Мутації та постапокаліпсис. У Музеї історії Києва триває виставка Made in Chernobyl — і ось що на ній показують

Ксенія Оксінь «Експонати»

Тему постапокаліптичної мутації порушує Ксенія Оксінь у серії «Експонати». Вона фотографує обличчя учасників арт-резиденції крізь банку з водою і акцентує на тому, що поки ці мутації тільки оптичні. Але на знімках, за словами куратора, відображений вічний страх людини перед майбутньою катастрофою тіла і свідомості. Так художниця реалізує свій сценарій апокаліпсису. Вона підштовхує глядача ділити людей на «чистих» і «заражених», «мутантів» і «вцілілих», протиставляє їх одне одному як ворогів у боротьбі за обмежені ресурси.

Юлія Савенко «Зворотний відлік»

Голограми людей накладені на чорно-білі спорожнілі індустріальні пейзажі. Герої серії — ті, хто ввібрав підвищену дозу радіації, що призвело до незворотних наслідків. Червоним позначені органи, в яких локалізується пухлина. Так художниця розкриває історію особистої трагедії. Вона — дитина, що постраждала від Чорнобиля, перенесла операцію і живе без щитоподібної залози. Савенко бачить в цьому прямі наслідки опромінення під час вибуху на ЧАЕС. Автор акцентує увагу на тому, що радіацію неможливо побачити і відчути.

Ілля Чичкан «Сплячі принци України»

Серія фотографій була створена ще у 1997 році для проєкту «Алхімічна капітуляція». Це одна з найбільш ілюстративних рефлексій на тему наслідків чорнобильського вибуху: катастрофи техногенної та біологічної. На фото — ненароджені діти з відхиленнями, експонати анатомічного музею. Вони мирно сплять не в утробі матері, а в банках з формаліном, прикрашені яскравою біжутерією.

Анна Луговська «Що вони відображають, коли їх ніхто не бачить»

Художниця Анна Луговська порушує тему ностальгії, зокрема й за радянським минулим. У своїй колажній серії вона показує застиглий час і головні маркери минулої радянської епохи. Чорнобиль — це одне з небагатьох місць, яких не торкнулася декомунізація. Тут і досі можна проїхати на автобусі, який удвічі старший за тебе, побачити таблички з вулицями на честь радянських політичних діячів або їх монументи. Акцент на старій віконній рамі у форматі реді-мейд колажу також невипадковий. На «згубному місці» художниця знаходить свій «портал» до «кімнати бажань» і проводить паралелі з фільмом Тарковського «Сталкер» за романом братів Стругацьких.

Баграт Аразян «Чорнобиль»

Колажний триптих вірменського художника Баграта Аразяна лякає і обнадіює водночас. Він символізує надію на зародження нового життя після Чорнобильської техногенної катастрофи. На думку автора, всі, хто пережив вибух, є істотами майбутнього, а сама трагедія — провісник відродження всього живого на території зони.

Ольга Дрозд «Гірка зірка. Примирення»

Серія живописних бордових, чорних і червоних полотен в дусі Марка Ротко, які неначе недбало залишені на підлозі виставкового залу, символізують територію ізольованої зони. Військові обнесли її кордонами, перетворили на заборонену, але охочих потрапити туди щороку більшає. Художниця бере на себе місію сталкера, який виконує роль провідника. І хоча маршрути проклали за принципом мінімального ризику, усе ж ця земля продовжує бути зараженою радіацією, і навіть один крок на узбіччя туристичної стежки може мати наслідки.

Майк Ренар «Темний лебідь»

Тривожне очікування зустрічі з чимось містичним у зоні відчуження передано в роботі американського художника Майка Ренара. Його бронзова скульптура «Темний лебідь» присвячена сприйняттю постапокаліптичного світу як інфернальної істоти. Автор зобразив наполовину лебедя наполовину спрута. Його робота алегорична і навіть сатирична. Так Ренар показує глядачеві його ж ілюзії і закликає поставити собі питання, чи справді реальність така, якою я її бачу?

Паріде Ді Стефано «Світла сторона Місяця»

У мальовничій роботі італійського автора Паріде Ді Стефано академічність поєднується з його давнім захопленням сюрреалізмом. На картині зображена оголена дівчина, яка може символізувати «зону» до і після вибуху. Покинута, охоронювана блокпостами і колючим дротом, тепер вона живе за законом, де смерть змінилася на її болісне очікування.

Стан Квітко «Чортове колесо»

Парк розваг став одним з найбільш забруднених радіацією місць у Припʼяті. Колесо, яке зображує художник — один головних маркерів міста-примари. Атракціон мали запустити 1 травня 1986 року, але за пʼять днів до того сталася Чорнобильська катастрофа. Монохромна робота написана в дусі експресіонізму про «адреналіновий кайф», за яким приїздять туристи в зону відчуження.

Пітер Лаглер «Назавжди або 10 000»

Постапокаліптичні чорнобильські пейзажі в дусі «стімпанк» австрійця Пітера Лаглера допомагають програти сценарій катастрофи заново. Головна мета триптиха — показати процес ентропії: як покинуте місто повільно руйнується і покривається іржею. Це своєрідна метафора: усе живе є тлінним і коли-небудь локальна ситуація з Чорнобилем може трапитися з усією планетою.