Приводом для дискусії стала книга «Гендерний мозок: нова нейронаука, що руйнує міф про жіночій мозок», яка вийшла наприкінці лютого 2019 року. Її авторка — дослідниця в галузі когнітивної нейробіології з Астонського університету в Бірмінгемі, професорка Джина Ріппон.
Головний посил книги — між мозком чоловіків та жінок немає жодних відмінностей з погляду нейробіології. Ці відмінності соціально сконструйовані — «гендерний світ породжує гендерний мозок». А стверджувати зворотне, ґрунтуючись на статевій належності, на думку Ріппон, — це «нейродурниці». У пресі книгу називають «блискучим викриттям», яке «може зробити більше для гендерної рівності, ніж будь-яка кількість феміністських маніфестів».
У науковому світі цю позицію підтримала Ліз Еліот — професорка нейробіології з чиказького Університету медицини імені Розалінд Франклін. Вона написала рецензію на книжку в журналі Nature. На її думку, книга Джини Ріппон ще раз доводить, що переконливі наукові докази на користь відмінностей жіночого й чоловічого мозку на сьогодні відсутні. Хіба що відмінність у масі — чоловічий мозок важчий приблизно на 140 грам. Як сучасний приклад «поганої дослідницької практики» наводиться аналіз магнітно-резонансної томографії 21 чоловіка та 27 жінок, проведений у 2005 році.
Еліот пише про «упереджені дослідження», які перейшли від полювання на докази неповноцінності жінок у 19 столітті до пошуку підтверджень «взаємодоповнення» чоловіків і жінок у 21-му. За цією теорією, жіночий мозок налаштований більше на емпатію та інтуїцію, а чоловічий — на розсудливість та дію. Для таких досліджень Еліот використовує термін «нейросексизм», який називає сексистським будь-яке твердження про те, що гендерні відмінності мозку можуть впливати на особливості характеру й поведінки.
Вона підтримує теорію про те, що відмінності мозку чоловіків і жінок навʼязані соціально. І наводить дослідження, за яким діти до шести років засвоюють стереотип, що талановиті жінки — це «робочі конячки», а чоловіки — «неприборкані генії». І це впливає на їхнє подальше життя й карʼєру.
Свою рецензію Еліот закінчує словами: «Мозок не більш гендерний, ніж печінка, нирки, серце. Але наразі більшість з нас залишається в біосоціальних гамівних сорочках».
Відповідь на цю рецензію опублікувала у Quillette науковий і політичний колумніст Дебра Сох — доктор філософії з Йоркського університету в Торонто, яка спеціалізується на дослідженнях гендерної неврології. Вона закликає досліджувати відмінності в структурі та функціях жіночого і чоловічого мозку без привʼязки до проблеми гендерної нерівності.
Сох визнає, що сексизм існує досі. Але сьогодні в більшості розвинених країн ця проблема не настільки серйозна, як, наприклад, у 19 столітті. Вона закликає зосередитися на біологічному аспекті таких досліджень. Адже вони можуть бути корисні для медицини.
На її думку, існує стереотип, що будь-яке дослідження на цю тему намагається довести вищість чоловіка над жінкою чи навпаки. Тому багато вчених просто бояться проводити дослідження і публікувати статті про біологічні відмінності чоловіків та жінок, щоб не виглядати сексистами.
Сох пише, що твердження Ріппон та Еліот можуть викликати подив у кожного, хто хоча б трохи ознайомлений із науковою літературою з нейробіології. Адже вони ігнорують найбільше на сьогоднішній день дослідження у сфері нейровізуалізації 2018 року. У ньому взяли участь 5 216 людей, і воно показало структурні та функціональні відмінності мозку чоловіків та жінок. Інше дослідження у лютому 2019 року виявило різницю в обсязі сірої речовини в мозку залежно від статі кожного з 2 838 випробовуваних.
«Зрештою, ми всі маємо відстоювати рівні права для жінок і боротися проти сексизму. Але шлях до цього не в тому, щоб заперечувати роль біології чи вводити громадськість в оману благородними ідеями, які не мають під собою реального підґрунтя», — резюмує Дебра Сох.