Один день з лідером «С14» Євгеном Карасем. Гра в повстанців у «ДНР», похід до парламенту і плани консолідувати геїв

09:00. Тренування у міксфайт-клубі

Карась призначає мені зустріч о 08:30 у спортзалі в Голосіївському районі. Назву клубу та його розташування просить не згадувати — боїться за власну безпеку. У 2013 році його брата Володимира побили біля під’їзду. Євген переконаний, що замах готували на нього, а брату перепало помилково. Відтоді Євген раз на півроку змінює житло, а до спортклубу ходить щоразу у різний час, щоб «не вирахували».

Попри таку обережність, Карась не раз помічав, що за ним стежать. Розповідає, що у 2016 році біля будинку на Позняках на нього намагались напасти. А у 2018-му «замовляли» за дві тисячі доларів, проте людина, яка мала скоїти напад, виявилась товаришем його друга і про все попередила.

Спортклуб, у якому ми домовилися зустрітись, розташований у підвальному приміщенні. Із зали аж у коридор віє стійким запахом чоловічого поту. Усередині підлога вкрита чорним лискучим матом, на стінах — металева сітка. У залі тренуються з десяток хлопців — декотрі з голеними головами, інші з тату. Євгена серед них немає, запізнюється.

У спортзал Карась вбігає за 20 хвилин. Вибачається: через снігопад у Києві сильні затори. Переодягається, натягує шорти, майку, наколінники, захист на геніталії, капу, перев’язує руки та стає у спаринг. Його партнер — молодий спортивний брюнет із татуюваннями на руках. Дуже швидко він звалює Карася на мат, закидає на нього ноги та обхоплює руками.

— Володю, давай, души, — заохочує його тренер, — тільки дарма собі удава на руці наколов.

Карась відвідує зал два-три рази на тиждень. Каже, що навички зі змішаної боротьби часто допомагають йому в житті. Вони з побратимами з «С14» постійно втрапляють у бійки.

— У нас часто трапляються історії з вуличними хамами, агресивними алкашами, грабіжниками. Нині покійний айдарівець Орест Квач колись намагався порахувати всі бойові історії «С14» і збився з рахунку, коли зайшло за кілька сотень, — говорить Карась.

Деяких членів «С14» підозрюють у набагато тяжчих злочинах, ніж побутові бійки. Наприклад, Андрія Медведька і Дениса Поліщука звинувачують у вбивстві журналіста Олеся Бузини. Суд триває досі.

Інші активні члени «С14», яких часто можна побачити на акціях, — молоді спортивні хлопці, проте є і дівчата. Загалом у «С14» близько 350 людей в усій Україні. Їх не змушують займатися спортом, але це вітається і заохочується.

Після годинного тренування сідаємо в автівку. Карась просить не називати марку машини з міркувань безпеки. Наразі він приїхав на машині своїх батьків, але зазвичай користується Volkswagen Passat universal, що належить «С14». Загалом в організації кілька машин, але детальніше Карась говорити відмовляється. Взагалі Євген каже, що статки у «С14» невеликі. У власності організації, зокрема, немає жодного офісу: в усій Україні вони орендують п’ять приміщень — це кімнати та спортзали.

Після тренування їдемо перекусити — поснідати Євген не встиг.

10:45. Ланч у «Глобусі»

На ланч у нас часу небагато — на 11-ту годину потрібно встигнути на похорон. У друга Карася, журналіста Ілларіона Павлюка, померла донька.

Поки повільно сунемо до Майдану Незалежності, розпитую Євгена про його сім’ю. Карасю 31 рік. Він — корінний киянин, усе дитинство провів на Позняках. Його батько — кібернетик, мама — вчителька, брат теж займається активізмом. Усі вони, як стверджує Карась, — «свідомі патріотичні громадяни», яким він вважає і себе. «Тільки менш радикальні, — додає він. — У 2005 році, коли я навчався в технічному ліцеї, любив сидіти на форумі Domivka.net. То був сайт, де тусувалась патріотична молодь. Там я познайомився з хлопцями, з якими почав ходити на різні акції. Спочатку акції були мирними. Але коли в 2005 році молоді комуністи побили останнього командира УПА Василя Кука, а в 2007 році громили «Меморіал» імені Василя Стуса, ми зрозуміли, що треба воювати, і почали бить комуняк».

У коледжі Євген зрозумів, що технічна спеціальність йому не підходить, і вступив на філософський факультет в КНУ імені Тараса Шевченка.

«Я вчився добре, висів на дошці пошани, але мене вважали сумашедшим, бо в 2012 році я написав есе про революцію — про те, що треба бути соціально активним, не сцяти і боротись за права. Після того мене навіть намагались вербувати СБУ. До декількох моїх знайомих, які навчались в університеті, підходили і залякували, щоб працювали на СБУ. І часто розпитували подробиці про мене. Вірогідно, хотіли, аби вони були внутрішніми сексотами проти мене. За це платили тоді немалі гроші — чотири тисячі гривень на місяць. Знаю, бо одногрупник нашого активіста, який вчився в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова, зізнався, що отримував таку суму за роботу інформатором у своєму виші», — згадує Карась. Після філософського він закінчив аспірантуру за спеціальністю «національна безпека» у Національному інституті стратегічних досліджень.

У «Глобусі» спускаємось до фуд-корту, в ресторані Salateira Євген замовляє собі пасту із соусом песто та куркою.

— Намагаюся правильно харчуватись. Стрес, поганий сон. Якщо б я ще їв, що доведеться, то довго б не прожив, — пояснює він, пережовуючи макарони-бантики.

11:15. Похорон

Під Прокафедральним католицьким собором Святого Олександра, що неподалік Майдану, на Євгена вже чекає колега з «С14» Коля Панченко. Він передає Карасю оберемок рожевих тюльпанів, і ми заходимо до храму. Сідаємо на дерев’яну лаву ліворуч. Поминальна служба ще не розпочалась.

«Мені стрьомно мати справу з людьми, які не вірять у Бога. Але якщо віруючі, то бажано, щоб цей Бог був більш європеоїдним»

— Добре, що тут є лави. Я православний, а у православних церквах їх немає — потрібно стояти, — шепоче Карась.

— А у яку церкву ти ходив зазвичай? Київського патріархату? — питаю я.

— Ну да, старався. Бувало, що на свято міг зайти [в церкву Московського патріархату]. Знаєш, чим відрізняються попи в них? У них морди злі. Якщо стоїть посміхається, то це точно поп українського патріархату. А взагалі, я в церкву тільки на свята ходжу.

— А сповідаєшся?

— Ні, а нащо? Навіть не знаю, як це. Якщо є якісь погані вчинки, їх треба перекривати хорошими або щось міняти, а не розказувати про них. Релігійні інститути і віра — це різні речі. Мені стрьомно мати справу з людьми, які не вірять в Бога. Але якщо віруючі, то бажано, щоб цей Бог був більш європеоїдним. «Аллаху акбар» мені не сильно подобаються, у них інший культурний код, тобто інша матриця цінностей, ніж у нас. У мене знайомі стали кришнаїтами, і закінчилось це плачевно. Вони абсолютно опустилися, займаються якимись дурницями. З іншого боку — краще вже іслам або кришнаїти, ніж сатаністи чи атеїсти. Бо атеїсти — це люди, які не бояться навіть Бога. Тоді цій людині немає змісту дотримуватись заповідей, «не вбий» наприклад. Це комуністи забрали в людини Бога. Взамін у них не вийшло щось дати, і вони відв’язали від людей всі моральні запобіжники.

Роздуми Карася перебиває гуркіт вхідних дверей. У собор вносять маленьку білу труну. Її тримають кілька чоловіків, серед яких журналіст Ілларіон Павлюк — батько померлої п’ятирічної Ілани. Дівчинка хворіла з дитинства. У сім’ї тепер залишилось четверо дітей.

З Павлюком Карась познайомився під час служби у батальйоні МВС «Гарпун». Карась пішов на війну в 2014 році. Спершу служив у батальйоні МВС «Київ-2», потім у «Гарпуні». В обох батальйонах займався розвідкою і «зачисткою». Восени 2015-го «Гарпун» долучили до полку «Миротворець» і на півроку вивели з фронту. Тому Карась перейшов у Добровольчий український корпус. Після служби, у 2016 році, навчав підрозділи на фронті виявляти агентуру та ловити сепаратистів.

13:28. Розробка гри про повстанців у «ДНР»

Після церемонії ми з Євгеном та Колею їдемо в «Освітню асамблею» (ОА) — це проект «С14», у якому вони організовують лекції та курси. Проект існує вже три роки, його заснували Євген з Колею. Зараз Коля займається оперативною роботою і розробкою нових тем для ОА, решта команди «С14» допомагає з ресурсами та стратегічними питаннями.

Офіс ОА розташований у дворику біля метро «Арсенальна». У підвальному приміщенні кілька кімнат. Заходимо у найпершу, праворуч від сходів. На дверях — аркуш зі словами: «Закривайте, трясця, двері». На стіні висить ключ, біля нього застереження: «Не знаєш, не чіпай!» Над раковиною напис: «Побачу, що для чистки сіточки в раковині вона просто виймається і всі залишки відправляються в трубу, — відірву руки. Щиро ваша, Чистота Гестапівна».

Карась всідається на чорний диван біля стіни. Навпроти нього сідає Коля. Помічаю, що на поясі у нього висить футляр із ножем. Запитую, для чого він.

«Люблю поїсти, іноді хліб треба порізати», — червоніючи, відповідає Коля. Карась сміється.

Коля розкладає на столі аркуші з правилами гри.

Зараз ми розробляємо гру за мотивами «Мафії». Але дія відбувається у «ДНР». Функції мирних жителів у ній виконують українські повстанці, а аналог мафії у цій грі — «МДБ ДНР». Ми зіткнулися з тим, що гравці хочуть грати за «МДБ ДНР», бо ними бути цікавіше — вони вночі грають. А повстанці або чекають, поки їх вб’ють, або просто вгадують, хто мафія, — жаліється Коля.

— Такий варіант нам не підходить, це буде хєрова гра. Треба все розставити так, щоб повстанці частіше вигравали, — для правильної ідеологічної пропаганди. Але щоб щось порадити, мені треба це все бачити. Попроси «Аллаха» [позивний одного з членів «С14»], щоб він зі сторони глянув, — поміркувавши, говорить Карась.

Це вже не перша гра, яку розробляють «С14». Минулого року вони отримали сто тисяч гривень від Міністерства молоді та спорту на розробку настільної гри «Холодний Яр». Надрукували 298 примірників, з яких частину роздали громадським організаціям, частину — друзям, а ще частина була з браком. Загалом у 2018 році держава надала «Освітній асамблеї» 440 тисяч гривень на їхні проекти.

Гру про повстанців у «ДНР» вони планують робити вже за власні кошти, а потім продавати.

14:50. Пошуки «сепаратиста»

В ОА заходить смуглява дівчина в об’ємному бірюзовому пуховику. Її звати Альона Федорова. Вона — продюсерка продакшн-студії Fedorova produсtion.

Розповідає, що нещодавно із нею зв’язався чоловік, який назвався Антоном і пообіцяв її продакшену допомогти з пошуком локації за гроші. Контракт вони не підписували. Коли переслали гроші за послуги, чоловік зник — ані локації, ані зйомок. У поліцію зверталась, але ті нічого не роблять.

Мені знайомий порадив звернутись до «С14», — пояснює вона мені.

—Ну, схоже на те, що аферіст серйозний, — із заклопотаним виразом обличчя каже Карась. — Якщо йому подзвонити, просто змінить телефон. А де він живе? Точно невідомо? Окей. А скільки йому років? Є машина? Крупний? Може, спробуємо його в центрі сцапати.

«Іноді СБУ реагують не так швидко, як хочеться. Типу: «А, ви такі противні, не берете слухавку, коли ми вам телефонуємо, ми теж тоді брати не будемо».

Альона додає, що в Антона нібито луганська прописка. З чого Карась робить висновок, що той — «сепаратист».

— Проб’ємо в мєнтів, чи є по ньому якісь провадження, — каже Карась. Обіцяє Альоні допомогти у пошуках її кривдника і прощається з нею.

— У вас є люди в МВС, які зливають таку інформацію? —запитую я, після того як Альона йде з «Освітньої асамблеї».

— У МВС є люди, які нам симпатизують, і вони допомагають нам шукати певну інформацію.

—А з СБУ ви якось спілкуєтесь?

— З СБУ всі спілкуються, але про це мовчать. За кожною організацією приставлений нагляд. Якщо ми ловимо сепаратистів, ми можемо їх садити тільки через СБУ. Але іноді СБУ реагують не так швидко, як хочеться. Іноді вони типу: «А, ви такі противні, не берете слухавку, коли ми вам телефонуємо, ми теж тоді брати не будемо».

— А ти на дзвінки від СБУ не відповідаєш?

— Я маю на увазі, що коли вони сильно хочуть зустрітись, розказати, чого нам не варто робити, то у нас на це немає часу. Бо їх задача — щоб усе було спокійно, щоб ніхто нічого не робив. Хоча буває, що вони конструктивні речі кажуть.

«С14» звинувачують у тому, що своїми діями вони підміняють діяльність правоохоронних органів. Наприклад, минулого року вони затримали на вулиці бразильця Рафаеля Лусваргі, який воював за «ДНР», та силоміць відвели його до СБУ. У жовтні 2016 року СБУ затримувала Лусваргі, і Печерський суд засудив його до 13 років позбавлення волі. Проте Апеляційний суд скасував вирок і повернув справу Лусваргі на новий розгляд, тому він вільно ходив по Києву.

Окрім полювання на сепаратистів, «С14» також влаштовують рейди в табори ромів. 21 квітня 2018 року вони спалили ромське поселення на Лисій горі. Через цей випадок поліція навіть порушила справу проти членів «С14», один із підозрюваних — координатор організації Сергій Мазур.

«C14» виступають і проти ЛГБТ-ідеології. Вони проводили багато мітингів на цю тему. У 2018 році вони намагались перекрили вулицю, якою рухався Київпрайд, але їх затримала поліція.

«Дуже багато геїв (і ми будемо їх консолідувати), які проти усього цього мракобєсія. Вони проти пір’я з дупи. Норма перебуває в постійній видозміні. Але вона є»

На питання, що стосуються затримань сепаратистів, рейдів та ставлення до ЛГБТ-спільноти, Карась знизує плечима та відповідає, що вимушений займатись конфліктним активізмом для того, щоб Україна зрештою стала прогресивною державою.

Ідеологію ЛГБТ-спільноти він вважає «шкідливою» і твердо переконаний, що її мета — зруйнувати «гетеро-нормативний дискурс у школах» і насадити дітям гомосексуальність.

— Дуже багато геїв (і ми будемо їх консолідувати), які проти усього цього мракобєсія. Вони проти пір’я з дупи, гей-парадів, проти того, щоб щось змінювати у школах. Вони собі живуть, але із помадою по вулицях не ходять. Норма перебуває у постійній видозміні. Але вона є. На даний момент вона така. Хтось її хоче змінювати, а хтось ні. Ми виступаємо проти того, щоб чоловіки мазали губи помадою. Це нам естетично не подобається, — говорить він.

16:00. Зустріч із народним депутатом

Під’їжджаємо до комітетів Верховної Ради України. Тут Карась має зустрітися з депутатом від «Самопомочі» Єгором Соболєвим. Ще у 2010 році їх познайомили спільні приятелі-активісти. У 2011 вони разом працювали в центрі розслідувань «Свідомо».

Виходячи з автівки, Євген хутко витягає з сумки травматичний пістолет та ховає його в салоні — у комітети Верховної Ради не пропускають зі зброєю. З нардепом маємо зустрітись у комітетському кафе. Карась замовляє собі каву та шоколадний батончик.

— Ми хочемо організувати громадську кампанію за відкриті списки. «Свобода» готова підтримати цю ідею. А в Соболєва є «Самопоміч» і «Донбас» [однопартієць Соболєва і його колега з руху «Визволення» Семен Семенченко був командиром батальйону «Донбас». Колишні бійці «Донбасу» часто беруть участь в акціях, які проводять Соболєв із Семенченком], — пояснює мені причину зустрічі Карась.

Соболєв пропонує зібрати підписи, якими б депутати засвідчили, що вони підтримують відкриті виборчі списки і готові проголосувати за Виборчий Кодекс у другому читанні. У першому читанні його ухвалили 7 листопада 2017 року. У ньому пропонують скасувати мажоритарну систему та запровадити відкриті регіональні виборчі списки.

— Якщо я буду просити депутатів поставити підпис, то депутат одразу подумає: «Ага, він мене використати хоче». Мотивації дотримуватись своєї обіцянки перед іншим депутатом у нього не буде. Якщо я буду його критикувати, він усе скине на те, що я — його політичний конкурент. А якщо депутат візьме зобов’язання перед громадською організацією, то переживатиме за свою політичну кар’єру, — пояснює мені Соболєв.

— Да, треба давити, — завзято говорить Карась.

Євген Карась не приховує, що хоче в політику, тому у відкритих списках зацікавлений особисто. Ще у 2010 році він став членом ВО «Свобода», а у 2014 балотувався від цієї політичної сили в депутати Київської ради, але не пройшов і залишив лави свободівців. Зараз Карась як лідер «С14» знову веде перемовини зі «Свободою».

— Плануємо йти на парламентські одним списком, бо на мажоритарку немає грошей, — пояснює він.

17:00. Зустріч зі «спонсором»

Ще на початку дня Карась обіцяв познайомити нас із одним зі спонсорів «С14» — айтішником Антоном Барановським. О 17-й годині Антон вже чекає нас у ресторані Pesto в «Глобусі». Проте з перших слів з’ясовується, що Барановський не підтримує організацію фінансово. Він іноді шукає лекторів для заходів «Освітньої асамблеї», але не більше того.

Відчувши надію, запитую у Карася, чому він приховує спонсорів своєї організації.

— Це загрожуватиме їх безпеці. Якось ми попросили сім тисяч гривень у бізнесмена Олексія Тамразова на банер про люстрацію. Повідомили про це, і тут же до нього приїхали зами Авакова: «Ти шо — спонсор «С14»? Бебебе». Я думаю, що і зараз у нього проблеми [9 серпня Олексія Тамразова затримали нібито за дачу хабара керівнику департаменту ГПУ Костянтину Кулику. 2 січня суд зобов’язав Тамразова носити електронний браслет], бо думають, що він наш тіньовий спонсор, — говорить Карась.

Карась переважно живе на кошти «С14» та прибутки з власного бізнесу, пов’язаного з «біржею» (детальніше розповідати не хоче). На місяць Євген отримує до 20 тисяч гривень. Активісти організації не з керівного складу зарплати не отримують. За словами Карася, гроші на діяльність організації скидають постійні спонсори (серед яких — бізнесмени та айтішники), фінансово допомагають і деякі члени організації. Окрім цього, члени «С14» тримають охоронну фірму, яка надає послуги різним кафе, заводам і підприємствам. Персонал набирають, зокрема, і з членів «С14». Карась каже, що фірма приносить незначний прибуток.

19:00. Секретна зустріч із членами «С14»

Поки ми з Євгеном Карасем їздимо на зустрічі, члени його організації навідались в Академію мистецтв у Києві, щоб «по-чоловічому» розібратись зі студентом Спартаком Хачановим. Конфлікт виник через інсталяцію із членів, яку Хачанов встановив у НАОМА. Викладач Володимир Харченко зруйнував її, пізніше пояснивши свої дії тим, що своєю інсталяцією студент начебто насміхався над війною на сході України.

Карась не запросив нас на цю акцію і сам на неї не пішов. На запитання, чому так, відмахнувся — мовляв, не чув, що хлопці збираються йти туди саме сьогодні. А вони знали, що він із журналістами, тому його не кликали.

Після зустрічі з Антоном Карась каже, що йому пора повертатися в «Освітню асамблею» — на нараду з членами «С14». Нас із собою він брати відмовляється, бо розмова буде секретною.