«Фільм Соррентіно про мене? Я сподіваюся, що це не черговий політичний випад на мою адресу», — це перше, що сказав колишній італійський премʼєр-міністр Сільвіо Берлусконі, дізнавшись, що володар «Оскара» Паоло Соррентіно присвятив йому своє нове кіно.
Мета у режисера, швидше за все, була іншою. Він знімав фільм із прицілом на Канни, а потім і на «Оскар». Режисер розділив картину на дві частини, по годині та сорок хвилин кожна. І якщо перша частина зібрала в італійському прокаті 4,7 мільйона доларів, то друга не дотягнула навіть до трьох. Фільм не потрапив до основного конкурсу Каннського кінофестивалю, як пізніше й до лонг-листу «Оскара» як представник Італії.
Артхаус Трафік
Труднощі виникли і з перекладом назви стрічки. В Італії її знають як «Лоро». Витлумачити це слово можна по-різному — вони, золото чи багатство. В іспанській це саме слово означає базіка або хвалько. «Сільвіо та інші» — назва стрічки в українському прокаті. «Інші» в цьому разі — своєрідний і значущий почет Берлусконі, якого в кіно з лишком.
Фільм розповідає про життя політика у 2006—2009 роках, коли він програв вибори і тимчасово втратив владу, але не свій вплив. Соррентіно яскраво показав, якими методами політик повернув собі крісло премʼєра. Нічого нового чи унікального — облуда, підкилимні ігри, підкуп сенаторів і депутатів. Головну роль зіграв актор, з яким у Соррентіно вийшла «Велика краса», — Тоні Сервілло. Зусиллями гримерів зовні абсолютно несхожий на італійського премʼєра Сервілло став копією Берлусконі. Часом доволі страшною. У частині епізодів його обличчя нагадує нерухому посмертну маску, і лише очі, які бігають, та дзвінкий голос видають у ньому живу людину, а не воскову фігуру.
Артхаус Трафік
Для міжнародного прокату зробили скорочену версію фільму — дві з половиною години. У ній аферист і шахрай Серджіо Морра, який мріє стати депутатом Європарламенту, усвідомлює, що для досягнення мети йому необхідне знайомство із найвпливовішим італійцем — Берлусконі. Але підібратися до нього непросто: на прийом так просто не потрапиш, на вулиці не підійдеш. Серджіо вирішує орендувати віллу на Сардинії по сусідству з будинком Берлусконі і влаштовувати там цілодобові вечірки, поки їх поціновувач не зверне на них свою увагу. Щоб не чекати Берлусконі на самоті, він запрошує кілька десятків фотомоделей і актрис, і вони починають чекати разом. В процесі вся компанія багато пʼє, вживає екстазі (чому присвячена велика і дуже красива сцена), танцює та займається сексом.
Фільм вʼязне у безглуздій розкоші, якою Берлусконі навмисно себе оточував. Усі жінки готові віддатися йому без довгих розмов, але в обмін на щось цінне. Останнє вже немолодий Берлусконі відмовляється визнавати — доки одна з дівчат прямо не говорить, що від нього тхне, як від дідуся, і тому сексу не буде.
Артхаус Трафік
Головному герою не хочеться співпереживати, коли від нього йде дружина або коли його одна за одною спіткали невдачі на роботі. Соррентіно явно не прагнув показати живу та слабку людину, для якої гучні вечірки, багатство та вседозволеність — лише яскрава оболонка. Його герой — холодна, відсторонена, розсудлива і просто дуже втомлена людина з купою страхів. Як і два попередніх фільми Соррентіно, «Сільвіо та інші» — про старість та опір їй усіма можливими способами.
Режисер словами героїв виносить Берлусконі передбачуваний вирок — він талановитий торговець, який навчився продавати та купувати все, що завгодно. Не навчився він лише відповідати за італійський народ, який зголосився відвести у прекрасне майбутнє. Його влада — заради влади, а форма перевершує зміст. Насамперед він актор, а не політик. І, здається, одного разу він сплутав ці ролі, але не може піти, бо боїться опинитися поза сценою.
Не дивно, що італійська кінокомпанія Medusa film (належить родині Берлусконі), що займалася виробництвом двох останніх фільмів Соррентіно — «Велика краса» і «Молодість», від цієї картини відхрестилася і не виділила на неї жодної копійки.