Вийшов фільм «Забуті» про окупований Луганськ. Ми подивилися його з переселенцями, нам здалося, що сценарій — «клюква». Режисерка Дарʼя Онищенко пояснює, чому це не має значення (спойлери!)

Автор:
Євген Спірін
Редактор:
Гліб Гусєв
Дата:

Скриншот з фільму «Забуті»

Фільм «Забуті» режисерки і сценаристки Дарʼї Онищенко розповідає про жителів окупованого Луганська. Торік його показали у Варшаві, у серпні 2020 року він відкривав «Молодість», а 3 вересня (тобто вчора) вийшов у прокат. Ми подивилися його в переглядовій копії для журналістів. Ми — це переселенець з Луганська і головний редактор «Бабеля» Євген Спірін, переселенець з Луганська й оглядач Сергій Пивоваров, а також пʼятеро наших друзів — теж переселенці, родом звідти ж. «Забуті» — це історія луганської вчительки української мови Ніни, її чоловіка-контрабандиста Юрія і школяра Андрія, який вивісив на будівлі український прапор, за що його заарештувало «МДБ». Комусь фільм сподобався, комусь ні, хтось назвав його «клюквою». Ми побачили в ньому безліч сценарних нестиковок. Євген Спірін склав список і показав його режисерці Дарʼї Онищенко, а вона пояснила, чому нам потрібно від них абстрагуватися. (Обережно, увесь текст — це один суцільний спойлер!)

Сюжет «Забутих» (спойлери!): Ніна — викладачка української мови. В «ЛНР» такі вчителі більше не потрібні, і вона залишається без роботи. Чоловік Ніни Юрій пропонує їй піти на курси перекваліфікації та стати вчителем російської. Сам Юрій давно обіцяє Ніні виїхати з міста, але йому весь час бракує грошей. Насправді, він пристосувався: возить контрабанду через пропускний пункт, у нього є житло і він не помічає війни навколо. Школяр Андрій — ідеаліст. Він вивісив український прапор на даху школи, за що його заарештовує «МДБ». Ніна намагається врятувати школяра, адже він патріот України. Вона потрапляє до відділу міліції, де два «МДБшники» онанують на неї та відпускають школяра. Згодом Андрій приводить Ніну до сховку, де такі ж, як він, школярі та студенти планують проукраїнські акції на території «ЛНР». Юрій в цей час їде у черговий рейд, але його бʼють за те, що його дружина — «бандерівська підстилка», і дають 24 години, щоб виїхати з міста. Ніна розуміє, що потрібно їхати, і йде на будівництво, де ховаються підпільники, вона знаходить Андрія і займається з ним сексом. За цим таємно спостерігає її чоловік. У кінці фільму Ніна працює вчителем у київській українській школі. Вони з чоловіком стикаються з тим, що переселенців не приймають і звинувачують у розвʼязанні війни. Андрія вбивають на будівництві «МДБшники».

1

Ніна поводиться так, ніби щойно потрапила до «ЛНР». Вона відкрито грубить чиновнику, називає Луганськ «неіснуючою республікою», не розуміє, чому всі вчаться за російськими підручниками. Для людини, яка живе в окупації шість років, така поведінка — нонсенс. Люди бояться за своє життя і не готові суперечити озброєним бойовикам.

В основі лежать реальні історії, але все одно це художній фільм. Я узагальнила історії, які почула від людей з цього регіону. Ми не говоримо, коли відбувається дія фільму. Історія могла статися у 2016, 2017 чи 2018 році. Чому вона так поводиться? Люди внутрішньо не згодні з несправедливістю навколо. Звичайно, більшість людей в Луганську, напевно, побоялися б говорити такі фрази, які говорить Ніна, в обличчя сепаратистам, але ж на то вона й головна героїня. Вона сильна, вольова, у неї увірвався терпець. Через проблеми з чоловіком, через його позицію «ні риба ні мʼясо». Чоловік думає, що якщо він плистиме за течією, то зможе задовольнити потреби сімʼї. Коли Ніна приходить [на курси перекваліфікації] і вчергове бачить той п*здець, що там коїться, вона вже нічого не боїться. У мене досі є надія, що в окупованих містах є підпілля, нехай і невелике. Люди, які клеять листівки, малюють прапори. Протест Ніни — це крок у бік підпілля, боротьба з навколишньою дійсністю.

Скриншот з фільму «Забуті»

2

Ніна приходить до «МДБ», щоб звільнити Андрія. У наступній сцені два бойовики онанують на неї. У наступній — Андрій на свободі. Як він опинився на волі? Чому його випустили? Що відбувалося між цими сценами? У фільмі цього немає. Адже за український прапор йому загрожувало серйозне покарання.

Є люди, яких з вʼязниці вже не витягнеш, це правда. Але багато кого затримували, били і відпускали. Наш герой не головний ворог «ЛНР», а просто хлопець, якому 17 років. Його могли побити і відпустити. Так, сцена з онанізмом викликає питання. Після показів за кордоном до мене підходили люди і говорили, що в Україні досі ієрархічне патріархальне суспільство і насильство проти жінок дуже поширене. Мене запитували, чи про це я хотіла сказати сценою з «МДБ». Але я, скоріше, хотіла показати, що така сцена можлива не тільки на окупованих територіях. Можливо, зараз стало краще, але все одно поліцейське насильство в Україні — це велика проблема. Під час війни жертвами насильства і беззаконня часто стають жінки. Ми могли б показати, що вона заплатила гроші. Але в цій сцені важливо, що ці два виродки не хотіли грошей, вони хотіли на неї кінчити. Чи було б реалістичніше, якби Ніну ґвалтували? Не думаю. Моральне зґвалтування нічим не краще за фізичне, тому тут сцена приниження з онанізмом. Вони себе так і називають: «Ми дрочуни».

3

Андрій і його соратники таємно збираються на будівництві. Туди ж приходить Ніна, і там же вони займаються сексом. Чому її чоловік Юра так легко знаходить таємне місце? Це ж секретні партизани!

Ну, він пішов за нею і знайшов. Вони ж з Андрієм не кохалися там пів дня! Одразу видно — чоловічі питання. Потрібно абстрагуватися, це ж художній фільм. Чому це все на будівництві? Це нагадування про «Ізоляцію». Ми хотіли показати, що є люди, які вважають себе частиною України, вони залишаються там. Це ж не круті розвідники. Це три бухарі, але наші, які намагаються партизанити, вийти на наших. Вони не профі, вони сидять на будівництві, грають на гітарі. Але вони заслуговують на повагу, тому що намагаються робити якісь справи партизанські. І саме тому, що вони не профі, їх дуже швидко знаходять і вбивають.

4

Чоловік Ніни постійно пʼє горілку, пристосовується, підлещується до бойовиків і обіцяє поїхати. Займається контрабандою, а вона чесна і любить Україну. Проте після втечі до Києва вона залишається з ним. Що?!

Чоловік — найулюбленіший персонаж у цій історії. Це дуже складна роль. Не так просто зіграти людину, яку зловила система. Таких людей багато, і не тільки на окупованій території. Він задоволений тим, що є квартира, якісь гроші, а все інше — не його справа. Війна, тортури, убивства — байдуже. Це те, що мене дратувало і дратує: у Києві всі сидять у дорогих клубах, а трохи далі відʼїжджаєш — війна і стріляють. Саме через таких людей все і відбувається: вони влаштовуються там, де зручно, і не хочуть помічати те, що відбувається навколо. Але він не абсолютний м*дак. Він любить дружину, і вона любить його.

Скриншот з фільму «Забуті»

5

Почекай-но. Ніна і школяр займаються сексом у партизанському схованку. Чоловік це бачить, а потім у них знову любов. Що???

Історія з хлопчиком — це не пристрасна любов на все життя. Це протест Ніни проти чоловіка. Вона зневажає його позицію, вони вже давно не дивляться одне одному в очі, між ними немає довіри, але вони шукають шлях одне до одного. Після переїзду до Києва вони обидва розуміють, що нічого хорошого їх не чекає. І на Ніні тягар провини, адже вона наполягала, що потрібно поїхати. Юрі взагалі погано: для чоловіка в 40 років такі зміни дуже складні. Ти не можеш дати своїй жінці те, що вона хоче, — ані матеріально, ані морально. Там ти був хоч кимось, а тут ти — ніхто. І вони знаходять шлях одне до одного і знову залежать одне від одного. І він її прощає, тому що дорослий чоловік не буде ревнувати до хлопця 17 років. Особливо в умовах окупації. Для Ніни це була віра в дитяче, у вільне. Мені шкода чоловіка Ніни. Тому що він намагається стати сильним, але не може — це проблема слабкої людини.

6

Герої, діалоги, умови викликають дивні відчуття. Наче дивишся голлівудський бойовик 80-х про російську мафію. Там де «генерал Пушкін». Цей фільм для європейців? Правда ж?

Ми показали фільм в Італії, Португалії та Німеччині. Я працюю у сфері копродукції та, звісно, орієнтую свої фільми на західного глядача. Деякі речі могли здатися дуже очевидними, особливо тим, хто звідти, з окупованих територій. Але як це все пояснити іноземцям, які не розуміють різницю між Росією і Україною? Які не знають, що є «ЛНР» і «ДНР»? Що буде занадто для українського глядача і водночас незрозумілим для глядача європейського? У Німеччині перед показом мене попросили вийти і ще раз розповісти, що таке «ЛНР» і «ДНР», хто окупував території, коли це сталося. Нам здається, що всі знають, що відбувається на Донбасі, але всі забули. Коли почалася хвиля біженців з Сирії, ми пропали з новинних стрічок. І тепер після фільму підходять люди і кажуть: «Спасибі, що ви нагадали». Мені здається, у цьому моя місія, це те, що я можу зробити, живучи між двома країнами. Так, це фільм-нагадування.

Скриншот з фільму «Забуті»