картина трохи літературна, її можна переказати. А чим краще ти можеш переказати сюжетну фабулу, тим гірше для фільму. Він повинен вражати кіномовою, кольорами, роботою оператора, задумом режисера.
Ми не розуміємо, в якій саме країні відбуваються події. Це збірний образ якогось словʼянського народу. Герої говорять міжсловʼянською мовою. Це хороший хід, він дозволить авторам уникнути звинувачень конкретного народу в жорстокості.
Arthouse Traffic
В антисемітизму є градації залежно від країни, але про це не заведено говорити. Наприклад, угорці на початку війни захищали своїх євреїв, але в 1944 році це закінчилося. Щоправда, казати «захистили» неправильно: вони відкупилися євреями із Закарпаття та Трансильванії (ця область переходила то Угорщині, то Румунії). Перше масове знищення сталося в Камʼянці-Подільському в серпні 1941 року — тоді загинули понад 20 тисяч угорських євреїв.
Румуни своїх євреїв більш-менш зберегли. Вони були в робочих таборах, де легше було вижити. А ось буковинських і бессарабських євреїв вони відправили в табори та гетто-трансмітери, де половина з них загинули. Але за гроші можна було домовитися та через румунський уряд передати посилки в гетто, підтримати людей. У німецькій зоні нічого подібного не було. Німецька зона — це була однозначна смерть.
Arthouse Traffic
Я не розумію, чому люди так ставляться до дитини, адже зовні хлопчик не схожий на єврея. У нього досить словʼянська зовнішність, темне волосся, прямий ніс. Як люди навколо розуміють, що він єврей? За фільмом, ця дитина і є «пофарбоване пташеня», «біла ворона», яка відрізняється від інших. Але чим він відрізняється? Це не зрозуміло.
Хлопчик явно виріс у місті, а не в селі. Проте він вміє працювати — колоти дрова, доглядати за тваринами, допомагати по господарству. Міських дітей виховували інакше. Їх теж привчали до праці, але до легшої.
Arthouse Traffic
Герой майже весь час мовчить. Причини можуть бути різні — він закрився під впливом обставин або не хоче, щоб щось видало в ньому єврея. Це зрозуміло: зі своєї люблячої сімʼї він потрапив у жорстокий світ війни. Згодом у нього взагалі атрофується відчуття страху.
Багатьох єврейських дітей під час війни врятували католицькі священники, вони хрестили їх і навертали у християнську віру. Але є важливе питання — чи передавали вони потім їх назад в єврейське середовище. Вони — місіонери, і отримують «моральні бонуси» за те, що навертають інших у християнство. Деякі священники, які хрестили єврейських дітей у Франції, після війни передали їх назад в єврейське середовище. Це свідчення того, що вони діяли безкорисливо. Священник, який врятував хлопчика в «Пофарбованому пташеняті» не дожив до кінця війни, тож незрозуміло, чи повернув би він його в єврейське оточення.
Розуміючи, що він смертельно хворий, священник віддає дитину забезпеченому чоловіку, сподіваючись, що той піклуватиметься про неї. Ця людина — католик, який відвідує церкву, але при цьому він бʼє хлопчика і змушує його важко працювати. Отже, священник не розбирається в людях, у своїх парафіянах. Дивно, що для цього він обрав чоловіка, а не жінку — чоловіки під час війни швидше втрачають наліт цивілізованості та культури.
Arthouse Traffic
Зрештою головний герой стає сильною і жорстокою людиною, яка може за себе постояти й помститися кривдникові. Це не властиво дітям, але саме час і люди навколо зробили героя таким. Чи могло так бути насправді? Звісно. У це легко повірити, якщо знаеш, що людина формувалася в тяжкі воєнні часи.
З одного боку, євреям властива покірність своїй долі. З іншого — випадки опору теж є. Наприклад, єврейські партизанські загони в Білорусі, повстання в гетто і таборах. Найвідоміше з них — це повстання у Варшавському гетто, у ньому брали участь й діти.
Батьки відправили хлопчика в село, щоб врятувати від концтабору. Але альтернатива виявилася не менш жорстокою. Складно сказати, що гірше — опинитися в концтаборі чи ось так ходити колами пекла, як ходив цей хлопчик. У концтаборі вища ймовірність загинути, але людина не одна, а зло розподіляється на всіх. Тому, зустрівши батька, хлопчик не знаходить у собі радості — і це зрозуміло: у душі головний герой звинувачує батька за все, що йому довелося пережити, і демонструє це. Хоча ми, коли дивимося фільм, розуміємо, що батькові дісталася не менш жорстока доля.
Arthouse Traffic