Як Бабин Яр виглядає зараз? Памʼятники, монументи, хрести, могильні плити, закладні камені та одна історична будівля — великий фоторепортаж «Бабеля»

Автор:
Катерина Коваленко
Редактор:
Гліб Гусєв
Дата:

Протягом 1941—1943 років у Києві вбили щонайменше сто тисяч людей — євреїв, ромів, українських націоналістів, радянських військовополонених, священнослужителів та пацієнтів психіатричних лікарень. Найтрагічнішими стали 29 та 30 вересня 1941 року, коли в Бабиному Яру розстріляли майже все єврейське населення міста — 34 тисячі людей. У часи СРСР тут звели лише один монумент, який вшановував загиблих радянських громадян і мовчав про те, що багато з них були євреями. За роки незалежності на території Бабиного Яру й поблизу неї спорудили близько 30 пам’ятних знаків та кілька разів безуспішно починали будувати меморіальні центри. Кореспондентка «Бабеля» Катерина Коваленко та фотограф Сергій Моргунов пройшлися територією та подивилися, як Бабин Яр виглядає через 79 років після трагедії. Прокоментував історію створення пам’ятних знаків історик Андрій Руккас — керівник Інституту історії Голокосту в Україні і Східній Європі (входить у структуру Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр»).

Сергій Моргунов / «Бабель»

1. Памʼятник радянським громадянам та військовополоненим, 1976 рік

Радянська влада відкрила його у 1976 році, через 35 років після трагедії в Бабиному Яру. Це сталося тільки через масові протестні акції, каже історик Андрій Руккас. 29 вересня 1966 року близько тисячі людей зібралися біля урочища й вимагали увічнити памʼять про жертв. Мітинг організовували літератори Віктор Некрасов, Іван Дзюба, Борис Антоненко-Давидович та Євген Сверстюк. Влада навіть поставила в Бабиному Яру тимчасову стелу, а також оголосила архітектурний конкурс. Жоден проєкт владу не задовольнив, тому монумент замовили іншому скульптору — Михайлу Лисенку.

Відкриття пам'ятника радянським громадянам і військовополоненим, 2 липня 1976 року. Пам'ятник зараз.

Архівне фото; Сергій Моргунов / «Бабель»

Бронзовий пам’ятник присвятили «радянським громадянам і військовополоненим солдатам і офіцерам Радянської армії, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному Яру». Він зображує одинадцять фігур, серед яких комуніст-підпільник, солдат, моряк, закохана пара, мати з дитиною і стара жінка. Про те, що в урочищі розстрілювали десятки тисяч євреїв, монумент не згадує. На заході скульптуру розкритикували, наприклад, газета української діаспори в США «Свобода» назвала його відкриття «пропагандистським мітингом». Цей пам’ятник був єдиним у Бабиному Яру аж до розпаду Союзу.

2. «Менора», 1991 рік

Пам’ять євреїв увічнили тільки після розпаду Радянського Союзу. «Менору» — головний символ іудаїзму — відкрили наприкінці вересня 1991 року. «Верховна Рада України вже ухвалила Акт про проголошення Незалежності, але ще не було референдуму. [Леонід] Кравчук виступав ще в статусі голови Верховної Ради. Тоді він офіційно просив пробачення за всі шкоди, які були заподіяні євреям на українській землі», — розповідає Руккас. «Менору» поставили на межі одного з відрогів Бабиного Яру та двох колишніх цвинтарів — Єврейського та Кирилівського православного. До пам’ятника ведуть дві алеї — Дорога скорботи (з вул. Юрія Іллєнка) та Алея праведників (з вул. Олени Теліги). «Голос крові брата твого волає до мене з землі» — написано на пам’ятнику.

3. Пам’ятники жертвам Сирецького концтабору та загиблим там футболістам, 1991 та 1999 роки

Пам’ятник жертвам концтабору був одним із перших після проголошення незалежності України. «Його поставили тоді, коли вже можна було говорити про речі, про які раніше мовчали», — каже історик. Під час війни в таборі загинули понад 30 тисяч людей. Пам’ятник стоїть при вході в Сирецький парк, через дорогу від колишнього концтабору — на тому місці ще в 1960-х роках звели житлові будинки. Зараз це квартал у межах вулиць Теліги, Ризької, Грекова та Щусєва.

Сергій Моргунов / «Бабель»

Пізніше в тому ж районі під час будівництва знайшли футбольні бутси. Історики вирішили, що знайдене взуття могло належати футболістам «Динамо», яких відправили в концтабір. «Частину з них дійсно відправили сюди, хоча не за «матч смерті», а за інші речі», — каже Руккас. На їхню честь у дворі поміж житлових будинків поставили гранітний куб, присвячений «футболістам, військовополоненим та мирним жителям України».

4. Деревʼяний хрест у памʼять про розстріляних членів ОУН та поетеси Олени Теліги, 1992 рік

Хрест поставили активісти на місці символічного поховання загиблих підпільників ОУН (Організації українських націоналістів). Послідовники «мельниківців» вважають, що у 1941—1943 роках німці вбили в Києві 621 активіста цього руху. У 2006 році Фундація ім. Ольжича встановила біля хреста короткий список із 62 прізвищ загиблих націоналістів. Історики досі сперечаються про те, чи всі вони були жертвами нацизму. Наприклад, є дані, що один з них, Роман Фодчук, служив перекладачем Вермахту та загинув на Східному фронті.

Сергій Моргунов / «Бабель»

У 2009 році невідомі зруйнували хрест. Через кілька місяців його власним коштом відновив заступник голови КМДА Сергій Рудик, його підтримали представники Міністерства культури та націоналістичні організації.

5. Хрести в памʼять про розстріляних священнослужителів, 2000 рік

Поблизу «Менори» в Бабиному Яру, де раніше було Кирилівське православне кладовище, стоїть один дерев’яний хрест. Його поставили на честь розстріляних у листопаді 1941 року архімандрита Олександра (Вишнякова), протоієрея Павла та схимонахині Есфірі, які закликали чинити спротив німцям. Трохи далі до урвища — ще пʼять металевих хрестів, присвячених священнослужителям. «І на цьому місці вбивали людей в 1941» — написано на одному з них. Під хрестами — насипи, схожі на могили, але справжніх поховань на цьому місці немає, каже Руккас. Хто встановив ці хрести, невідомо. У 2012 році поблизу хрестів збудували храм-каплицю, теж на честь розстріляних священнослужителів.

Сергій Моргунов / «Бабель»

6. Пам’ятник розстріляним у Бабиному Яру дітям, 2001 рік

Дівчинка з поламаними іграшками — перший пам’ятник при виході з метро «Дорогожичі». Він стоїть на початку Алеї мучеників, яка веде в центр парку. Точна кількість загиблих у Бабиному Яру дітей невідома — під час розстрілів німці не рахували молодших за трирічних. За деякими даними, на дітей шкодували куль, тому їх часто забивали до смерті палицями або просто закопували. Пам’ятник поставила комунальна влада.

Сергій Моргунов / «Бабель»

7. Закладний камінь єврейського центру «Спадщина», 2001 рік

Американська благодійна організація «Джойнт» (JDC) збиралася будувати в Бабиному Яру общинний центр «Спадщина». Перший камінь заклали неподалік радянського монумента. Меморіальний комплекс мав стати місцем збору євреїв — там мала бути концертна зала, танцювальні гуртки для дітей та музей. Проти проєкту збурилася частина української єврейської громади. «Вони хотіли прямо на місці розстрілів копати котловани, будувати культурний центр, який мав містити не тільки музей, але й кінотеатр та інші місця для розваг. Проєкт був абсолютно несумісний із трагедією на цьому місці», — розповідає Андрій Руккас.

Сергій Моргунов / «Бабель»

8. Пам’ятники пацієнтам і працівникам Павлівської психіатричної лікарні, 2001—2004 роки

Пацієнтів лікарні ім. І. П. Павлова часто називають першими жертвами Бабиного Яру, але це не зовсім так. Перших 300 хворих забрали звідти в жовтні 1941 року, вже після масштабного розстрілу в урочищі наприкінці вересня. Усього протягом року есесівці вбили близько 800 пацієнтів лікарні. «Частину вбивали в автодушогубках, частину розстріляли в яру за лікарнею. Але зараз на тому місці немає нічого, просто хащі», — розповідає Руккас. Нині у пам’ять про трагедію на території психіатричної лікарні стоять в ряд три пам’ятники — один із них на честь працівників, які рятували пацієнтів-євреїв. На двох, присвячених розстріляним пацієнтам, різниться кількість загиблих. Менший камінь свідчить про 751 жертву, більший, той що зі свічкою, про 752.

Сергій Моргунов / «Бабель»

9. Пам’ятний знак остарбайтерам, 2005 рік

Офіційно монумент присвячений усім жертвам нацизму, але частіше його називають «памʼятником остарбайтерам». Напис на гранітній стелі говорить про три мільйони громадян України, вивезених до нацистської Німеччини. На написі стоїть штамп «Ost» — як нашивка, яку мали носити примусові працівники зі сходу. Апостроф у слові «Памʼять» зроблено у вигляді латинської літери «u», що означає «українці».

Сергій Моргунов / «Бабель»

10. Пам’ятник радянській підпільниці-єврейці Тетяні Маркус, 2009 рік

21-річна підпільна зв’язкова Тетяна Маркус — єдина жінка, яка отримала звання «Герой України» за участь у Другій світовій війні. Її заарештували у серпні 1942 року та приблизно через півроку вбили. Пам’ятник Маркус поставив Ілля Левітас — президент Єврейської ради України та засновник фонду «Памʼять Бабиного Яру». Він намагався це зробили протягом 50 років, але дозвіл отримав лише від мера Леоніда Черновецького. За задумом, Маркус рішуче стиснула кулаки біля колючого дроту.

Сергій Моргунов / «Бабель»

11. Памʼятник письменнику Анатолію Кузнєцову, 2009 рік

Пам’ятник підлітку, який пережив Голокост, а згодом став письменником, Анатолію Кузнєцову поставили неподалік будинку, де він мешкав — на розі Кирилівської та Петропавлівської вулиць. Скульптура зображує події, що передували масовим розстрілам в урочищі: хлопчик читає оголошення німецької окупаційної влади про те, що всім євреям треба з’явитися з документами та цінними речами на ріг «вулиць Мельника і Доктерівської» зранку 29 вересня. Відкрили памʼятник театралізованою виставою: вулицю перекрили колючим дротом, а актори виконували ролі німецьких фашистів та євреїв, яких вели на розстріл. На стовпах розвісили копії оголошень, а з колонок лунали записи німецькою та українською мовами того часу. На подію з Москви приїхав син Анатолія Кузнєцова Олексій. Він пишався, що в Києві відкрили перший памʼятник його батькові. Встановлення скульптури оплатив «меценат, який забажав залишитися невідомим».

Сергій Моргунов / «Бабель»

12. Пам’ятний знак на місці початку «Дороги смерті», 2011 рік

Меморіал стоїть на місці, де починався шлях євреїв до Бабиного Яру — на сучасній вулиці Юрія Іллєнка, неподалік Інституту міжнародних відносин. Насправді євреїв збирали не тут, а ще на початку вулиці — на перетині з вулицею Дегтярівською, перед Лук’янівською площею. Ближче до початку «Дороги смерті» стояла огорожа та кордони з озброєних есесівців, утекти звідти було вже неможливо. Бетонну плиту з відбитками ніг спроєктували й встановили до 70-ї річниці трагедії. Її виготовив Костянтин Скритуцький — автор «Їжачка в тумані» на Рейтарській та скульптур на Пейзажній алеї у Києві. Встановлення памʼятника профінансувала громадська організація «Київ. Стратегія 2025».

Сергій Моргунов / «Бабель»

13. Закладний камінь меморіально-музейного комплексу «Бабин Яр», 2011 рік

Це мав бути ще один меморіальний центр, але в іншому місці — на галявині неподалік телецентру, яка перетворилася на футбольне поле. Центр мав будувати Фонд пам’яті «Бабин Яр», який заснував бізнесмен Вадим Рабінович. На церемонію прийшли тодішній прем’єр Микола Азаров, бізнесмен Ігор Коломойський та низка іноземних гостей. Проєкт розкритикували за те, що на цьому місці було Лукʼянівське єврейське кладовище, а єврейський закон забороняє будувати на кістках. Рабінович так нічого й не збудував, а у 2015 році передав права на оренду ділянки Меморіальному центру Голокосту «Бабин Яр» (BYMHC), художнім керівником якого нещодавно став режисер Ілля Хржановський.

Сергій Моргунов / «Бабель»

14. Реконструкція парку, 2016 рік

До 75-ї річниці трагедії президент Петро Порошенко розпорядився довести до ладу територію Бабиного Яру. Тоді в парку вимостили доріжки й поставили інформаційні стенди на Алеї праведників. На виході з метро спорудили невелику будку — волонтерський центр, який мав працювати в пам’ятні дні. Наразі у цій будці, але з іншого вікна, продають шаурму. «Скоріш за все, наприкінці вересня на кілька днів шаурму закривають, коли мають іти делегації, президенти, а потім це все відкривається знову», — каже Андрій Руккас.

Будка волонтерського центру, де продають шаурму.

Сергій Моргунов / «Бабель»

15. Монумент «Ромська кибитка», 2016 рік

У вересні 1941 року в Бабиному Яру були розстріляні пʼять ромських таборів. Ромська громада намагалася увічнити пам’ять про загиблих з 1990-х років, але ніяк не могла отримати дозвіл на встановлення пам’ятника. «Тогочасна столична влада не давала дозволу на встановлення, мовляв, не дозволимо памʼять про Бабин Яр розтягувати по національних квартирах», — розповідає Андрій Руккас. «Ромську кибитку» виготовили ще 1998 року — спочатку вона стояла в гаражах неподалік Бабиного Яру, згодом її перевезли в Кам’янець-Подільський. До Києва її повернули лише у 2016 році, коли міська влада знайшла для неї місце в Бабиному Яру. Пам’ятник поставили на перетині Алеї мучеників і Алеї праведників у центрі парку. Поряд із кибиткою стоїть невеликий чорний камінь, який довгий час слугував тимчасовим пам’ятним знаком для ромів.

Сергій Моргунов / «Бабель»

16. Пам’ятник Олені Телізі, 2017 рік

Точне місце смерті поетеси й членкині ОУН Олени Теліги невідоме, але націоналісти вважають, що вона загинула в Бабиному Яру у лютому 1942 року. Пам’ятник на розі вулиць Іллєнка та Теліги поставили на гроші столичної влади — за словами мера Віталія Кличка, він обійшовся в 8 млн гривень. На відкритті Кличко заявив, що за кілька років у Бабиному Яру зведуть Меморіал пам’яті жертв.

Сергій Моргунов / «Бабель»

17. Могильні плити на Дорозі скорботи, 2017 рік

Понад 70 могильних плит та надгробків раніше стояли на Лук’янівському єврейському кладовищі, яке зараз майже повністю зруйноване. У 2017 році працівники Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» знайшли їх на дні Реп’яхового яру. Ймовірно, туди їх викинули тоді, коли будували телецентр. Надгробки вирішили поставити вздовж Дороги скорботи, яка раніше теж була на території кладовища. Це територія державного заповідника, але до відновлення кладовища долучився і Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр», давши на це гроші.

Неподалік від Дороги скорботи досі збереглася невелика частина справжнього єврейського цвинтаря. Територію у провулку Герцена огородили символічним парканом, гроші на це дала єврейська громада міста Сан-Франциско, США.

Сергій Моргунов / «Бабель»

18. Будинок контори єврейського кладовища, реставрацію мають завершити у 2020 році

Збудований у 1899 році, слугував адміністративною будівлею Лук’янівського єврейського кладовища. Під час Другої світової будинок зайняли німці — там розмістилася казарма команди 1005, яка спалювала трупи у серпні—вересні 1943 року. Пізніше тут була радянська база хокеїстів, згодом будівля ніяк не використовувалася й почала руйнуватися. У 2016 році її передали Національному історико-меморіальному заповіднику «Бабин Яр», який створить там музей памʼяті жертв Бабиного Яру. Згідно з планом, реконструкцію мають завершити 30 травня 2020 року.