Білоруська пенсіонерка Ніна Багінська виходить на мітинги більше 30 років. Вона стала живим символом протесту і вже не боїться ОМОНу — ось її історія

Автор:
Катя Мещерякова
Редактор:
Алла Кошляк
Дата:

Сімдесятитрирічна Ніна Багінська стала одним із символів білоруського протесту. У середині серпня в мережі зʼявилося відео, де літня жінка несе в руках червоно-білий прапор, а коли ОМОНівець намагається її зупинити, із викликом відповідає: «Я гуляю». Її звуть Ніна Багінська, вона білоруська активістка і націоналістка. Багінська виходить на протести з 1988 року, уболіває за білоруську мову і культуру, а ще її не раз затримував ОМОН. Кореспондентка «Бабеля» Катерина Мещерякова розпитала її, як змінився режим Олександра Лукашенка за 26 років і чому їй не набридло виходити на протести.

Сніжана Хромець / Артем Марков / «Бабель»

Ніні Багінській 73 роки, понад тридцять з яких вона бере участь в акціях протесту. Ми розмовляємо пізно вночі — вона щойно повернулася з чергового мітингу. У неї високий і дзвінкий голос, вона у доброму гуморі та готова говорити хоч усю ніч.

Уперше Ніна Григорівна вийшла на протестну демонстрацію в 1988 році. Тоді в газеті «Література і мистецтво» історик Зенон Позняк та інженер Євген Шмигальов опублікували статтю «Куропати — дорога смерті» та розповіли, що в урочищі під Мінськом співробітники НКВС БРСР розстріляли, за різними оцінками, від 30 до 200 тисяч людей.

— У день свята Дзяди, [Зенон] Позняк покликав людей в Куропати помʼянути тих, кого там розстріляли у 30-ті роки. Ми колоною вирушили до урочища. Незабаром нам передали, що попереду стоять автозаки, щоб нас заарештовувати.

Ніна Багінська розповідає, що радянська влада не жалувала націоналістів, до яких вона себе відносить. Радянська влада навіть видала указ — не допустити поширення націоналізму в Білоруській РСР. Тому історію про Куропати хотіли замʼяти, а в ЗМІ говорили, що «там нічого не сталося».

— Тоді, у листопаді, я вперше побачила, як міліціонери розігнали мітинг — атакували жорстко, з отрутою із балончиків. Тоді я не постраждала — у мене зріст 156 сантиметрів, тож вищі люди мене прикрили, і їм дісталося більше. Ми стали у зчеплення — якщо б ми були поодинці, то кожного затоптали б.

Перші протести в урочищі Курпати Ніну Багінську затримували на акції в Курпатах в 2019 році

Valer Pałściuk / Wikimedia; Радыё Свабода / Telegram

На запитання, чому вийшла вперше, відповідає, що її обурило несправедливе ставлення до білоруської культури.

— Після розгону мітингу в Куропатах ми багато говорили про те, що Білорусь має бути незалежною. Народ, який народився на білоруській землі, повинен дотримуватися своїх традицій, говорити своєю мовою і знати свою історію. Ми унікальні — і цим цікаві іншим народам. Але Москва проводила в Білорусі свою політику, насаджуючи свої цінності та порядки.

Це головний «дракон», проти якого вона виходить на протести і поодинокі пікети вже багато років, — чужа культура, яка агресивно витісняє білоруську. Під час розмови активістка ще кілька разів розповість про лінгвістичні особливості білоруської мови, згадає літературних і політичних діячів, а себе і своїх знайомих буде називати «ми, націоналісти».

Міліціонери вперті, але я теж

Лукашенко прийшов до влади у 1994 році. Активістка каже, що відтоді його режим ставав дедалі жорсткішим.

— У кінці 90-х керівники Росії та Білорусі почали обговорювати політичну інтеграцію, людям це не сподобалося. Вони вийшли на вулиці, і влада почала жорстко розганяти протести. Тоді Лукашенко в певному сенсі переміг: у Білорусі ввели дві офіційні мови — російську та білоруську. Ми пручалися і протестували, але порівняно із сьогодні, нас було набагато менше.

І хоча білоруська мова стала однією з двох офіційних, держава більше підтримувала російську: викладають в школах і університетах переважно російською, документи теж оформлюють російською, більшість населення розмовляє російською.

Міліція завжди ставилася до націоналістів вороже. Червоно-білий прапор Ніна Багінська приносить на протести вже не один десяток років. Силовики його відбирають.

— Я почала їх присоромлювати, кажу: «Це ж наш прапор, навіть Лукашенко йому присягу складав, коли став президентом. Чому ви мене затримали?» Міліціонер мені відповів: «Коли ви до влади прийдете, я стану перед цим прапором на коліна. А поки що я буду захищати червоно-зелений прапор». Я відповіла: «Ти під цим прапором до моїх років не доживеш». У таких сварках ми і проводили час в ізоляторі.

У 2010 році в Білорусі теж були масові протести через результати президентських виборів — офіційно Лукашенко переміг із великим відривом. Люди розбивали наметові табори на площах, їх часто забирали на Окрестіна.

— Тоді я теж виходила підтримати молодь. Стояла в одиночному пікеті з прапором. Через кілька днів мені вже навіть не дозволяли стояти: щойно я ставала, тут же підходили міліціонери і забирали прапор. Але нічого, вони вперті, але я теж.

Усіляке бувало, але димовими шашками не розганяли

Девʼятого серпня 2020 року Ніна Григорівна пішла голосувати на виборчу дільницю.

— Щойно я прийшла на вибори, я зрозуміла, що це не ті вибори, які були раніше, а гірші, набагато гірші. Я на таких виборах ще не була — на ділянки вже підігнали міліцію, її було багато, і незрозуміло, навіщо так багато.

Коли люди дізналися, що перемогу приписали Лукашенку, Ніна Григорівна з іншими активістами вирушила до Стели біля проспекту Переможців. ОМОНівці почали кидати в учасників протесту димові шашки, поліція застосувала водомети.

— Я це побачила і думаю: просто жах. Усіляке було: наручники надягали, в автозаки саджали, але димовими шашками нас ще не розганяли. Потім вони стріляли гумовими кулями. Полилася кров. Одному хлопцеві прострелили коліно. Коли молодь стала масово виходити, я зрозуміла, що повинна приєднатися. Я зшила новий прапор — мені допомогла онука, і ми вийшли наступного дня.

Я за те, щоб син ходив на мітинги, тому що я сама на них ходжу

У Ніни Багінської двоє дітей — син і дочка. Вона виховувала їх, прищеплюючи любов до білоруської мови та літератури. Разом з іншими активістами вони навіть створили білоруськомовний дитячий садок, а згодом і гімназію, її діти вчилися там.

Одного разу, коли у країні святкували День незалежності і опозиція організувала мітинг, син пізно повернувся додому. Він розповів, що їх з друзями затримала міліція.

— Молодь не ображала міліцію, але їм не сподобалося, що хлопці говорили білоруською. Їх затримали, відвезли у відділок і навіть били палицями по спині. Я вирішила, що цей фашизм пробачати не можна, і ми написали скаргу в МВС.

Ніну викликали до місцевого прокурора. Він спробував присоромити її — мовляв, що ж ви за матір, якщо сина міліція затримує.

— Я чесно сказала, що я за те, щоб син ходив на мітинги, що я сама на них ходжу, а ще не хочу, щоб російська мова і література були основними в нашій країні. Він відповів, що так, вас ми знаємо.

Діти Ніни Багінської вже дорослі, вони зайняті роботою і рідко виходять на протести. Раніше вони ходили на мітинги, які організовувала опозиція на національні білоруські свята — Дзяди, День незалежності. Маму не відмовляють, хоча переживають.

— Зараз молодь піднялася, навіть моя онука навчилася шити прапори. Намагаюся ходити на мітинги щодня, хоч і втомлююся. Краще так, ніж сидіти вдома і думати, що там відбувається, скільки знову автозаків нагнали.

ОМОНівці мене не били, але стали забирати стяг

Останнє зіткнення з ОМОНом і затримання Багінської теж повʼязано з біло-червоним прапором. Це сталося двадцять шостого серпня.

— Коли я прийшла на площу, міліція вже почала відтісняти молодь від площі Перемоги. Я пішла до активістів, ми стали у зчеплення. Я вже знаю, чого чекати від ОМОНівців: вони, звичайно, звірі, але літню жінку бити не будуть, тому я їх не боюся.

ОМОН відтіснив людей з площі, а у Ніни Григорівни поліцейські знову забрали прапор. Людям довелося піти, і вони залишили сумки з водою та їжею — їх теж забрав ОМОН.

— Це мене розлютило, і я почала їх соромити: «Гаразд, ви забирали у мене прапори, але тепер ви забрали воду у молоді!» Мене взяла злість, і я почала на них сваритися. ОМОНівці мене не били, але стали забирати прапор, а я пручалася. Я згадала про чоловіків, які масово лежать у клініках побиті. Кинулася до міліціонера і стала його бити по ногах — руки були зайняті, я забирала прапор.

Ніна Багінська стала відомою ще у 2016 році — тоді влада оштрафувала її за участь в акціях на 16 тисяч доларів, а також заарештувала дві дачі та виставила їх на продаж. Їх досі ніхто не купив. Зараз її впізнають на вулицях — як бабусю, яка дає відсіч ОМОНу на популярних відео в соцмережах.

— Молодь вже зробила мене героїнею, легендою, вони називають мене «зорькою». А я радію, що молодь не така пригнічена, тому принципово ходжу на протести щодня. Так, мені не дуже подобається, що більшість розмовляє російською. Але набагато важливіше любити свою сімʼю, не їхати зі своєї країни. Як би добре не було за кордоном, жити на своїй землі — краще.