Ми не йдемо в політику і не збираємося реєструвати свою організацію. Всі наші дівчата — антифеміністки, бо ніхто не тягнеться до влади. Я допомагаю їм, вчу відстоювати свою консервативну точку зору, виступати перед публікою, триматися перед камерою. У нашому сестринстві дівчата з різних конфесій. Є протестантки, є православні, є греко-католички, а сама я римо-католичка.
Чому ми взяли імʼя святої Ольги? У назві є якась провокаційність. У Києві феміністки чомусь «окупували» памʼятник княгині Ользі на Михайлівській площі, негласно зарахувавши її до феміністок свого часу. Ми просто нагадуємо, що княгиня Ольга не була феміністкою. Вона не жадала влади, а отримала її через трагічну загибель свого чоловіка, а потім добровільно передала синові. Вона була на своєму місці, не йшла попереду чоловіка, не мала амбіцій.
Михайло Мельниченко / «Бабель»
Наша мета — зупинити наступ лібералізму на нашу країну. Ми говоримо про загрози лібералізму й фемінізму. Займаємося просвітництвом і влаштовуємо контракції на гей-паради і марші за права жінок та ЛГБТ.
Фемінізм з людини треба вибивати, бо нам його навʼязують. Спершу жінки відмовилися від патріарха свого життя — батька. Потім відбулася сексуальна революція, яка принесла бездумну сексуальну свободу, феміністки вважали, що це благо. Що ми бачимо тепер? Хвиля харасменту — і ось вже феміністки невдоволені і бʼють на сполох. Не бачите звʼязку?
Тепер феміністки вимагають, аби влада й поліція їх захищали. Хоча тисячоліттями ми були під захистом батьків, наречених і чоловіків. Я бачила ролик, де батько застрелив хлопця, який зґвалтував його дочку [в Латинській Америці]. Це жахливо, я не закликаю до вбивств, але один такий випадок у майбутньому може стримати більше, ніж увесь фемдвіж.
Михайло Мельниченко / «Бабель»
Коли жінка обирає чоловіка, їй краще спиратися на думку батька. Коли дівчина закохується, емоції беруть гору, ми нічого не бачимо, крім своєї закоханості. Важливо, щоб поряд був батько, який дивиться раціонально і розуміє, чи схильний твій наречений до алкоголізму, агресії, чи зможе прогодувати сімʼю. Важливо, щоб батько опанував ситуацію і сказав: «Доню, тобі це не потрібно, це не твоя людина».
Знайомитися з чоловіком потрібно в церкві, але жінка не може проявляти ініціативу у стосунках. Вона має показувати поглядом, як вона налаштована. Романтику придумали чоловіки. Роль жінки — приймати любов. Чоловікам подобається завойовувати, вони зле почуваються, коли завойовують їх, якщо вони не завоювували «здобич», то в голові відбувається дисбаланс.
Михайло Мельниченко / «Бабель»
Жінка хоче бути покірною, відчувати, що чоловік головний і несе за неї відповідальність. А чоловік хоче відчувати її жіночність, тоді вони можуть будувати здорові стосунки. Жінка має надихати чоловіка, а ніщо не надихає чоловіка так, як жіноча покірність. Консервативна жінка сподобається будь-якому чоловікові, чого не скажеш про сучасну.
Бажано, аби жінка не працювала. Жінці не властиво хотіти будувати карʼєру й заробляти. Навіть біологічно вона не може прагнути лідерства. І я проти жінок у політиці. Жінка не може бути президентом, тому що вона не може бути головнокомандувачем. Завдання жінки — не самій йти в політику, а надихати чоловіків на це.
Жінки дурніші за чоловіків, але при цьому вони мудріші. Ми, жінки, маємо інший розум, він у нас більш аналітичний, а у них — стратегічний, вони все розписують наперед, у них все скомпоновано. Жінка вміє мудро розпізнати ситуацію, розібратися в людині, спиратися на інтуїцію, але у неї часто беруть гору емоції.
Жінок вважають електоральним мʼясом, а я, наприклад, не ходжу на вибори. Це мій особистий протест проти використання жінок у передвиборних кампаніях. Феміністки кажуть нам, що для жінки право голосу — це дар, і ми за це маємо дякувати. На мій погляд, це не дар, це вплив політтехнологій. Раніше голосували тільки чоловіки, а зараз жінок взяли й віддали до рук політтехнологів, так вони стали мʼясом, яким можна маніпулювати. Вибори — не останній винахід цивілізації, має бути щось інше, потрібно сісти й придумати нову форму. Вигадувати цю нову форму будуть не жінки, ми ж не вміємо придумувати такі речі.
Михайло Мельниченко / «Бабель»
Ми проти пропаганди гомосексуальних відносин. Представники ЛГБТ неприйнятні для великої частини населення. Якщо ми не будемо чинити опір, то їх рано чи пізно легалізують. Гомосексуалістів не потрібно ізолювати, але їм не можна дозволяти брати шлюб, у них не може бути дітей. Так, є покинуті діти, але це не означає, що їх треба віддавати таким людям. Природа їм натякає, що для народження дитини потрібен чоловік і жінка.
Сексуальна освіта — це про гідність, а не про презервативи. Наприклад, у школах не потрібна сексуальна освіта, це прерогатива сімʼї. Але держава заохочує ту сексуальну освіту, яку навʼязують нам ліберальні організації.
Аборти потрібно заборонити. Їх почнуть робити підпільно, але краще нехай кілька жінок від цього помруть, аніж сотнями тисяч вбиватимуть дітей.
Краще, щоб у дитини було бідне дитинство, ніж, щоб її не існувало взагалі. Іноді нас запитують, що робити, якщо зґвалтували й дівчина завагітніла. Народжувати. Не можеш виховати сама, віддай до дитячого будинку, але народжуй.
Нас намагаються залякати, що материнство — це складно й страшно. Звісно, коли ти працюєш в офісі до вечора, а вдома у тебе дитина, то так. Але якщо цілком присвятити себе материнству, як робили жінки раніше, то жінка сама захоче і двоє, і троє, і навіть більше дітей.
Я прийшла до бога через відчай. У церкві я зрозуміла, що навколишній світ — суєта, а мені не треба доводити, що я важлива для суспільства, кудись бігти. Це почалося в університеті. Заходиш у соцмережі — там усі займаються саморозвитком, книжки з цього питання читають. Тоді в тобі оселяється думка: «А, може, ти якась нереалізована?» Як це змінити, що зробити — і виникає дика напруга. Так я прийшла у християнство і зрозуміла, що метушня — не головне.
Михайло Мельниченко / «Бабель»
Бути християнином — це не про те, щоб просто бути щасливим. Потрібно розуміти, навіщо тобі віра. Заради комфорту набагато простіше оточити себе симулякрами: друзі, карʼєра, хобі. Але коли щось із цього списку зникає, людина не знає, що робити. Коли в житті людини є бог, вона не може загубитися. Наприклад, колись організація Amnesty International проводила лекцію про права ЛГБТ, а ми вирішили її зірвати. Нам говорили, що у нас нічого не вийде, але ми помолилися перед тим, як туди піти — і лекції не було.
Я вважаю, що я — фашист. Будь-які консервативні погляди в Україні вважають фашизмом. У нас усі, хто не ліберали — фашисти. Багато прекрасних людей називають фашистами. Історично я не дуже добре ставлюся до Гітлера, але деяким фашистам симпатизую: Франко, Дегрелю, Салазару. Жах ліберальної моделі управління в тому, що ліберали вважають усіх, хто не поділяє їхніх поглядів, дикунами, забуваючи про автентичність і особливості народу.