Девʼятнадцятого травня, після пʼяти років життя за кордоном в Україну повернувся Андрій Портнов — колишній заступник глави Адміністрації президента Віктора Януковича. Після революції 2014 року юрист жив в Австрії. Українські правоохоронні органи звинувачували Портнова у причетності до масових вбивств активістів на Майдані в 2014 році, держзраді та в тому, що він «незаконно заволодів» своєю викладацькою зарплатою. А ЄСПЛ навіть вносив його в санкційний список ЄС. Портнов відбивав усі звинувачення та виграв справу в Європейському суді.
Після повернення на Батьківщину колишній заступник глави АП пообіцяв, що «Порошенко буде сидіти». Портнов каже, що юридично супроводжує «злочини, вчинені Порошенком і його режимом». Він подав у ДБР шість заяв про «злочини» колишнього президента. Директор ДБР Роман Труба навіть висловлював думку, що справи проти Порошенка за заявами Портнова «мають правову перспективу». Щоправда, після громадського резонансу Труба уточнив: якщо доказів не знайдуть, то перспектива в цих справ одна — бути закритими.
Після цього колишнього президента та його соратників почали викликати на допити та проводити в них обшуки. Партія Порошенка заявила про реванш проросійських сил. Сам експрезидент назвав дії Портнова «політичними переслідуваннями», а його адвокат Ігор Головань — юридичним тролінгом. Головань наполягає, що дії Портнова — це лише частина кампанії певної групи сил, які працюють в інтересах Росії. «У заявах Портнова немає фактів або доказів, немає сенсу їх коментувати, — сказав він theБабелю. — Портнов розповідає небилиці, а за законом ДБР зобовʼязано реєструвати будь-які заяви». Головань, зі свого боку, вимагає, щоб ДБР притягло Портнова до кримінальної відповідальності за неправдиві свідчення.
Ми проаналізували шість заяв Портнова проти Порошенка. Він звинувачує пʼятого президента у державній зраді, захопленні державної влади та несплаті податків.
Справа 1. «Спроба захоплення влади» під час кризи в Керченській протоці
Перша заява Портнова до ДБР стосується подій 25 листопада 2018 року. Тоді три українські військові кораблі спробували пройти з Одеси до Маріуполя через Керченську протоку. За договором між Україною і Російською Федерацією Чорне море вважається спільним, і військові кораблі під прапорами України та Росії користуються свободою судноплавства. Прикордонні кораблі ФСБ РФ захопили українські судна. Україна назвала це актом військової агресії та запровадила воєнний стан на 30 днів.
Портнов вважає, що подію ініціював сам Порошенко: наказав українським кораблям пройти через «контрольовану РФ територію», щоб спровокувати агресію російських військових, й отримав привід ввести воєнний стан. Спочатку Порошенко пропонував парламенту запровадити воєнний стан на 60 днів, щоб, на думку Портнова, відкласти вибори президента. Парламент скоротив цей термін до 30 днів, вибори провели вчасно.
У цій справі Портнов звинувачує Порошенка в державній зраді, спробі захоплення державної влади, перевищенні влади і службових повноважень.
Адвокат Порошенка каже, що в цій заяві Портнов підіграє росіянам, повторюючи доводи росіян у справі про моряків у Міжнародному трибуналі ООН з морського права: «Там, де є найменша можливість повторити пропаганду Кремля, Портнов її повторює».
Справа 2. Продаж «Кузні на Рибальському»
Завод «Кузня на Рибальському» — це оборонне підприємство, яке виконує зокрема й держзамовлення. До листопада 2018 року бенефіціарними власниками заводу були Петро Порошенко й Ігор Кононенко. У 2018 році вони продали його Сергію Тігіпку за 300 мільйонів доларів.
Портнов стверджує, що ця угода була фіктивною, а її мета — приховати справжнього власника. За його версією, Порошенко намагався замаскувати конфлікт інтересів, оскільки він як глава держави міг впливати на оборонне замовлення. Крім того, порівнюючи суму угоди з вартістю активів Тігіпка, Портнов заявляє, що у бізнесмена просто не було таких грошей — нібито Порошенко заплатив сам собі та таким чином легалізував гроші, отримані «корупційним шляхом».
У 2018 році журнал «Новое время» оцінив статки Тігіпка у 223 мільйони доларів, що значно менше за суму угоди про покупку заводу. Але за офіційною інформацією про угоду, Тігіпко придбав «Кузню» на виплат і продовжує сплачувати за неї частинами, за затвердженим графіком.
Адвокат пʼятого президента говорить, що це була серйозна операція, усі елементи якої перевіряв Антимонопольний комітет: «Є такий собі фантазер, який побачив у ній те, чого там немає і бути не може».
Справа 3. Купівля телеканалу «Прямий»
У 2017 році колишній депутат Партії регіонів Володимир Макеєнко купив телеканал «Тоніс» і перетворив його на «Прямий». На думку Портнова, ця угода є формальною, а фактично каналом володіє Петро Порошенко. Таким чином експрезидент нібито «відмив» гроші, отримав контроль над медіа й уникнув сплати податків.
Портнов аргументує свої підозри тим, що, по-перше, у Макеєнка не було ані коштів, ані досвіду в медіа-сфері для того, щоб утримувати канал. По-друге, на думку Портнова, на фіктивність правочину вказує низька вартість акцій каналу — Макеєнко купив їх за 16 мільйонів 700 гривень. Адвокат Порошенка називає це «фантазіями», оскільки жодних аргументів, окрім оціночних суджень, Портнов не надає.
Справа 4. Призначення двох членів Вищої ради правосуддя
У четвертій заяві Портнов звинувачує Порошенка в захопленні державної влади та невиконанні рішення суду при призначенні членів Вищої ради правосуддя.
За законом, при формуванні Вищої ради правосуддя двох членів призначають за квотою президента. Для цього проводиться відкритий конкурс: комісія відбирає претендентів, проводить з ними співбесіди та перевіряє їхні біографії, а потім рекомендує президенту двох кандидатів. Одинадцятого березня 2019 року Порошенко видав указ провести конкурс, а 22 квітня 2019 року Окружний адміністративний суд цей конкурс зупинив.
Восьмого травня 2019 року, уже після того як виборці проголосували за Володимира Зеленського, поки ще чинний президент змінив умови конкурсу. Він постановив, що якщо комісія не може визначитися з кандидатами, то президент обирає їх сам. Що він і зробив — підписавши 13 травня 2019 року відповідний указ, він призначив двох членів Вищої ради правосуддя. (Президент Зеленський його укази вже скасував.)
Адвокат Порошенка неохоче визнає, що ця справа — одна з уразливих для його клієнта. Однак, каже він, заборону Окружного адмінсуду ніхто не порушував, а суд заблокував конкурс незаконно, не маючи на це повноважень. Крім того, за словами Ігоря Голованя, заяви про узурпацію влади абсурдні: «Не можна узурпувати повноваження, які й без того належать «узурпатору».
Справа 5. Фальсифікація документів про коаліцію та незаконне призначення Кабінету міністрів
Пʼята заява Портнова до ДБР стосується фальсифікації документів при формуванні коаліції у квітні 2016 року та нібито незаконного призначення уряду.
Портнов заявляє, що після того як у 2016 році з коаліції «Європейська Україна» вийшли Радикальна партія, «Батьківщина» і «Самопоміч», коаліція перестала існувати. А «угруповання Порошенка та Парубія» сфальсифікувало документи про те, що вона існує, і незаконно призначило уряд.
Справді, президент призначає премʼєр-міністра і майже всіх міністрів із подачі парламентської більшості. Після виходу з коаліції трьох депутатських фракцій нової коаліційної угоди не було — для Зеленського це стало головним приводом розпустити парламент і призначити дострокові вибори. Конституційний суд уже визнав відповідний указ конституційним: він вважає, що робота коаліції не врегульована в законодавстві, тому виник «конституційний конфлікт», для вирішення якого потрібно провести позачергові вибори.
Справа 6. Злочини проти правосуддя з метою узурпації влади
В останній заяві Портнов звинувачує Петра Порошенка, Олексія Філатова та Сергія Козьякова у злочинах проти правосуддя з метою отримання контролю над судовою системою. Портнов доводить, що експрезидент, чиновник з його Адміністрації та голова ВККС перешкоджали призначенням суддів.
Після судової реформи всі політичні інститути втратили можливість впливати на призначення та звільнення суддів — ця функція перейшла до Вищої ради правосуддя (ВРП). У президента залишилася, здавалося б, номінальна функція — підписати указ. Повноважень повернути його або не підписати глава держави не мав.
Проте в судовій системі сталася криза. У 2018 році ВРП внесла президенту 390 запитів на призначення суддів. Одних суддів президент призначав через місяць, іншим доводилося чекати роками. Багато суддів чекали по три-чотири роки, ходили на роботу, отримували зарплату, але не заслуховували справи, оскільки не мали таких повноважень. Це ускладнило українцям доступ до правосуддя — суддів просто не вистачало. До лютого 2019 року запити щодо 132 суддів залишалися на розгляді у президента.