Після фінального відбору «Євробачення-2018» солістка білоруської групи Shuma (Руся (Марина) Шукюрова) запропонувала нам розробити ідею для кліпу на її пісню “CLOUDS”. До того моменту ми вже були знайомі та хотіли попрацювати разом, тим більше ми спеціалізуємося на соціальній рекламі. TABASCO зробило понад 50 проєктів для некомерційних організацій на безоплатній основі. Пісня “CLOUDS” про складні стосунки між матірʼю і дитиною. У голову відразу прийшла ідея створити музичну короткометражку про цькування ЛГБТ-дітей. Руся зробила пост у Facebook про те, що шукає прототип для героїні, і за кілька днів ми знайшли Леру.
Сюжет кліпу “CLOUDS” заснований на біографічній історії трансґендерної дівчини Валерії Шендери з Мінська. Разом з нею ми почали флешмоб #superparents, присвячений батькам ЛГБТ-дітей. Цим проєктом ми хочемо підтримати всіх людей, які зазнають фізичного і психологічного насильства через свою інакшість. Сценарій написав я, режисером виступила Анна Бурячкова, а виробництвом займалася студія The Martini shot.
Згідно з даними UNICEF, з цькуванням стикаються 150 мільйонів школярів у всьому світі. Ми визнаємо, що проблема існує, і закликаємо боротися зі знущанням над ЛГБТ-дітьми. Школа повинна бути безпечною для них, а вчителі мають ефективно реагувати на всі спроби інших заподіяти такій дитині шкоду. Більшість батьків і вихователів стежать тільки за зовнішніми показниками: щоб дитина була чистою, нагодованою, одягненою. Через таке поверхневе, суто «гігієнічне» ставлення дітям ЛГБТ-групи складно усвідомити і прийняти свою орієнтацію та ґендерну ідентичність.
У кліпі ми навмисно показуємо еволюцію батьків — від неможливості прийняти дитину, спроб покарати або відвести її до психолога до участі в операції зі зміни статі. Меседж простий: ти не можеш перевиховати людину насильством — допоможуть лише розуміння і любов.
Фінансово проєкт підтримали німецький фотограф Вольфганг Тільманс і його фонд Between Bridges. Вольфганг допомагає талановитим художникам і діячам мистецтва, а також представникам ЛГБТ-спільноти відстоювати свої права. Останнім часом він зосередився на темі брекзиту і внутрішніх проблемах ЄС, але наша пропозиція його дуже зацікавила. Ми стали першим проєктом, який фонд Вольфганга підтримав поза ЄС. Якщо б цей кліп був комерційним, він би обійшовся нам у понад 50 тисяч євро. Але всі члени команди відмовилися від гонорару, проєкт створювався під гаслом Pro bono. Десять тисяч євро від фонду ми витратили на оренду техніки, локацій і на транспорт.
За словами білоруського ЛГБТ-активіста Андрія Завалея, у Білорусі не існує жодної офіційно зареєстрованої ЛГБТ-організації. Активістам доводиться балансувати на межі, щоб продовжувати захищати свої права.
Влада на багато що закриває очі, якщо це не стосується парадів, вуличних мітингів і акцій. Проблеми ЛГБТ-спільноти заперечуються. Мотив гомофобії не розглядає навіть суд, коли на цьому ґрунті скоюються злочини. Згадайте хоча б вбивство Михайла Піщевського, який помер через рік після страшних побоїв.
Поки суфражистки не почали боротися за право жінок брати участь у соціально-політичному житті нарівні з чоловіками, жінок не існувало. Теж саме зараз відбувається і з ЛГБТ-спільнотою. А якщо ЛГБТ-громадян не існує для держави, значить, з ними може розправитися збожеволілий натовп поціновувачів «духовних скріп». У Білорусі ЛГБТ-громадяни юридично не визнані соціальною групою. Ситуація в Україні виявилася аналогічною. Тут теж діє негласна заборона на будь-яку правозахисну діяльність у рамках просування ЛГБТ-свобод. Якщо й існують «страти» для тих, хто розпалює ворожнечу щодо ЛГБТ-спільноти, вони зазвичай показові, як випадок з постом Максима Галицького.
Ми живемо в умовах подвійної моралі, і нам так зручно. З одного боку — прагнемо інтегруватися в європейський соціокультурний контекст. З іншого — зневажаємо учасників гей-прайдів. Коли ми анонсували вихід ролика у Facebook, на нас одразу повалилися образливі коментарі в стилі «любіть один одного в шафі». Так ми вчергове переконалися, що говорити на тему захисту прав ЛГБТ-групи потрібно якомога більше. Ми можемо підбадьорити тих, хто соромиться своєї природи, і виховати тих, хто ще не став частиною цивілізованого суспільства.
Майже всі впливові ЗМІ в Білорусі жодним чином не відреагували на вихід кліпу, на його номінації та нагороди. Але ми дуже вдячні тим небагатьом виданням, які все ж про нас написали. На пресконференції в Мінську було багато людей, але прийшли лише пʼять журналістів. Інші вирішили, що це заборонена тема. Українські видання були трохи лояльнішими і публікували новини про кліп, але ані в український, ані в білоруський телеефір він поки не потрапив.
Тривалий час рекламна індустрія України рухалася до люмпенізації, але зараз ситуація починає змінюватися. Соціальна реклама стає затребуваною. Війна й економічна криза викрили низку інших проблем: наркоманія, секти, нетерпимість. З людьми більше не працює формат «СТОП СНІД». Недостатньо просто визначити проблему, необхідно пояснити, як з нею боротися, і показати готову модель того, як на неї реагувати. Сьогодні креатор — це не той, хто малює флаєри, а людина, яка здатна змінювати суспільну свідомість.