Голова Соціалістичної партії України Олександр Мороз був великою людиною. Він створив парламентську ліву партію, яка необхідна будь-якій європейській країні. Але потім потрапив у залежність від людей, для яких «Капітал» Маркса був менш важливий за капітал Ріната Ахметова. Після Помаранчевої революції Мороз дуже хотів стати спікером Верховної Ради. І він домовився з «Партією регіонів». Після цього я розірвав із ним стосунки. Він сам себе знищив.
Що я думаю про справу Гонгадзе. У мене немає доказів, що Кучма давав прямий наказ вбити Гонгадзе. Думаю, прямого наказу вбити Гонгандзе не було. Але Кучма створив атмосферу, в якій оточення президента вловлювало його невдоволення. На жаль, майор Мельниченко так і не здав оригінальні записи та записуючи пристрої і сам не співпрацює зі слідством — без цього юридично притягти Кучму неможливо. Я подаю руку Кучмі — як президенту країни, він один із символів держави. Порошенко подавав руку Путіну. Мені легше.
Моя версія: плівки Мельниченка — це операція ФСБ проти президента, який посмів заявити про рух України до НАТО. Пан Мельниченко наприкінці 2004 року, перебуваючи у міжнародному розшуку, опинився в Москві. І через ФСБ передав СБУ запрошення, щоб людина від Кучми — Віктор Пінчук або [глава Держуправління справами президента Ігор] Бакай — приїхала до нього і заплатила за плівки. Він отримав від Бакая два мільйони доларів, після цього плівки були передані Україні в офіційному порядку.
Я не думаю, що Мельниченко працював на ФСБ, він працював наосліп. Але у нього були ляльководи. Решта — таємниці слідства. Хто керував спецоперацією в кабінеті Кучми, я не знаю, але здогадуюсь. З [організатором і виконавцем вбивства Гонгадзе генералом МВС Олексієм] Пукачем я не можу спілкуватися, це неможливо. Але йому пропонували контакти зі слідством, щоб видати замовників.
Віктор Медведчук — це Харон, який перевозить з берега [живих] туди, [до мертвих, в Російську] імперію. [На початку нульових років] ми всі були наївними дітьми і були частиною його плану. Леонід Кучма з Медведчуком переплив на його берег. [Серія акцій протесту у 2000—2001 роках] «Україна без Кучми» була репетицією перед Помаранчевою революцією. І нам вдалося за 17 днів зробити те, що ми хотіли.
[У грудні 2010 року, за президента Віктора Януковича, екс-міністра МВС Луценка заарештували.] Я знав про арешт, все розумів, була можливість виїхати. Мені пропонувала Юля: «Їдь». Той же [заступник Генпрокурора] Ренат Кузьмін передавав привіти і казав: «Ось-ось». Але я не захотів тікати. Лукʼянівське СІЗО — це 1861 рік, я потрапляю в камеру, 4 людини на 9 квадратних метрів, 5 шарів ґрат за вікном. Верхня частина вікна вибита під час Першої світової. Умивальник прогнилий, грибок на стіні у два пальці завтовшки. Лягаю, засинаю. У мене не було холодильника, продукти зберігалися за вікном, ніякого особливого телевізора, ніяких ресторанних передач. Я сидів у камері для довічно увʼязнених. Сім замків, один з них електричний. Усе жорстко. Але я сказав: «Я такий, як всі». Я знаю, що відео мого перебування там передавали Януковичу.
В автозаку ми зустрічалися з Юлею Тимошенко. Вона була в шоці. Але я вже в тюрмі був півроку, і зеки мене поважали, тому що я такий, як всі. Я вчив її, як передавати маляви [записки] при поцілунках, як з ким себе поводити. У целофанчик обмотуєш записку, цілуєш і передаєш.
Там було психологічно складно знаходитися в одній площині зі злочинцями, коли знаєш, що ти не винен. Але до мене потрапили потрібні книги. Першою була [буддійська збірка висловів] «Дхаммапада». Тоді ж я собі дав слово, що ані секунди не витрачу на помсту тому, хто душив мене. Вʼязниця — цікаве місце. Хороший досвід. Я б усіх держслужбовців на місяць туди відпускав.
Що зробив Янукович, коли переміг? Він поїхав до Москви і сказав: «Тепер відкат за газ — мій». На що йому відповіли, що не з ним його підписували. Тоді Янукович відповів: «Раз так, то я піду в Європу». Це був класичний шантаж. І цією дорогою в Європу він досить довго йшов.
Один дуже відомий політик і бізнесмен розповів мені, що він був уповноважений Януковичем обʼїздити всі європейські столиці, погоджуючи асоціацію з Європейським Союзом. Після цього він сказав Януковичу, що тепер треба відпустити когось з «політичних». І каже: «Я розумію, що Юлю ви пробачити не можете, але Юру давайте відпустимо». На що Янукович відповів: «Я краще дам собі кочергу в дупу засунути, ніж Луценка випущу».
Я просто називаю речі своїми іменами — зек, який дорвався до влади. Для нього єдиними цінностями були сила та гроші. Я працював кілька місяців главою МВС за Януковича. І він мені казав: «Ти що не розумієш, зеки — це теж елемент керування країною». Я в нього кидав кришталевий графин, коли він був премʼєром, цілив над головою. Прибігла охорона, а він сказав: «Ми самі розберемося. Стрілка — значить, стрілка».
Я розумів, що він був інструментом Донецького ОЗУ [організованого злочинного угруповання] із захоплення спочатку області, а потім і країни. А Донецьке ОЗУ керувалося з Росії. Адже перші гроші прийшли в Донецьк із Кемерово.
[Навесні 2013 року президент Янукович випустив Юрія Луценка на свободу.] Це стало залізобетонною вимогою Європи для підписання асоціації. Місія [Голови Європарламенту з червня 2012 по червень 2014 Пета] Кокса і [колишнього президента Польщі Олександра] Кваснєвського приїхала саме для того, щоб витягти Луценка і Тимошенко. Вони провели у мене у вʼязниці в цілому близько доби. Сиділи — розмовляли через ґрати. Вони постійно просили підписати прохання про помилування. Я відмовився. Тоді вони пішли до дружини і сина — вони теж відмовилися.
Навесні 2012 року вони приїхали до дружини і сказали: «Або ти підписуєш, або він сидить усі чотири роки». Вона зателефонувала Порошенку, який тоді був міністром [економічного розвитку і торгівлі], та попросила поради. Зібралися вночі в кафешці Гринів, Порошенко і ще кілька моїх друзів. І Порошенко їй порадив написати в проханні: «Підтримую місію Кокса і Кваснєвського за звільнення мого чоловіка». Кокс налився фарбою, зламав ручку і сказав: «Це божевільна країна». А Кваснєвський сказав: «Я так і знав». Цей лист був єдиним, чого вони домоглись.
До Києва під час Майдану прибували люди з ФСБ. Я точно це знаю, тому що це є в матеріалах слідства. Їхні мобільні телефони зʼявляються в урядовому кварталі. І хвилі насильства проти демонстрантів збігаються з їхньою появою.
Практично всі «мої» начальники обласних управлінь МВС були на Майдані. Я цим страшенно пишаюся. Чоловік двадцять із двадцяти семи. Саме один з них зібрав кулі в пакетики — не для понтів по телевізору, а для майбутніх слідчих дій. А інший сфотографував стіни [зі слідами від куль].
І слідство, і незалежна експертиза підтвердили, що накази та дії Януковича, Захарченка та Якименка були причиною смертей протестувальників на Майдані. Ми до секунди відновили події, у нас є відео кожної секунди в кожній точці Майдану. І рано чи пізно у своєму розслідуванні ми повернемося до моменту, коли на Майдані загинули працівники МВС. Це повʼязані речі. Більшість майданівців загинули [20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській] в той момент, коли міліція втекла від куль, спрямованих у їхній бік.
Ми встановили, що ще у 2013 році Херсонське управління СБУ писало в Київське управління, що в Херсоні зʼявилися диверсійні групи, які підтримували [голова кримського відділення «Партії регіонів» Володимир] Константинов і [майбутній глава анексованого Криму Сергій] Аксьонов. Вже тоді у Словʼянськ кілька разів приїжджав Стрєлков. Саме тоді у «зброярні» Словʼянського МВС зʼявились кулемети, яких там бути не могло. Усе це планувалося дуже заздалегідь. І те, як Януковича возили з Ростова в Крим і з Криму назад, показує, що Путін вагався — відколювати пів-України або задовольнитися Кримом. І проковтнув Крим, бо йому була потрібна маріонетка у вигляді колишнього президента.
[У травні 2016 року парламент змінив законодавство «під Луценка»: посаду Генпрокурора тепер могла обіймати людина без юридичної освіти.] Мені була дуже неприємна ця процедура. Але я був переконаний, що тільки людина не з системи може зламати цей репресивний орган. Тепер на будь-яку вакансію в ГПУ можна потрапити тільки за конкурсом. Але неможливо уявити, щоб журналіста чи політика тепер посадили «за дзвінком». Генеральний прокурор не може підписати підозру міському голові, голові ОДА, міністру, премʼєру — це все НАБУ.
Швидко про резонансні справи. Я не знаю, хто отруїв Віктора Ющенка. Убивці Олеся Бузини перебувають на лаві підсудних. Справа журналіста Павла Шеремета — дуже важка; навіть ФБР не змогло нам допомогти, але коло підозрюваних від декількох тисяч звузилося до декількох сотень. Я знаю основного підозрюваного у справі Катерини Гандзюк і вважаю, що у нас є [достатньо] доказів [його провини]. [Керівник ГО «Офіцерський корпус»] Володимир Рубан — безумовно, агент ФСБ; коли він говорив [Надії Савченко]: «Надя, вийди, дай чоловікам поговорити» — вона беззаперечно слухалася його. Для Савченко народна республіка без ж*дів і олігархів — це ідеал світоустрою; але вона не агент ФСБ, вона просто інструмент.
Бувають чесні прокурори. Навіть одіозний [колишній прокурор сил АТО Костянтин] Кулик відмовився від трьохсот тисяч доларів. А «поганий» [керівник САП Назар] Холодницький — від мільйона.
Один раз [мені запропонували попрацювати «на зарплаті»]. Коли я прийшов у міліцію, один дуже відомий, дуже проєвропейський олігарх провів зі мною дуже довгу бесіду про мистецтво. Було дуже цікаво. Тоді я ще не був настільки обізнаний в мистецтві, як зараз. А в кінці сказав: «Ось там валізка ваша, у нас сотка в місяць — звичайна плата міністру». Я відповів матом, і у нас досі рівні, гарні стосунки.
Дії Саакашвілі [на посаді голови партії «Рух нових сил»] підійшли до межі антидержавності. У мене з Саакашвілі були тісні, навіть дружні стосунки — під час двох Майданів, моїх поїздок до Грузії. Але те, що він творив у країні, просто підривало державу. Було помилкою давати йому громадянство і помилкою було видворення. Коли Саакашвілі почав співпрацювати з Курченком, який пограбував Україну на мільярди, він перетнув межу.
Про САП і НАБУ
Я дуже незадоволений НАБУ. У нас в день від трьох до пʼяти хабарів фіксується. На місяць — під сто. За рік після операції з [Бориславом] Розенблатом [депутатом, якого звинуватили в корупції] що ви чули про великі акції САП і НАБУ? Раз на квартал дайте міністра, раз на півроку губернатора дайте, дайте пару депутатів, посадіть — і все заспокоїться.
Про результати роботи ГПУ
Вироки за два з половиною моїх роки отримали 2 637 чиновників «категорії Б» [чиновники до рівня замгубернатора]. Ми повернули країні три мільярди доларів, сотні обʼєктів, починаючи з Контрактового будинку, ВДНГ, фонтану на Хрещатику, госпіталю у Дніпрі тощо.
Про Леоніда Кравчука
Це класичний секретар ЦК, який керував Україною методами комуністичної партії. Вважаю його історичною особистістю.
Про Леоніда Кучму
Кучма був «червоним директором». Він розглядав Україну як велике підприємство. Має три стратегічні проблеми: створення олігархії, створення диктаторської системи управління та призначення Януковича. Значить, відкрили центральні ворота в цей завод і впустили банду.
Про Віктора Ющенка
Ющенко був класичним проповідником. Він щиро вірив, що його образ майбутнього матеріалізується негайно. Він виявився дуже поганим організатором.
Про Віктора Януковича
Янукович був класичним главою мафії. Він розглядав державу як систему збору общака. Він розумний, хитрий, мстивий.
Про Петра Порошенка
Петро Порошенко — це бізнес. Він став найбільш успішним у цьому і звідти повернувся в політику. Він [на посаді міністра економіки в уряді Миколи Азарова] письмово відмовив [Сергію] Курченку в усіх його схемах, написав доповідну і, як злі язики кажуть, фізично вигнав зі своєї приймальні. На той час це [президентство Порошенка] був Богом даний варіант. Порошенко був великим перші два роки. Потім він став президентом. Але сьогодні я знову впевнений, що Порошенко — президент, який виконує свою історичну місію. Коли я піду до урни, я буду голосувати за нього. Я — член команди глави держави.
Про плани стати мером Києва у 2014-му
Я прийняв рішення, що буду балотуватися мером Києва в 2014 році. За моїми вимірами, шанси були такі ж, як і у Кличка. У цей час Порошенко приймає рішення з Кличком, що Порошенко — єдиний кандидат в президенти, а Кличко — єдиний кандидат у мери. Я дізнався про це з інтернету. Відключив телефони. У нас була дуже складна розмова [з Порошенком]. Я тоді справді образився. Сильно. Я не хотів йти в силовики. Я хотів почати будувати. Я відмовився від будь-яких своїх претензій на будь-які посади, оскільки знав, що країна повинна перемогти в один тур.
Про Юлію Тимошенко
З Юлією Тимошенко у мене особисті, людські, хороші стосунки. Її політика останнім часом входить у все більшу суперечність із тим, у що вірю я. Шалений популізм і ставка виключно на свою непогрішність — дуже небезпечні. Категорично заперечую, що Юля — агент Кремля. Юля — це куля, що летить тільки за їй одній відомою траєкторією. У цьому і є небезпека.
Про Арсена Авакова
Потужний, багатошаровий. Думає далі, ніж на три кроки вперед.
Про Володимира Зеленського
Володимир Зеленський потряс всю країну. Мені здається принизливим говорити, що електорат Зеленського — це якісь маргінес. На президентських виборах зніміть ширму і покажіть або гроші, або реального господаря, який цю ляльку [кандидата у президенти] тримає на пальчиках.
Про Анатолія Гриценка
Людина, яка на моїх очах відмовилася обійняти посаду міністра оборони і начальника Генштабу після перемоги Порошенка, не може претендувати на пост головнокомандувача.
Про парламентські вибори
Я не виключаю, що я теж у них буду брати участь. Мені теж є що сказати з економічних і соціальних питань.
Про себе
Моя роль — медіатор між простими людьми і вождями. Я відчуваю сьогодні себе республіканцем. Для мене ставка на сімʼю, працю і мінімум функцій для держави — оборона і зовнішня політика.