Катастрофа в Аберфані
Вчителька музики й танців з передмістя Лондона Кетлін Міддлтон пророкувала майбутнє з семи років. У цьому віці вона передбачила смерть кращої подруги своєї матері.
Доленосним стало передчуття, яке прийшло до Міддлтон 21 жовтня 1966 року. Їй тоді було 52. Жінка різко прокинулась, їй здавалося, що вона задихається, а стіни її кімнати прогинаються всередину. Кетлін зрозуміла, це передчуття чогось поганого — і розповіла про нього своєму квартиранту. Через годину гора вугільних відходів, яку понад 50 років звалювали на схил у Південному Уельсі, посунулася через кількаденний дощ. Під тоннами вугілля загинули 144 людини. Це учні та працівники школи в селі Аберфан під схилом. Були зруйновані 18 будинків.
Серед людей, які примчали в той день в Аберфан, був 42-річний психіатр Джон Баркер. Одна зі сфер його інтересів — так звані езотеричні психічні стани. Баркера цікавило, що відбувається, коли люди починають вірити, що скоро помруть. У перших повідомленнях про трагедію він почув про хлопчика з Аберфана, який втік зі школи неушкодженим, але незабаром помер від переляку.
У Аберфані психіатр поговорив з родичами загиблих. Ті розповідали про сни і передчуття. Напередодні трагедії хлопчик на імʼя Пол Девіс намалював гігантські фігури на схилі і написав під ними «кінець». Цей хлопчик загинув. Баркеру розповіли історію про десятирічну Еріл Мей Джонс — за два тижні до зсуву вона сказала матері, що не боїться померти. У звіті, написаному місцевим міністром Гланнантом Джонсом, ідеться: «За день до катастрофи вона сказала матері [...]: мені снилося, що я пішла в школу, але школи не було. Щось чорне обвалилося на неї».
Баркер був членом Британського товариства психічних досліджень, заснованого в 1882 році для розслідування паранормальних явищ. Він почав цікавитися окультизмом ще в дитинстві. Батько психіатра розповідав йому про надприродні переживання в молодості, під час Першої світової війни. Сам Баркер в юності їздив полювати за привидами в будинок священика в Ессексі і відчував паранормальні переживання ще кілька разів.
В одній зі своїх статей психіатр писав: «Навіть якщо люди в Аберфані мали передчуття, вони не могли нікому повідомити про це, і їм би ніхто не повірив. Швидше за все, передчуття були невиразними, до того ж не було способу повідомити про них владі».
Бюро передчуттів
Баркер вирішив зібрати свідчення пророкувань катастрофи в Аберфані зі всієї країни. Інформацію про свій експеримент він попросив опублікувати кореспондента газети London Evening Standard, відповідального за тему науки — Пітера Ферлі. 28 жовтня журналіст написав у колонці: «У когось було передчуття, що вугілля обвалиться на Аберфан? Про це хотів би дізнатися британський психіатр». Тираж газети — 600 тисяч примірників. Один із них опинився в руках у Кетлін Міддлтон. 1 листопада вона надіслала в редакцію лист про свій прогноз.
Баркер отримав 76 відповідей на свій заклик стосовно трагедії в Аберфані. За дві ночі до катастрофи 60-річному чоловікові з Ланкашира приснився великий компʼютер. На його екрані було написано слово «Аберфан», яке чоловік ніколи раніше не чув. У жінки з Плімута ввечері перед катастрофою було видіння на зустрічі спіритистів. Вона розповіла шістьом свідкам, що бачила школу і «лавину вугілля, що спускається з гори». Через кілька хвилин після катастрофи 30-річний технічний працівник з Мідлсекса відчув різкий запах розкладання, від якого підхопився зі стільця.
Психіатр відповів на 60 повідомлень з 76-ти і зустрівся з кількома авторами. Він хотів розширити своє дослідження. Разом з Ферлі вони вмовили редактора Evening Standard Чарльза Вінтура відкрити Бюро передчуттів. Ідея полягала в тому, щоб протягом року читачі надсилали до редакції листи зі своїми передбаченнями. Пізніше планувалося перевірити, чи справдяться вони.
Баркер хотів, щоб Бюро передчуттів стало основою для створення системи раннього попередження катастроф. «З часом буде можливо прогнозувати природу, приблизну дату, час і місце трагедії», — писав психіатр. Баркер і Ферлі планували аналізувати повідомлення, і пізніше передати результати в парламент та Британську раду з медичних досліджень. Психіатр розумів, що більшість передчуттів виявляться помилковими. «Але якщо хоча б одній великій катастрофі можна буде запобігти завдяки Бюро, його існування стане виправданим», — говорив він.
Експеримент розпочався 4 січня 1967 року. За перші 48 годин у Бюро надійшли понад 20 попереджень про майбутні катастрофи. Навесні 1967 року [один з людей, які передчували катастрофу в Аберфані] Алан Хенчер подзвонив Баркеру і передбачив крах літака «над горами». Він повідомив про 123—124 майбутні жертви. Через 30 днів пасажирський літак «Британія», на борту якого перебувало сто тридцять чоловік, спробував приземлитися в Нікосії на Кіпрі в погану погоду. Літак врізався в пагорб, загинуло 126 осіб.
Ферлі опублікував у газеті текст про передчуття Хенчера. Виявилося, що він почав бачити майбутнє після травми голови, отриманої в автокатастрофі в 20-х роках. Як і Кетлін Міддлтон, він мав фізичні відчуття перед важливими подіями — головний біль і тяжкість у тілі.
Передчуття смерті
Вночі після аварії літака Хенчер подзвонив Баркеру. Він був схвильований і попросив психіатра перевірити, як у його будинку йде подача газу. Потім раптом запитав: «У тебе темна машина?» Баркер відповів, що темно-зелена. Хенчер попросив його бути обережним і сказав, що життя психіатра в небезпеці.
У перші кілька місяців Міддлтон і Хенчер стали рекордсменами з прогнозів у Бюро. Міддлтон пророкувала корабельну аварію у Франції, повінь на Алясці і торнадо в США. 23 квітня 1967 року вона написала, що бачила уві сні «скамʼянілого і наляканого» космонавта. Наступного дня радянський космонавт Володимир Комаров загинув, повертаючись на Землю.
За перший рік Бюро передчуттів зібрало 469 прогнозів. Не всі були страшними. Наприклад, молодий австралієць передбачив переможця національної скачки. Його прогноз майже не справдився — жокей посів друге місце. І все ж зірками експерименту стали Хенчер та Міддлтон. Восени 1967 року обидва передбачили залізничну катастрофу в околицях Лондона. Передчуття справдилося за чотири дні: потяг зійшов з рейок і задавив 49 осіб.
На початку 1968 року Хенчер сказав Баркеру, що його життя все ще в небезпеці. В одному з інтервʼю Хенчер заявив: психіатр скоро помре в Йорктоні. 7 лютого Міддлтон наснився Баркер у компанії її батьків. Вони на той час були вже мертві. «Батьки намагалися мені щось сказати. Це стосувалося доктора», — говорила Міддлтон.
8 травня Баркер виступив з доповіддю про Бюро передчуттів перед Американським товариством психічних досліджень. В аудиторії був присутній редактор газети Times Роберт Нельсон. Через місяць він запустив американську версію експерименту — Центральний реєстр передчуттів.
На початку літа Кетлін Міддлтон кілька разів бачила уві сні вбивство американського сенатора Роберта Кеннеді. Його вбили 6 червня. Баркер назвав це кращим прогнозом Міддлтон. 28 липня Кетлін знову наснився сон про її померлих батьків. Вона інтерпретувала його як попередження про швидку смерть когось із близьких. Швидше за все, Баркера.
18 серпня 1968 року в Баркера трапився крововилив у мозок. Він помер у лікарні в Йорктоні. У той день Кетлін Міддлтон прокинулася на світанку. Їй було важко дихати. Вона задихалася і кликала на допомогу.