Важко назвати точну дату, коли мешканці наших міст почали склити балкони. Програми масового житлового будівництва 1920—1930-х років не передбачали скління балконів. На архівних фото вони зʼявляються з кінця 60-х — на початку 70-хроків. Тоді не було фірм, які б цим займалися, але навіть в умовах радянського дефіциту люди за бартерною системою шукали й вимінювали будівельні матеріали, щоб трансформувати одну з «найважливіших» частин свого житла — балкон. Сьогодні за матеріалами для його оздобленням можна простежити, як люди багатіли.
Закон узагалі повинен був би переслідувати хаотичну балконну забудову. У будь-якого будинку є проект та паспорт фасаду, і легалізувати втручання в них на законодавчому рівні не так вже й легко. А ось у реальному житті бачимо інше. Але навіть такі нелегальні балкони залишаються найважливішою архітектурною особливістю будь-якого пострадянського міста. В радянській архітектурі вони були на вістрі боротьби архітектора з городянами.
Зараз законодавство змінилося, і «засклений балкон» тепер дозволений у проектуванні, але багато нових житлових будівель зводять зовсім без балконів.
Я почав знімати балкони в Києві. Багато неповторних і по-справжньому унікальних екземплярів знаходив, коли просто гуляв центром із фотоапаратом, бувало, що проходив по 15 кілометрів за день. У який би двір ти не зайшов, там завжди можна знайти щось цікаве. За багатьма фасадами можна простежити зміни епох у дизайні балконів і різницю статків їхніх власників. А на багатьох будинках іде битва балконів.
Коли в Києві мені набридло, я почав знімати балкони в інших українських містах. Іноді просто йшов на автовокзал і сідав на найближчий автобус. Провідні позиції в балконній архітектурі звичайно займає Одеса. Те, що побачив там, більше ніде в Україні мені не зустрічалося — форма та вигляд місцевих балконів.
За півтора року роботи над книгою я зняв близько півтори тисячі балконів. Зрештою, в книгу увійшло сто. Цілком може бути, що вийде і другий том.
Мій приятель, польський архітектор і дослідник урбаністики Куба Снопек, називає наші українські балкони «колективною скульптурою», і я згоден з цим визначенням. Ми давно перестали звертати на них увагу, бо живемо в цьому. Коли сюди приїжджають іноземці, то ходять з задертою догори головою і питанням: «А що, так можна було?»
Думаю, що ті, хто живе в Києві, цінують інтерʼєр своєї квартири вище, ніж те, що залишається ззовні — міське середовище. Звідси і бажання всередині квартири зробити все максимально красиво, навіть на шкоду зовнішньому вигляду будівлі. Зноси балконів сьогодні, по-перше, дуже точкові, а по-друге, це більше схоже на показову акцію, як відкриття пішохідного мосту чи велодоріжки.
Частково ця традиція повʼязана з урбанізацією, коли сільське населення стало масово переїжджати в міста, починаючи з другої половини 1950-х. Міський балкон став своєрідною тугою за верандою і погребом, бо не було можливості мати їх у багатоквартирному будинку. Житлова програма, яку розпочав Хрущов, повинна була переселити мільйони людей у міські малогабаритні квартири. Тому зʼявилася потреба в таких балконах. А ще вони були «холодильником» у холодну пору року та додатковим спальним місцем у теплу.
У базі патентів я бачив, що люди проектують балкони, на яких планують паркувати машини, розводити бджіл, вирощувати гриби та навіть розміщувати на них сонячно-вітрові турбіни для генерування електроенергії.
Фотографуючи балкони по всій країні, я помітив, що чим більша квартира, тим більший у ній балкон. Здавалося б, балкон повинен компенсувати те, що обмаль житлового простору, але на фасаді це виглядає як суперництво між сусідами. «У мене буде найбільший і найгарніший балкон, тому що я можу собі це дозволити».
Памʼятаю, як років пʼятнадцять тому обвалився фасад будівлі в центрі міста, і сталося це тому, що мешканці внесли дуже багато змін у проект, рухали несучі стіни, добудовували габаритні балкони — і споруда не витримала. Рано чи пізно таке станеться і з нашими балконами. Не можна нескінченно добудовувати величезні конструкції і думати, що нічого не трапиться.
У балконів завжди була важлива політична та соціальна функція. У Стародавньому Єгипті фараони, виходячи на балкон, дивилися на своїх рабів і данину, яку для них зібрали. Диктатори, римські папи та інші громадські та політичні лідери зачитували декларації і навіть оголошували війни, стоячи саме на балконах.
Новий засклений український балкон разом з доданими функціями залишається формою політичної репрезентації для звичайних громадян. На них вивішують національні або футбольні прапори, під час виборчої кампанії політичні сили платять за розміщення їхньої символіки на балконах жителів.
Я і сам живу в квартирі із заскленим балконом. Це зробив ще мій батько, щоправда не сам, а з допомогою спеціальної компанії. Зараз на ньому зберігається дуже багато речей: черевики для сноуборду, старий чайник, посуд моєї бабусі, шафи з книжками, кілька велосипедів і санчата, гантелі, дитячі коляски, лижі, сноуборд, матрац, банки із фарбою, залишки пластику та фанери, пилосос, дзеркало, інструменти. І від кліматичних умов усе це захищено раціональною конструкцією з алюмінієвої рами і двоміліметрового скла.