Епідемія страху виникає навіть без спалаху хвороби і від цього не менш небезпечна
Один з таких прикладів описує доктор Сʼюзан Мюррей з Королівського коледжу хірургів в Дубліні. У 2014 році вона працювала в сільській лікарні в Ірландії. А в цей час у Західній Африці вирувала епідемія гарячки Ебола, яка вже забрала понад десять тисяч життів і була дуже заразна.
В Ірландії наростала суспільна напруженість, хоча не було зафіксовано жодного випадку хвороби. «Навіть кольору шкіри було достатньо, щоб на вас косо дивилися в поїздах або автобусах. А якщо ви хоч раз кашлянете, то люди просто відсідатимуть».
У лікарнях Дубліна медики були в паніці через те, що не мали захисного спорядження. Одного разу у відділення невідкладної допомоги привезли пацієнта, який був родом з країни, де вирувала Ебола. Ніхто з медперсоналу не захотів до нього наближатися. Оглянути його погодилася тільки доктор Мюррей. Виявилося, що у нього була остання стадія раку, і через кілька днів він помер.
Згадуючи цей випадок, доктор Мюррей написала у своїй недавній статті: «Страх може завдати непоправної шкоди людям навіть там, де не було жодного випадку інфікування. А епідемія страху може мати значно гірші наслідки, коли вона ускладнюється питаннями раси, соціального стану і мови».
Чума була і залишається найстрашнішою хворобою в історії людства
Історики виділяють три масштабні спалахи чуми, які забирали мільйони життів — у VI столітті, в середині XIV століття і в другій половині XIX — на початку XX століття.
Серед учених і досі немає єдиної думки, чому епідемії чуми йшли на спад. Одні стверджують, що допомогла холодна погода. Інші бачать причину в зміні поведінки переносників чуми — гризунів. Треті вважають, що збудник хвороби — бактерія Yersinia рestis — стала менш смертоносною.
Але навіть за таких умов людям набридало жити в постійному страху. Під час спалаху бубонної чуми в середньовічній Європі були ті, хто «намагався насолоджуватися життям повною мірою, багато пити, співати й розважатися, задовольняти всі свої бажання, ставлячись із гумором до загрози захворіти».
Останній масштабний спалах чуми стався в Китаї у 1910 році. Тоді її вдалося зупинити суворими карантинними заходами. Але сама хвороба нікуди не зникла. Випадки зараження чумою зустрічаються і сьогодні. Хоча вони дуже рідкісні і їх можна успішно лікувати антибіотиками, але будь-яка згадка про чуму досі викликає у людей страх.
Віспа вбивала людей протягом тисяч років, поки не зʼявилася вакцина
Спалахи віспи ставалися протягом щонайменше трьох тисяч років. У XVII столітті завезена європейцями віспа вбивала цілі племена корінних американців.
Наприкінці XVIII століття медикам вдалося створити ефективну вакцину проти віспи. Вірус-збудник Variola major не передається через тварин. Тому усунення захворювання у людей означало його повне знищення. Крім того, віспа має унікальні симптоми, які ні з чим не сплутаєш. Це дозволило ефективно організувати карантин і відстежувати контакти.
Останній відомий випадок зараження віспою був у 1977 році — у кухаря лікарні в Сомалі. Тоді йому ввели вакцину і він одужав, але у 2013 році помер від малярії.
У 1918 році іспанський грип забрав мільйони життів, але сьогодні про це рідко згадують
Епідемія іспанського грипу в 1918—1919 роках забрала від 50 до 100 мільйонів життів. Тоді пандемію вдалося перемогти соціальними методами: карантином, дистанціюванням і глобальною реформою медицини.
«Перша світова війна закінчилася. Люди були готові до нового початку, нової ери і прагнули покласти кінець жахіттям хвороб і війн», — каже історик з Єльського університету Френк Сноуден.
З часом цей грип перетворився на більш легку сезонну форму. І про страх, який був з ним повʼязаний, поступово забули. І саму пандемію «іспанки» 1918 року до недавнього часу згадували рідко.
Читайте також:
Пандемія COVID-19 закінчиться так само, як іспанський грип?
На думку вчених, у випадку з коронавірусом соціальний фактор може переважати над медичним. В першу чергу, справа у психології. Люди можуть настільки втомитися від обмежень, що оголосять пандемію завершеною ще до того, як медикам вдасться знайти вакцину або ефективне лікування.
Інша причина — економічна криза, що насувається через обмеження. Історик з Гарварду Аллан Брандт каже, що «питання про так званий кінець COVID-19 визначаються не медичними даними, а соціально-політичними та економічними процесами».
Учені сходяться на тому, що пандемія коронавірусу не закінчиться раптово. Люди можуть навчитися жити з хворобою, але «це буде довгим і важким процесом».