Мені завжди здавалося, що в Україні немає нічого більш інноваційного, ніж аерокосмічна сфера, адже в неї багато напрацювань. З іншого боку, галузь перебуває в жалюгідному стані, і якщо в найближчі три роки не використати вікно можливостей, то це не вдасться зробити вже ніколи. Галузь постаріла і продовжує старіти, молоді спеціалісти їдуть, і скоро буде нікому «читати письмена», які писали [українські інженери] двадцять чи тридцять років тому.
Ще на початку 2019 року я написав стратегію галузі: корпоратизувати [перетворити в акціонерні товариства] державні підприємства, створити екосистему космічних стартапів. Ділився нею з хлопцями з Дніпровського космічного кластера, зі стартапами у США та Україні. Коли оголосили конкурс на голову ДКА, вирішив узяти в ньому участь.
[Інші] кандидати [на посаду голови ДКА] представляли групи впливу всередині космічної галузі. Вони всі досить сильно один з одним ворогують. Я виявився єдиним, хто не представляв жодної з цих груп — це легко перевірити. Тому в мене склалися нормальні стосунки з іншими учасниками конкурсу й кожен мені розповідав про свої проблеми. Велика їх частина викликана тим, що в галузі не було стратегії — хорошої чи поганої, якої завгодно. Єдина стратегія полягала в тому, щоб як-небудь прожити ще рік. І так останні пʼятнадцять років.
Ядро всіх змін — потрібно корпоратизувати завод «Південмаш» та КБ «Південне». Формально ДКА керує цими державними підприємствами [та ще двома десятками], а має бути полісімейкером. Перш ніж їх корпоратизувати, доведеться вичленувати, що там життєздатне, а що ні. Без таких рішень теж не обійтися.
Щоб корпоратизувати ці підприємства, потрібно провести через парламент відповідний закон. Можливо, здійметься виття [що зараз будуть продавати стратегічні підприємства іноземцям або олігархам]. Але якщо цього не зробити, то «Південмаш» просто закриється. Буде музей «Південмашу», а заводу не буде. Я не бачу іншого шляху, щоб привести ці підприємства у XXI століття.
У заводу «Південмаш» є величезна заборгованість, вона накопичується зараз і буде збільшуватись. Сталося це тому, що «Південмаш» не міг сам знаходити собі проєкти. Оскільки [вся інтелектуальна власність і] вся проєктна документація в КБ «Південне», завод тільки виступав підрядником, коли справа доходила до виробництва [ракет і їхніх компонентів]. Він ніколи не був субʼєктом переговорів [із замовниками], а завжди був обʼєктом. За законодавством, «Південмаш» не міг [безпосередньо] працювати з [аерокосмічними] підприємствами у США, Європі, Східній Азії.
«Південмаш» був обмежений проєктами, які вело ДКА або тими, що йому підкидало КБ «Південне». Зараз [законодавство поміняли, і] якщо він отримає нормальний пул замовлень, то зможе погасити борг. Крім того, потрібно зупинити процес, коли КБ «Південне» намагається бути і конструкторським бюро, і заводом — [перетягнути на свої потужності виробництво і] стати підприємством повного циклу. Нехай конструкторське бюро розробляє нові рішення, а завод виробляє. Вони повинні один одного доповнювати, а не знищувати.
На всіх підприємствах космічної галузі потрібно інвентаризувати розробки та виділити перспективні проєкти. Необхідно виділити, скажімо, двадцять цікавих розробок і «запустити» їх за допомогою акселеративної програми — вона може працювати за логікою Y Combinator. Вони повинні створити конкурентний продукт і підтвердити, що на нього є платоспроможний попит.
У галузі ще працюють молоді хлопці — вони якраз використовують старі напрацювання. Їхні проєкти можуть бути частиною програм НАСА та Європейського космічного агентства. Зʼявиться екосистема стартапів, які будуть взаємодіяти один з одним. За кілька років ця система з «вертикальної» стане «горизонтальною», встановить звʼязок зі схожими екосистемами у США та Європі.
Будь-який новий голова ДКА приймає у спадщину проблему супутника «Либідь». [Запустивши цей супутник, Україна збиралася створити власну, незалежну систему супутникового звʼязку. Держпідприємство «Укркосмос» замовило виготовити супутник у 2007 році канадському підряднику, щоб у 2014-му запустити з Байконуру. Терміни виготовлення зірвали, через анексію Криму підрядник оголосив форс-мажор, почалися суди. Готовий супутник уже чотири роки лежить на складі у Росії.]
Історія з ним розпочалася десять років тому. За цей час змінився не тільки політичний контекст, змінилися технології. На «Либідь» витратили купу грошей — ні за якою бізнес-логікою ми їх відбити не зможемо. Ми в патовій ситуації. Юристи кажуть, що повернути супутник з Росії ми не можемо — це нереалістично. На ті гроші, що витрачаємо на нібито вирішення цієї проблеми, можна створити ціле сузірʼя супутників нового покоління. Вони дадуть нам ті сервіси, які ми хотіли спочатку: дистанційного зондування, звʼязку, геолокаціі, зйомки земної поверхні з потрібною роздільною здатністю.
Звичайно, потрібно провести інвентаризацію «Либеді», але я вже розумію, що цей проєкт для України, швидше за все, закритий. Так і потрібно сказати. Це буде чесно.