У 1942 році британські військові встановили у Північному морі, неподалік від східного узбережжя Великої Британії зенітну платформу HM Fort Roughs. Протягом Другої світової війни на ній дислокувалися 300 військовослужбовців Королівського флоту. Після перемоги союзників солдатів евакуювали — останній залишив базу в 1956 році. Наступні десять років HM Fort Roughs порожнювала.
Усе змінилося у 1960-х роках. Тоді у Великій Британії почали набувати популярності так звані піратські радіостанції, що транслювали поп- і рок-музику. Більшість з них розташовувалися на території покинутих морських баз. Засновником однієї з таких станцій був майор британської армії у відставці Рой Бейтс. У 1965 році він створив Radio Essex. Ця станція транслювала музику з морського форту Нок-Джон.
Британському уряду не подобалася популярність піратських радіостанцій — він прагнув їх закрити. Бейтс вирішив сховатися і перебрався у міжнародні води на HM Fort Roughs. Напередодні Різдва 1966 року він оселився на платформі, а у 1967 році, коли Велика Британія визнала усі морські радіостанції незаконними, на знак протесту заснував на платформі HM Fort Roughs власну державу. Металева споруда площею у чотири тисячі квадратних метрів отримала назву Князівство Сіленд, а Рой проголосив себе принцом.
Колишній військовий перевіз на платформу свою родину. Принцу Сіленду Майклу було 14 років, коли він уперше ступив на територію своїх «володінь». Чоловік пригадує, що спершу на платформі геть нічого не працювало: «Спочатку ми користувалися свічками, згодом — лампами та генераторами. Позитивним моментом було те, що платформа була сухою — якщо не знати, що вона розташована в морі, ні за що не здогадаєшся».
Поступово кількість мешканців Сіленду зростала. За часів «розквіту» Князівства, на початку 1970-х на платформі одночасно мешкали 50 людей: сім’я Бейтса, його друзі та персонал, який обслуговував платформу.
Уряд Британії кілька разів намагався захопити Князівство, проте йому це не вдалося. Британські урядовці в документах описували Сіленд як «Кубу поблизу східного узбережжя Англії».
У 1978 році на платформу вночі напала група німецьких і нідерландських найманців — їхня операція теж провалилася. Бейтс із родиною відбили атаку та захопили нападників у полон. Після цього німецький посол разом з делегацією дипломатів з лондонського посольства прилетів на гелікоптері домовлятися про звільнення своїх громадян. На думку Майкла, перемовини де-факто легітимізували країну.
Проте офіційне визнання держави суб’єктом міжнародного права — складне питання. «Країни» на кшталт Сіленду часто намагаються обґрунтувати свої державницькі претензії, посилаючись на Конвенцію про права та обов’язки держав 1933 року.
Документ стверджує, що держава є суб’єктом міжнародного права, якщо відповідає чотирьом критеріям: має постійне населення, визначену територію, власний уряд і підтримує відносини з іншими державами. Останній критерій часто змушує віртуальні держави намагатися спровокувати інші країни визнати їх. Проте Сіленду бракує не лише цього.
За 50 років Князівство офіційно не визнала жодна країна світу. Членів «королівської» родини це не дуже засмучує. За словами принца Майкла, його батько насправді ніколи не збирався засновувати справжню країну: «Він був ображений на те, що уряд Великої Британії хотів закрити його піратську радіостанцію. Відтоді ми боролися з британським урядом — і виграли. Сіленд досі зберігає свою незалежність».
Проте Джордж Данфорд, один з авторів книги Lonely Planet про віртуальні держави (Micronations: The Lonely Planet Guide to Home-Made Nations), думає, що Князівству просто поталанило: «У США родину Бейтсів вважали б дисидентами. Проте Велика Британія у 1960-х роках була значно толерантнішою. Бюрократи, імовірно, вважали, що вирішення проблеми Сіленду не варте клопоту».
Щоб забезпечити функціонування платформи й оплатити послуги охорони, яка перебуває на ній увесь рік, влада Сіленду відкрила онлайн-магазин. У ньому можна придбати футболки, поштові печатки і навіть титули. Стати лордом, леді, бароном або баронесою Сіленду можна за 29,99 фунта — це трохи більше тисячі гривень.
Сіленд має власний герб, прапор, гімн і Конституцію. Є у невизнаної держави й своя валюта. Монети прикрашає портрет дружини Роя Бейтса принцеси Джоан, а також девіз E Mare Libertas, що означає «З моря — свобода».
Туристів на платформу пускають нечасто. Потрапити на територію Сіленду можна лише за наявності запрошення від принца.
Сам Майкл буває на платформі лише два-три рази на рік. Зараз там ніхто не живе, окрім людей, які обслуговують платформу. Проте щодня влада Сіленду отримує близько 100 електронних листів від мешканців різних країн, які хочуть присягнути на вірність прапору. За час свого існування Сіленду видала близько 500 паспортів.
Принц Майкл вважає, що історія Сіленду надихає людей: «Ми живемо не у тому суспільстві, де люди люблять, коли їм вказують, що робити. Усім подобається ідея свободи від уряду. Світ потребує більше територій, що надихають, на кшталт Сіленду».