Усіх дратували в «Безіменній грі про гусака»
«У селі видався чарівний ранок, а ви — жахливий гусак». Untitled Goose Game почалася з жарту в робочому чаті кілька років тому, а наприкінці 2019-го посіла перше місце в топі продажів на Nintendo Switch і спровокувала тонни мемів у Twitter.
Мета гри — знаходити безтурботних жителів містечка та всіляко їх діставати: красти окуляри, смикати за шнурки, висмикувати моркву з городу та просто дратувати всіх ґелґотом. Тут навіть є список пакостей, після яких треба тікати від розлючених мешканців з мітлами та граблями.
Untitled Goose Game — ідеальний приклад культурного інфоприводу кінця 2010-х. По-хорошому дурна, кітчева гра, що не вимагає багато уваги до себе, з терапевтичним ефектом для зайнятого та вічно втомленого містянина. Тут можна всіх роздратувати, випустити пар, але без наслідків для чиєїсь психіки.
Багато ходили пішки у грі Death Stranding
У 2019 році потрібно було постаратися, щоб не почути імʼя Хідео Кодзіми. Геній ігрової індустрії розірвав багаторічні взаємини зі студією Konami й пустився у вільне плавання, а Death Stranding — його останній проєкт. Хтось уїдливо зауважить, що творчої свободи виявилося навіть занадто багато. Але що можна сказати напевно: нічого схожого на Death Stranding до цього не виходило.
Людині, яка обмежиться тим, що подивиться геймплей DS на YouTube, буде складно пояснити, через що весь шум. Номінально це «симулятор ходьби», тут потрібно тягати коробки по постапокаліптичному американському пейзажу, раз у раз спотикаючись (та утримуючи окремі кнопки для того, щоб устояти на ногах). Попутно розгортається химерний сюжет, який розігрує голлівудський каст: Мадс Міккельсен, Лея Сейду та (зненацька) Ніколас Віндінґ Рефн. Гравці по-буддистськи змінюють ігровий світ, залишаючи один одному в ігровому просторі драбини, мотузки та споруди (та отримуючи за це живі «лайки»).
В Death Stranding не вийде грати як у звичайні ігри. Вона одразу ж чіпляє на спину важкий багаж і примушує йти у власному темпі. Але варто піддатися цьому темпу — вперше звалитися з пагорба, розгубити всі пожитки, перейти річку, крикнути щось у порожнечу — як раптом розумієш, що потрапив у справжню діджитал-артмедитацію.
Страждали та розмахували мечем в іграх «Джедаї: Полеглий орден» та «Однорукий вовк: Тіні вмирають двічі»
«Полеглий орден» став нехай і не безшовною, але гідною одиночною грою, якими вже давно не балували фанатів усесвіту Star Wars. А «Однорукого вовка» і зовсім визнали грою року, принаймні, якщо сприймати всерйоз недавні The Game Awards.
В одній ми вчимося вправлятися з джедайським мечем (бездумного розмахування вороги не прощають), в іншій — із самурайським. Одна відкидає тебе на далекі чекпоїнти після непродуманої атаки, в іншій ти бʼєшся з босами по кілька годин (і плачеш після невдач). Одна — це «Dark Souls для звичайної людини», інша — очищення через страждання. Але що важливіше, обидві дарують солодку гордість юного падавана, який оволодіває майстерністю після сотої спроби та нарешті видає ефектну серію прийомчиків.
Ламали час і простір у грі «Контроль»
Для студії Remedy, яка створила великого Макса Пейна майже двадцять років тому, «Контроль» — у чомусь повернення до витоків. Тут є атмосферна центральна локація, винахідливий геймплей і фірмове занурення в історію. Головна героїня — Джессі Фейден — потрапляє в загадкове Бюро Контролю, де простір не стабільний і взагалі коїться щось незрозуміле. Ви виявляєте в себе багато надприродних здібностей і в паузах між перестрілками намагаєтеся зрозуміти, що відбувається. Частину історії гра ховає в текстах і відео, які можна (і справді хочеться) збирати. А архітектура рівнів постійно змінюється.
«Контроль» — порівняно невелика гра, але це один з рідкісних випадків, коли з неї хочеться вичерпати весь контент, знайти всі секрети, розтягнути задоволення. Та сама Remedy, яку ми любимо.
Вивчали минуле в грі «Повернення судна «Обра Дінн»
Геймдизайнер Лукас Поуп — справжня людина-оркестр, усе робить сам. У 2013-му він випустив інді-хіт «Документи, будь ласка», де ми грали за прикордонника в тоталітарній державі: вирішували долі людей, перевіряючи їхні документи. Його нова гра — «Повернення судна «Обра Дінн» — вийшла в кінці 2018 року на PC, а в 2019 році зʼявилася ще на двох платформах.
Якщо описувати її словами, то (як і у випадку з «Документами») «Обра Дінн» може здатися монотонною. Ви граєте за страхового інспектора Ост-Індської компанії та намагаєтеся зʼясувати, що сталося на судні, яке повернулося в порт без екіпажу та пасажирів. У вас є товстий журнал та історії шістдесяти пасажирів. Щоб зрозуміти, що сталося, доведеться повертатися в часі та вивчати історію кожного.
Картинка в «Обра Дінн» стилізована під монохромну графіку ретрокомпʼютерів Macintosh (що не завадило грі отримати нагороду BAFTA в номінаціях Artistic Achievement і Game Design). Історія розгортається в невеликому просторі. За збиранням доказів поступово проступають людські долі, які чомусь починають мати для вас значення. І раптом стає зрозуміло, чому Поупу знадобилося чотири з половиною роки для створення «Обра Дінн».
Не увійшли до основного списку, але гідні згадки:
Outer Worlds. Позбувшись пут видавця Bethesda, автори Fallout New Vegas, студія Obsidian, власне зробили ще один, зменшений Fallout. З космічними колоніями, різними варіантами вирішення завдань та веселою сатирою на корпорації.
Luigi's Mansion 3. За вилизану картинку та затишну атмосферу медіа назвали її «піксарівським мультиком від відеоігор». З цим складно не погодитися: збираєш монетки в готелі з привидами й ніби знову в дитинстві (навіть якщо в дитинстві нічого такого не траплялося).
Disco Elisium. Божевільна та дуже стильна рольова гра на 50 годин. В основі чудовий сценарій та маса свіжих ігрових ідей. Поки вийшла тільки на PC.
RingFit Adventure. Вийшла на Nintendo Switch і руйнує вщент головний закид відеоіграм — мовляв, змушують сидіти на дивані. Тут убивати монстрів доводиться фізичними вправами (тримаючи в руках спеціальне коло та причепивши до ноги джойкон). Навантаження цілком пристойні.
Resident Evil 2. Усі розраховували в кращому разі на доопрацьовану класичну гру 1998 року, а отримали повноцінний римейк. Автори вбили все, що дратувало в оригіналі, залишивши тільки хороше.
A Plague Tale: Innocence. Середньовічна чума перестає бути сухою статистикою. Полчища щурів ще ніколи так не лякали — тут ви рятуєте від них дітей.
Застрягали в часовій петлі гри «Зовнішні пустки»
Для гри про космічні дослідження «Зовнішні пустки» здаються не надто масштабними. Подорож із планети на планету тут триває секунди, а локації не вражають розмахом. Головне завдання — задокументувати все невідоме у вашій сонячній системі. Але є й проблема — сонце вибухає кожні 22 хвилини, повертаючи вас на початок.
Власне «Зовнішні пустки» — це «День бабака» в далекому космосі. Раз по раз повторюючи 22-хвилинний життєвий цикл, ви знаходите нові відповіді на питання світобудови та дізнаєтеся історію тутешніх мешканців. Часова петля диктує новаторський наратив, а кожен маленький шматочок великої історії виявляється цікавим сам по собі. Глибини додає той факт, що питання смертності розкриваються тут у цікавому, несподіваному ключі. Тому що кожна смерть у «Зовнішніх пустках» у певному сенсі прекрасна.