1
Левандівка ― район залізничників на околиці Львова, відрізаний коліями від решти міста. Там радять не гуляти затемна, а вулиці сусідують з гаражами та ділянками-грядками. Район не проїзний, чужі бувають на Левандівці нечасто, сусіди добре знають один одного, діти вільно гуляють у дворах поміж вишень і абрикосів, поруч з дитячими майданчиками стоять Матінки Божі. Звичайні львівські двори.
Ірина Громоцька
У 30-х роках Левандівкою називали село, яке майже через пів століття забудували багатоповерхівками. У місцевих лишилася звичка висаджувати поруч з будинками городину і будувати клуні. Поряд з багатоповерхівками на вулиці Роксоляни — «нічийна територія», що тягнеться далі за місто. Її називають «торфи» ― і радять оминати.
Невисокі дерева обабіч стежки, густі зарості трав, кусючі мошки, занедбаний тин і подекуди гори сміття — так виглядають «торфи», варто тільки зійти з головної асфальтованої вулиці.
Батько хлопця Олег Яцків показує район, де живе родина.
Ірина Громоцька
Олег Яцків, зсутулений, веде добре вивченою за останній тиждень стежкою — саме нею, розповідає батько, йшов його син Стратон з Мирославом Мартинюком, щоб нібито полагодити мопед. Спершу Мирослав підійшов до хлопчика і попросив про допомогу. Той відмовився. Тож хлопець звернувся до дітей на майданчику — мовляв, мопед застряг, треба його витягнути. Діти погодилися — бо ж цікаво. Незнайомець купив їм колу дорогою і здавався нормальним хлопцем — у кепці та темних окулярах, розповідав про мопеди. Коли підійшли до стежки на «торфи», діти передумали йти далі. Усі, крім Стратона.
Мирослав розповідав Стратонові, як їздить до сусіднього села, але чим далі вони відходили від будинків, тим страшніше ставало хлопчику. Вони пройшли кількасот метрів вузькою стежкою, і Стратон зрозумів, що марно кликати на допомогу чи тікати від спортивного старшого незнайомця. Мирослав сказав, що треба перелізти паркан. За ним була хитка клуня, пуфи та пляшки з водою. Хлопець попросив Стратона знайти викрутку в клуні, але той повернувся з порожніми руками — її там не було. Тоді Мирослав поклав руку на плече хлопчика: «А ми і не для того сюди прийшли».
Коли друзі Стратона помітили, що хлопчика довго немає, побігли до його мами Софії Яцків. Вона відразу зателефонувала чоловікові Олегові та в поліцію. Тим часом діти побачили, як Мирослав повертається тією ж дорогою, і встигли зняти його на відео. За ним вийшов Стратон — і розповів друзям про зґвалтування. Потім хлопчик пішов додому і розказав усе мамі.
Коли Олег Яцків зайшов до квартири, дружина з сином були в коридорі. Він видихнув: «Стратон живий». Тільки біля губи був синець — Мирослав затискав йому рота, коли той намагався кликати на допомогу.
Ірина Громоцька
2
Подружжя зателефонувало в поліцію — ті пообіцяли приїхати, але чітких інструкцій не дали. Тож Стратон встиг вмитися, змінити футболку і вже збирався скупатися, але тато заборонив — щоб не знищити докази для біологічної експертизи.
― Я не допитував сина, які в нього були мотиви йти далі, чому він не хотів показувати страху, чому пішов, хоча ми стільки разів застерігали туди не ходити, — каже Олег Яцків. — Він же не винен. Дитиною легко маніпулювати.
Того дня він разом із сином був на п’яти допитах. Чоловік розповідає, що поліції був повен двір, а підрозділи правоохоронних органів заледве не відтісняли один одного від дитини, щоб скласти власний протокол. Щоразу Стратонові заново доводилося переповідати обставини зґвалтування. У хлопчика кілька разів брали мазки для судово-медичної експертизи. Психолога поруч не було. Разом із батьком хлопець пробув у відділку до 21:30. Олег каже, що емпатії з боку правоохоронців не відчув. У відділку було темно і накурено, увечері хлопцеві дали воду і печиво, коли про це попросив батько.
― Поліцейський запитував мене, чи ми дійсно хочемо писати заяву і робити все по-чесному. Чи треба нам всі ті експертизи та допити. Казав, що для малого це буде психологічною травмою. Але насправді травмою буде, якщо ніхто за нього не заступиться. Тому я навіть не слухав про альтернативні варіанти, — пригадує Олег.
Поки він з сином був у відділку поліції, Мирослава Мартинюка затримали. Увечері, зібравшись на кухні, родина вирішила, що треба робити справу публічною — без зв’язків і грошей вони не почувалися в безпеці. Остаточне рішення було за Стратоном — і він погодився.
― Це вже сталося. Розголос не зробить гірше, — пояснює Олег.
Ірина Громоцька
Наступного ранку він з сином поїхав на впізнання. Чекали під райвідділом кілька годин — поліція не могла підібрати статистів, які були б схожими на 18-річного підозрюваного. Для пошуку статистів ходили з фотографією по вулицях, просили чоловіків приділити час — декому навіть довелося збрити вуса. За цей час Олег встиг підписати контракт з адвокатом Іваном Василишиним — давнім знайомим родини.
Близько 18-ї години Стратон упізнав Мирослава серед статистів. Наразі це є головним доказом у справі. Пізніше його ж упізнав друг Стратона, що грався з ним на майданчику. Наступного дня Залізничний суд Львова обрав запобіжний захід — 60 діб під вартою без права внесення застави. Сторона підозрюваного безуспішно клопотала про вечірній домашній арешт. Тепер слідчі очікують на результати біологічної експертизи та реконструкцію подій.
Після рішення суду Софія Яцків написала на сторінці у Facebook, що родина починає збір коштів для оплати послуг адвоката. Того ж дня міський голова Львова Андрій Садовий заявив, що всі юридичні послуги для родини Яцків оплатить мерія.
Мирослав Мартинюк може отримати від 10 до 15 років ув’язнення за частиною 4 статті 152 ККУ (зґвалтування). Адвокат потерпілого Іван Василишин зазначає, що термін залежить від ставлення до злочину — якщо підозрюваний зізнається і розкається, проведе за ґратами менше часу. Поки що Мирослав мовчить.
Адвокат Іван Василишин впевнений, що виграє справу. Каже, уже є докази:
― Ще до надання показів Мирослав визнав, що це він зробив. Але оскільки це була проста розмова, її не можна враховувати під час слідства. Натомість впізнання — це сильний доказ. До процедури немає жодних претензій, слідчі готувалися цілий день і підібрали статистів дуже вдало. Також є відео, де Мирослав виходить з хащів, його шлях можна простежити по камерах спостереження на магазинах.
Адвокат схиляється до того, що Мирослав мав спільників. За його словами, на це вказують телефонні розмови та те, що він приїхав на авто з друзями. Крім того, є підозра, що він і раніше намагався затягнути дітей на «торфи».
Ірина Громоцька
Коли на вулицю Роксоляни з’їхалася поліція, з багатоповерхівки вийшов чоловік і розповів, що за два дні до того побачив, як його доньку з подружками веде за собою в хащі чоловік у кепці та темних окулярах. Батько встиг зупинити дітей, а незнайомець, щойно помітив його, втік. Потім у телефонній розмові Мирослав нібито сказав комусь: «Відбій, не вийшло». Чоловік написав про випадок у закритій Facebook-групі свого ОСББ і зателефонував у поліцію — правоохоронці приїхали, пороззиралися навкруги та поїхали. Зараз адвокат працює над тим, щоб цей епізод долучили до справи.
Олег Яцків підозрює, що то не був єдиний випадок. Рік тому схожий за описом чоловік заманив на «торфи» двох дівчат, яким вдалося втекти. Під час розмови з Олегом діти пригадали, що чули, як незнайомець говорив по телефону щось на кшталт «буде дві дівчинки, підходь». Схожа ситуація сталася і цієї зими.
3
Батьки підозрюваного — Руслана й Олег Мартинюки — мають кіоск з ковбасними виробами на Левандівці, жінка працює у взуттєвому магазині. Родина Яцків з ними не знайома — вони мешкають на іншому кінці Левандівки. Щоправда, батько Мирослава доволі довго жив за сотню метрів від Олега Яцківа.
― Я боявся, щоб не покарали невинного, — каже Олег, — але син упізнав саме його.
На відео, за яким розшукали Мирослава, хлопець у сонцезахисних окулярах виходить з-поміж дерев. Темна кепка, синя футболка з білим принтом — цей одяг знайшли у нього вдома. Також конфіскували ноутбук і телефон, щоб перевірити, чи мав підозрюваний спільників.
У присутності поліцейських Мирослав зізнався батькам, що зґвалтував Стратона, але після цього батьки заборонили йому говорити і викликали адвокатів, розповідає Олег Яцків. За його словами, адвокатів було кілька і вони чіплялися до кожного формулювання в протоколі — про це слідчий розповів чоловікові під час впізнання. На суді 20 червня сторону підозрюваного представляла тільки державна адвокатка Любов Колодій. Мирослав усе засідання мовчав — він ані визнав вину, ані заперечив її. Таке право надає стаття 63 Конституції України. Мирослав жодного разу не сів на лаву в камері, не був агресивним чи неадекватним.
― Перед судом 20 червня до мене підійшов чоловік, що представився адвокатом Мирослава Мартинюка, — пригадує Олег Яцків. — Він запропонував поговорити, але я відмовився і сказав, що будемо говорити тільки під час суду, в офіційній площині. На засіданні цей адвокат відмовився вести справу.
Ірина Громоцька
Батьків підозрюваного в залі суду не було. Адвокатка зачитала позитивну характеристику Мирослава з місця проживання, зазначила, що він навчається на третьому курсі Національного університету «Львівська політехніка». Коментувати перебіг справи чи позицію підозрюваного Любов Колодій відмовилася — вона припинила роботу над цією справою одразу після ухвалення запобіжного заходу, і тепер з родиною працюють приватні адвокати.
Вийти на зв’язок з родиною Мартинюків, щоб дізнатися їхню позицію, не вдалося. На відео з-під будівлі суду Олег Мартинюк відповідав на запитання місцевої журналістки. Чоловік у темному костюмі в смужку, з припухлими повіками і спущеною на підборіддя чорною маскою хотів віднести передачу синові — пластиковий пакет. Коментарі давати спершу відмовився. На пропозицію журналістки поговорити з батьками Стратона, які «може, чекають вибачень», спершу зніяковів:
― Вибачень? — зробив довгу паузу. — Я не знаю, чого вони чекають, але, наприклад, прокуратура Львова заборонила приватним адвокатам захищати дитину, яка невинна, мого сина, розумієте? Прокуратура адвокатам заборонила втручатися в цю справу. Далі робіть висновки самі.
― Але до мене чоловік підходив, казав, що адвокат вашого сина, — чутно жіночий голос за кадром.
― Чотири адвокати сказали, що їм заборонили, бо вони полетять з посади. Далі без коментарів.
Олег Мартинюк повторює, що приватним адвокатам за цю справу братися заборонили, а на суді був незалежний адвокат. Хоч уже стоїть у півоберта, все ж пояснює:
― Це замовне звинувачення, та й усе.
― Проти вас? Проти кого? — запитує журналістка.
― Не знаю, це можуть бути різні… Різні. Різні обставини можуть бути, — продовжує, на мить опускаючи погляд і торкаючись носа. — У нас, наприклад, з’явився новий прокурор міста Львова, так? Відповідно, потрібно висловитися, зарекомендувати себе. Розумієте? От коли буде проведена експертиза, тільки тоді все буде доказано, для чого збирати оцю всю бучу? Давайте все пройде за процедурою. Розумієте? Усе. Дякую.
Знову спиняється і відповідає на нові запитання. Про бізнес говорити не хоче.
― Я ніколи не спостерігав за сином нічого подібного. Він зустрічався, зустрічається з дівчиною, у нього все нормально. У нього такого просто ніколи не було.
4
Олег Яцків говорить чітко, структуровано, проте після кожної розлогої відповіді тяжко й шумно видихає. На нас час від часу поглядають перехожі, з деякими Олег вітається. Батьки району стали незвично пильними: фотографують незнайомців, нові автомобілі, розсилають світлини в чатах і групах ОСББ. Заспокоюються, коли хтось відгукується: «То мій знайомий».
Ірина Громоцька
Софія навчає дошкільнят, але зараз вона у декретній відпустці. Олег раніше працював разом з нею, але коли почалася війна та фінансова ситуація погіршилася, став менеджером з продажів. Обоє цікавляться педагогікою і психологією, власним прикладом навчили дітей не брехати і не мати великих секретів — тому Стратон одразу й розповів, що трапилося.
Ми сидимо на тому ж майданчику, де бавився Стратон з друзями, ті самі хлопці проїжджають повз на велосипедах. На третій день після зґвалтування Стратон вперше пішов до друзів у двір.
― Тяжко сказати, як він це все переживає, — говорить Олег Яцків. — Не спав кілька ночей, почав бачити погані сни, хоча раніше такого не було ніколи. Раніше був сміливий і відкритий, а тепер вони з дружиною сіли в таксі, щоб поїхати по взуття, а він уже придивляється до таксиста — йому лячно. У кожному бачить загрозу.
З балкону визирають і прислухаються батько з сином, жінка на грядці поруч з багатоповерхівкою ніби мимохідь кидає погляд у нашу сторону — їй теж усе чутно.
― З іншого боку, якась хвороблива гіперактивність, — продовжує Олег Яцків. — Психолог каже, що Стратонові це все треба «вистрибати», тому ми їздили у басейн, щоб він якось дав собі раду з цією енергією. Він і раніше був активний, але тепер його важко стримати. — Чоловік на кілька секунд замовкає. — Живеш собі й не думаєш, що таке може статися: я пішов на роботу, старший син розв’язував задачки для ЗНО, дружина з молодшою донькою вдома була, Стратон гуляв. Ідилія. А тут — такий удар. Найтяжче переживає дружина: вона навіть спершу не в поліцію зателефонувала, а в пожежну — такий був стрес. Тепер п’є заспокійливе, спілкується з психологом. А Стратон з чужими людьми говорити про це не хоче.
Хоча всі пости про справу з’являються на сторінці Софії, пишуть вони їх з чоловіком разом. Так само разом читають повідомлення: хтось пише, що таке ж трапилося з ними в дитинстві, хтось — що їхня дитина постраждала, а поліція нічого не вдіяла. Іноді звинувачують і родину Яцків: мовляв, нащо було розголошувати, і дитині життя зламали, і тому хлопцеві тепер 15 років сидіти. Олег намагається не зважати — впевнений, що все робить правильно.
― Хтось пише, що самі винні, що дитину відпустили гуляти. Але хіба ж його на прив’язі тримати? Яке тоді суспільство у нас буде? — говорить чоловік. — Тепер нам треба думати, як боротися далі. Ми весь тиждень у такому стресі були: ніби біжиш і не можеш спинитися — немає часу, немає сил, навала інформації. Але через цей резонанс нашу справу вже не зможуть замʼяти. Нас підтримує надто багато людей.
З медіа спілкується тільки Олег — історію про зґвалтування свого сина він переповів уже понад десять разів. Кілька разів ішов при цьому тією ж стежкою.
― Я ще на адреналіні, у такому стані не до сентиментів, — каже, — Увечері вдома на самоті, то думаю про це, звісно, а вдень… Ми всі вибиті з колії. Я не відчуваю, що ми ближче до перемоги — відчуття ніби нас затягує в болото очікування. І я боюся, що щось піде не так.
5.
Співзасновниця львівської мережі приватних дитячих садків «Пташеня. Дитячий простір» Христина Шабат уже десять років працює з темою безпеки і сексуальної освіти для дітей. Наприкінці травня у Facebook вона тиждень писала про сексуальне насильство над дітьми. Щодня їй у приват відгукувалися дорослі люди, які пережили його раніше або діти яких стали жертвами.
Щоб дитина могла розпізнати сексуальне насильство і довіряла дорослим, психолог радить навчити її кільком речам:
Правило купальника. Говорити варто без страху чи примусу, невимушено пояснити — можна навіть за сніданком — що закриті купальником частини тіла є приватними. Ніхто не може їх торкатися чи дивитися на них. Так само дорослі не можуть просити торкнутися чи подивитися на їхні приватні частини тіла. Якщо дитина спитає чому — достатньо відповіді «тобі буде боляче».
Секретів бути не може. Дитина повинна розуміти: коли хтось з дорослих просить її порушити правило, але «це секрет» — це небезпечно і треба відразу розказати батькам чи дорослому, якому дитина довіряє.
Безпечні та небезпечні дотики. Будь-який неприємний чи небажаний дотик є небезпечним. Навіть якщо це обійми бабусі, дитину не можна примушувати і засуджувати за відмову.
Не боятися називати частина тіла. Дорослі повинні навчитися вживати слова «вульва» чи «пеніс», а не евфемізми. Важливо пояснити, як народжуються діти, чому в чоловіків і жінок різне тіло, чому для появи дитини потрібні дві статі. Це допоможе дитині не соромитися говорити про власне тіло і чітко повідомляти, що саме сталося.
Алгоритм дій, коли порушують родинні правила (не тільки правило купальника). Дитина мусить вміти чітко сказати «ні» і розказати про це дорослим.
Якщо дитина зазнала насильства, треба реагувати спокійно. Не варто кричати «я його вб’ю» чи щось подібне при дитині, адже це може травмувати ще більше. Натомість дорослому треба сказати, що це дуже прикро, і запевнити, що він чи вона зробить усе можливе, щоб допомогти. Треба ділом показати, що зло мусить бути покараним, а світ — безпечне місце.
― Безпека — це комплексна історія, — говорить Христина. — Знання правил не гарантує, що з дитиною все буде добре. Але важливо пояснювати дитині концепцію безпеки з чотирьох років, коли вона вже може аналізувати інформацію. Наприклад, казати у побутових моментах, що небезпечно їздити без автокрісла, небезпечно говорити з незнайомцями, небезпечно порушувати правило купальника — тобто прикриті купальником частини тіла є приватними, закритими для будь-якої іншої людини.
У країнах із розвиненою сексуальною освітою і в школах, і в родині з дитиною починають розмовляти про тіло змалку. Спершу пояснюють, що таке родина, друзі, любов, пізніше говорять про дорослішання й зміни в тілі, згодом — про безпечний секс.
― У США дітям розказують про репродукцію ще в дошкільному віці. Вони знають, що таке статевий акт, навіщо він і що мусить бути добровільним, а все інше — це не окей. Оскільки діти розуміють, що таке насильство і не бояться про це говорити, то й статистика у США і Європі інакша, ніж у нас: кожна п’ята дитина хоча б раз зазнавала сексуального насильства. Це може бути і зґвалтування, й ексгібіціонізм, і повідомлення сексуального характеру. Я не думаю, що в нас ситуація дуже відрізняється, торік у Львівській області зареєстрували два випадки педофілії. Статистики фактично не існує.
― Дітей навчають «не бути ябедами», не жалітися, не плакати. Якщо дитина хотіла поділитися з дорослим проблемою, але її назвали ябедою, мозок запам’ятає цей алгоритм і відчуття, і дитина вже не звертатиметься по допомогу. Тож ситуація родини Яцків абсолютно унікальна — вони дуже мужні та все правильно зробили. У країнах з вищим рівнем довіри до правоохоронців цю ситуацію можна було б не розголошувати — справу і без того вирішили б. Проте їм довелося зробити ситуацію публічною. Я не маю загальної поради для таких випадків, але головне — звертатися до психотерапії, говорити про це і не боятися просити про допомогу.
Ірина Громоцька