На початку XX століття фармацевтична компанія Sandoz, яка зараз входить до транснаціональної корпорації Novartis, розробляла медикаменти на основі рослинних компонентів. Швейцарський учений Альберт Гофманн досліджував гриби-паразити, відомі як ріжки пурпурові. Вони паразитують на житі та інших зернових культурах. Завданням Гофманна було ізолювати, очистити та синтезувати потенційно корисні компоненти з грибів. У 1938 році він це зробив і винайшов діетиламід лізергінової кислоти — речовину, яка пізніше стала відома як ЛСД.
Спершу про специфічні властивості ЛСД ніхто не здогадувався. Підозрілим було лише те, що тварини, на яких тестували препарат, поводилися неспокійно. Проте потрібних науковцям ефектів ЛСД не викликав, тож його дослідження припинили.
На цьому історія ЛСД могла завершитися. Однак дивна сполука зацікавила Гофманна, і 16 квітня 1943 року він синтезувати її повторно у своїй лабораторії у швейцарському місті Базель. Пізніше учений пояснював, що зробив це просто тому, що йому сподобалася хімічна будова ЛСД.
Під час очищення до організму Гофманна потрапила незначна кількість речовини. Ученого почали мучити нудота та дивне відчуття неспокою. Він вирішив прилягти і занурився у свій перший «психоделічний трип»: «Я перебував у стані, схожому на сон, і бачив безперервний потік фантастичних зображень — неординарних фігур, які характеризувалися калейдоскопічною грою кольорів».
Оговтавшись від «трипу», Гофманн звернувся до колег, щоб ті пояснили причину дивного ефекту. Вони не змогли йому допомогти, тож через три дні Гофманн спробував ЛСД свідомо. Для цього він підготував собі дозу на 250 мікрограмів. Вона була завеликою, і невдовзі після вживання наркотику вчений втратив можливість нормально розмовляти. Він припинив роботу в лабораторії та вирушив на велосипеді додому.
У своїй книзі LSD: My Problem Child («ЛСД: моя проблемна дитина») Гофманн пригадував, що під час подорожі на нього напливали «калейдоскопічні, фантастичні зображення», а кожен звук візуалізовувався.
Після цього експерименту компанія Sandoz надала зразки ЛСД психіатрам та науковцям, щоб ті дослідили ефекти сполуки та її терапевтичний потенціал. Наркотик розповсюджували під брендовою назвою Delysid. За оцінками дослідників Оксфордського університету, з 1943 до 1970 року про ЛСД написали 10 тисяч наукових публікацій.
Сполукою цікавилося навіть ЦРУ. Під час холодної війни організація хотіла використовувати ЛСД для контррозвідки. Для цього представники Центрального розвідувального управління навіть започаткували проєкт під кодовою назвою MK-ULTRA. Вони профінансували наукові дослідження у провідних навчальних закладах США — Колумбійському університеті та Стенфорді. Проте зрештою в управлінні дійшли висновку, що ефект від ЛСД — занадто непередбачуваний.
До 1960-х наркотик можна було абсолютно легально придбати у США. Він став настільки популярним, що вплинув на творчість The Beatles, Джиммі Гендрікса та Боба Ділана. Однак у 1968 році американський уряд оголосив наркотику війну. Невдовзі після цього вживання ЛСД заборонили й у Великій Британії та низці інших держав.
Сполука потрапила на чорний ринок, проте цікавість учених до неї не вщухла. У 1996-му англійська аристократка Аманда Філдінг заснувала в Оксфорді Фонд з розширення свідомості (the Foundation for Further Consciousness), який згодом перейменували у Фонд Беклі. Протягом останніх двадцяти років організація досліджувала ЛСД та інші психоделіки. Зокрема, псилоцибін — речовину, яка міститься в галюциногенних грибах, метилендіоксиметамфетамін (екстазі) та сполуку 5MeO-DMT, яку виділяють із секрету отруйної жаби Bufo alvarius.
У 2016 році науковці Фонду Беклі спільно з фахівцями Імперського коледжу Лондону вперше створили нейровізуалізацію мозку під ЛСД. А також з’ясували, що наркотик може допомогти боротися з поширеними формами психологічних розладів. Зокрема, тими, що пов’язані з поганим контролем імпульсів (прокрастинація, депресія та харчові розлади).
Схожих висновків дійшли й американські вчені. У 2008 році вони встановили, що ЛСД та інші психоделіки допомогають невиліковно хворим пацієнтам впоратися з думками про смерть. А згодом з’ясували, що психоделіки ефективні й проти кластерного головного болю. Під час дослідження 2012 року шість пацієнтів, які вживали негалюциногенний аналог ЛСД, позбулися мігрені на кілька місяців.
Провідний швейцарський дослідник Матіас Ліхті з Університетської клініки Базеля стверджує, що наркотик може втамувати негативні емоції, викликані посттравматичним синдромом. Наразі вчений співпрацює з нью-йоркською компанією Mind Medicine Inc., яка займається розробкою психоделічних препаратів. І сподівається протестувати ефективність ЛСД у лікуванні синдрому порушення активності та уваги в дорослих.
Міжнародна компанія Eleusis Therapeutics хоче за допомогою невеликих доз ЛСД боротися навіть із хворобою Альцгеймера — поширеною формою деменції, ліків проти якої досі не винайшли. У 2019 році компанія завершила перший етап клінічних випробувань.
«Що цікаво, так це те, що ЛСД — досить безпечна речовина. Вона має приглушені психологічні ефекти, і лише один головний недолік — її психоактивність», — каже засновник Eleusis Therapeutics Шломі Раз.
Проте в окремих випадках ЛСД може становити й небезпеку. Як зазначають у матеріалі BBC, якщо людина страждає на психоз, тривожність або депресію, ЛСД може суттєво посилити їхні симптоми. З цими проблемами зіткнувся й сам «винахідник» наркотика, Альберт Гофманн. Коли під час психоделічного досвіду у двері до нього постукала доброзичлива сусідка, він сприйняв її за злу відьму. Наразі ЛСД використовують як ліки лише в окремих випадках на батьківщині наркотика, у Швейцарії.