Допомогти Офісу президента запропонував Андрій Ставніцер
Коли зʼявилася інформація, що тести неточні, Офіс вирішив не купувати їх, а зосередитися на покупці апаратури, комплектів для ПЛР тощо. Тоді стало зрозуміло, що це не одна операція, і я попросила вивести фонд із цієї схеми, оскільки контролювати все особисто було неможливо, а не контролювати — неправильно. Вийти вдалося тільки у травні — увесь цей час в Україну привозили попередні замовлення, але і зараз 80 відсотків документів з Офісом президента та «Укрвакциною» не фіналізовані. Частина лікарень щось недоотримали, хтось отримав більше — потрібно робити багато звірок.
Аудит роботи фондів [«Корпорація Монстрів» і «Прайм» ], які допомагали Офісу президента, повинна робити компанія з «великої четвірки»
У квітні, коли ми переключилися на Одеську область, щоб закрити її повністю, потрібен був мільярд гривень. Це у два з половиною рази більше, ніж Офіс президента зібрав
65 мільярдів «ковідного фонду»
Шість місяців [на підготовку до пандемії] країна отримала в подарунок. Якщо у квітні стало зрозуміло, що тримати людей по домівках — занадто болісно для економіки, потрібно було їх випускати і дуже активно готувати ліжковий фонд і лікарів. Уже в березні було очевидно, що хворим знадобиться кисень. Ми чекали допомоги від держави, але самі почали закуповувати його в серпні, коли пацієнти в лікарнях вже билися за кисневі маски. І ось у вересні вийшов міністр [охорони здоровʼя] і сказав зібрати потреби по всіх регіонах країни. Тільки збирати їх потрібно було навесні. А тепер 12 тисяч кисневих концентраторів
Статистика, яку ми бачимо, — це казкова хрінь. Місяць тому міністр сказав, що в усій країні є 35 тисяч ліжок для пацієнтів із коронавірусом. Реальна заповнюваність [ліжок] тоді становила 80—90 відсотків. Сімнадцятого серпня МОЗ каже, що заповнені 18 відсотків ліжок, наступного дня — 85. Це як? У лікарні 80 відсотків ліжок повинні бути забезпечені киснем. В Одеській області у кращому випадку — 30 відсотків, і по лікарнях великий перекіс.
У країні провалилися тестування і стаціонарна допомога. Сімейні лікарі лікують на дому, але консультувати пацієнта дистанційно дуже складно — багато що можна пропустити. Іноді хворих тижнями не відправляють на аналізи, і до лікарні вони потрапляють у важкому стані. Після цього вони по три-пʼять тижнів лежать у стаціонарі, потім ще десять днів просто чекають на тест [на COVID]. У цей час покласти на їхнє місце нових важких хворих не можна. Так ми підбираємося до «італійського» сценарію, коли у стаціонарі потрібно вирішувати, якого пацієнта взяти — молодого або похилого віку. Такі приклади вже є.
Мені подзвонив пацієнт з третьої міської лікарні (Одеси). Три дні до нього ніхто не підходив, три дні у нього не було сечі — було зрозуміло, що відмовляють нирки. Він уже кашляв кровʼю, а в лікарні йому говорили: «Ви накашляли». Я попросила його детально описати симптоми, переслала знайомим лікарям, вони сказали, що у нього кардіогенний набряк легенів, терміново реанімобіль, він помирає. І що? Його вивели з лікарні, зняли з кисню і залишили одного на лавці. Він сидів один і задихався. Я з криками телефоном змусила повернути його всередину. Потім його прийняла обласна лікарня. Він два тижні «на трубі»
Цього року багато хто пропонував балотуватися (на місцевих виборах). Зокрема й «слуги народу». Але як можна йти від людей, які все зробили настільки погано, наскільки можливо? Памʼятаю, коли в Одесу прийшов Міхо