Першу роботу в секс-індустрії я знайшла за оголошенням. Погуглила «Робота ескорт Київ» і поїхала на співбесіду в офіс. Мене напоїли чаєм, ні про що не запитували. Пообіцяли проживання в апартаментах, особистого водія, візажиста та майстра з манікюру. Приїхав водій і відвіз мене в салон.
Це було хрестоматійне місце — з червоними стінами і портьєрами, чорними дзеркальними стелями та шкіряними диванами. Від інших дівчат дізналася, що особисті апартаменти — це одна кімната на десять людей, водій відвозить на замовлення і контролює кожен крок, візажиста і майстра манікюру немає, зміна триває 14 годин, а з будинку можна виходити тільки на дві години на день. Не можна відмовлятися від клієнтів. Потрібно постійно бути з яскравим макіяжем, в нижній білизні та пеньюарі, на підборах. Не можна спати і навіть просто лежати під час зміни, якщо немає клієнтів. За порушення — штраф. Штрафували, якщо виходиш від клієнта пізніше на 10 хвилин і за хамство клієнту та адміністратору. Причому за хамство, якщо більше не було за що оштрафувати, могли вважати мало не косий погляд.
Я була в спідниці-олівці та блузці. Мені сказали, що цей одяг не годиться. Дали жахливу коротку сукню з рюшами і якісь босоніжки в квіточку на високих підборах. Потім приїхав клієнт.
У салоні є загальний зал з диванами і баром, де дівчата зустрічають клієнтів. Із суми, яку чоловік залишить у барі, тобі повернуть 15 відсотків. Пляшка шампанського, яка в супермаркеті коштує 150 гривень, у нас продавалася за тисячу. Тому, коли клієнт питав, чого я хочу, я завжди просила шампанське. Тепер ненавиджу його.
Найчастіше не клієнт вибирає дівчину, а навпаки. Ми бачили його до зустрічі — на екрані домофона або підглядали до виходу в загальний зал. Обговорювали між собою і вирішували, хто бере замовлення. Більшість чоловіків не знають, чого хочуть, їм складно вибрати одну з десяти дівчат. Тому якщо ти підходиш, сідаєш поруч, питаєш, як справи або робиш комплімент, швидше за все, він обере тебе.
З того борделю я пішла через два дні. Мене хотіли оштрафувати за позаплановий вихідний, і я сказала: «До побачення». Утримувати не стали.
Я знайшла офісну роботу, але там умови були ще гірші, ніж у борделі. Паралельно почала працювати індивідуально — сама шукала клієнтів. Мені не сподобалося. Багато дзвонять просто поговорити, на це йде купа часу та сил. Пробувала листуватися і зрозуміла, що 90 відсотків населення неграмотно пишуть. Це дуже вдарило по моєму лібідо.
Потім знайшла інший салон із вільним графіком. Там можна було працювати хоч пʼять годин на день, відмовлятися від клієнта, якщо він не подобався, не було вимог до макіяжу й одягу, штрафів. Нам казали: «Можете виходити хоч у мішку, якщо почуваєтесь у ньому привабливою». Хтось зустрічав клієнтів в офісному одязі, хтось у пеньюарі. У нас працювала 19-річна дівчина, спортивна гімнастка. Вона завжди була в ситцевих платтях, з русою косою. У цьому салоні було багато пишних дівчат, і на їх роботі це жодним чином не відображалося.
Усі прийшли в салон з різних причин. У когось хворіють діти або батьки і потрібні гроші. Була дівчинка з основною роботою в МАУ. Її зарплата там — 40 тисяч гривень, вона казала: «Сорок тисяч — добре. Але вісімдесят ще краще».
У Києві — кілька сотень борделів. Ті, що в центрі, орієнтовані на іноземців, інші розташовані в спальних районах. Іноді в квартирах, іноді це цілі дво- і триповерхові комплекси.
Більшість салонів — цілодобові. Удень клієнти приходять в обідні перерви. Приїжджають люди з офісів — на годину, рідше на дві. Вночі замовляють на довше, і велика частина часу йде на те, щоб поговорити в барі.
Якось до нас у салон приїхав чоловік. Залишив у сейфі ключі від машини, картки та телефони. Сказав: «Хочу, щоб ви працювали тільки для мене». Там було девʼять дівчат, він оплатив усіх на ніч. У підсумку просидів у нас трохи більше, ніж дві доби, і викупив половину бару. Сказав: «Мені просто потрібно розслабитися».
Іншого разу я поїхала до замовника в шостій ранку. Він відкрив двері і каже: «Ми тут сиділи компанією, нас було шестеро, але всі заснули. Сядь, випий зі мною». Я годину з ним пила, потім він пішов спати. Часто буває: приїжджаєш, ви дві години пʼєте та 15 хвилин імітуєте бурхливу діяльність.
Медичного контролю в салонах немає. Якось ми розмовляли про це з дівчатами, і лише одна з дванадцяти сказала, що час від часу перевіряється. Інші запитали: «А навіщо?» Але коли в колективі зʼявилася дівчина, яка погоджувалася на секс без презерватива, з нею ніхто не спілкувався.
Ціни на послуги скрізь майже однакові. У Києві це 50—100 доларів на годину. Мій хлопець колись був журналістом, і ми порахували, що його зарплати вистачило б на ніч зі мною. Звичайно, розцінки залежать від зовнішності та віку. Якщо тобі сорок і ти важиш 90 кілограмів, швидше за все, ціна буде до 1000 гривень. У глибинці ціни набагато нижчі. Є люди, які працюють у лісі, в машинах, за триста гривень. Мінет у маленьких містечках можна купити за 80 гривень.
Клієнти салонів та індивідуалок відрізняються. У салон приїжджають чоловіки, які хочуть бути в центрі уваги, тринькати гроші. До індивідуалок ходять тихі сімейні чоловіки, які соромляться, що зраджують дружині. Кажуть, дружини їх не розуміють, люблять показувати фото дітей і онуків. Один раз прийшов чоловік і каже: «Мені здається, це все неправильно, але що я можу зробити? Мені важко без жінки». Я йому: «Так у чому проблема? Знайди собі жінку». Він відповідає: «А дружину куди я подіну?» Це поширена проблема — люди відчувають себе самотніми у шлюбі, не помічають, що поряд з ними теж живе людина. Більшості, насправді, потрібні психотерапевти, а не повії.
Зараз я працюю індивідуально, але через диспетчера. Він розміщує мою рекламу в інтернеті, шукає клієнтів, приймає дзвінки та повідомляє, коли клієнт готовий приїхати. Мій диспетчер — мама в декреті. Поки дитина спить, вона спілкується телефоном. До мене приїжджають відібрані нею клієнти — ті, хто не торгується і не хоче додаткових послуг [серед них — мінет без презерватива, анальний секс і кунілінгус].
Реклама в інтернеті — на спеціальних сайтах. Там викладають сотні оголошень щодня, і фішка в тому, щоб триматися в топі. Більшість дівчат, і я теж, працюють не зі своїми фото. Я відправляю знімок диспетчеру, вона підбирає схожий типаж.
Мої клієнти — люди середнього достатку і вище, віком від 20 до 60 років. Хоча є один клієнт, якому 80, — і я хотіла б чоловіка з таким здоровʼям, як у нього. Він сорок років на правильному харчуванні, стежить за технологічними новинками. У нього бізнес в Європі, постійно кудись літає.
З молодого покоління — багато айтішників. Старші чоловіки — це ті, хто не розгубився у 90-ті. Багато тих, хто повʼязаний із будівництвом: інженери, постачальники шпаклівки або металопластику. Лікарі приватних клінік, люди з бізнесом за кордоном.
Не люблю 20-річних. Вони недосвідчені, хаотичні, з ними максимально беззмістовний секс. Хоча деякі приходять чомусь навчитися. У мене був молодий клієнт, якому дівчина сказала, що він недостатньо мужній та ініціативний. Він хотів курс, щоб зрозуміти, як і коли проявляти ініціативу. Ми зустрічалися пʼять місяців.
Для зустрічей із клієнтами знімаю квартири подобово у перевірених людей. Вони знають, для чого я це роблю. Безпека жодним чином не контролюється. Салони укладають договори з приватними охоронними агентствами, є тривожні кнопки. Але охорона їде пʼять хвилин, за цей час можна вбити кількох людей.
На індивідуальній роботі я завжди відкриваю двері з телефоном у руках. Якщо людина починає підвищувати на мене голос, кажу, що вона може піти. Більшість заспокоюються і залишаються. Неадекватних людей зазвичай видно відразу. Якось до мене прийшов клієнт і замість того, щоб зателефонувати, почав смикати ручку, тарабанити у двері. Якщо людина так себе поводить, коли вона ще не зайшла до квартири, що вона робитиме потім? Цього чоловіка я не прийняла.
З агресією клієнтів я завжди справляюся словами. Гірше, коли приходить поліція. Вони приходять під виглядом клієнтів, заходять, уточнюють ціни та послуги. Коли ти все проговорюєш, дістають посвідчення та починається пресинг. Їхня мета — отримати хабар або послугу безкоштовно. Офіційний штраф маленький, його ніколи не оформлюють. Але дівчатка часто не орієнтуються в законодавстві, бояться, що про їх роботу дізнаються рідні, що їх заберуть у відділення, і ведуться на шантаж.
До мене поліція під виглядом клієнтів приходила кілька разів. Один раз сказали: «Ви порушуєте 301-у статтю Кримінального кодексу». Я відповіла, що стаття 301 — розповсюдження порнографії, а я порушую 181-у статтю Адміністративного кодексу [заняття проституцією]. Спитала: «Якщо ви навіть не знаєте законодавства, то може і посвідчення у вас несправжнє?» Поліцейський пішов.
Іншого разу мене жорстко пресували. У поліції є така розвага — «суботники». Вони вивозять дівчат кудись, тримають там і ґвалтують. Моя знайома після такого пролежала два місяці в лікарні.
До мене прийшов опер під виглядом клієнта, показав корочку і сказав: «Збирайся, поїхали». Я відповіла, що нікуди не поїду. Він почав погрожувати, принижувати, кричав: «Ти ніхто! Жодних прав у тебе немає! Я тебе вивезу, ніхто і не дізнається!» Намагався загнати мене в кут квартири. Було дуже страшно, я дивилася на нього і думала: покалічить і не помітить. Сказала, що якщо він не піде, викличу поліцію. Він став сміятися: «Та куди ти, тварюка, подзвониш? Хто ти така і що про себе думаєш?» Я прошмигнула до дверного отвору і набрала 102. Сказала, що до мене під виглядом сантехніка ввірвався чоловік і видає себе за співробітника поліції. Чувак був в шоці. Сказав: «Ну ти, тварюка, ще дограєшся». І пішов.
У салони поліція просто так не приходить, тому що у власника все проплачено. Але для дівчат це радше мінус. З певною періодичністю безкоштовно відпочивати у борделі приходять люди, які їх прикривають, — співробітники СБУ. На заробітку дівчат це не відображається — власник платить їм за клієнтів. Але немає нічого гіршого, ніж необмежена влада в руках обмежених людей. Вони приходять і знають, що від них залежить це місце, тому вони можуть робити все що хочуть. Дівчина не може відмовити, розвернутися та піти. У мене були різні клієнти — колишні зеки, нинішні наркоторговці. Але немає нічого гіршого за СБУ.
Не скажу, що це робота моєї мрії. Але вона подобається мені більше, ніж усі попередні. Переважно — через гнучкий графік. Я ненавиджу приходити в одне і те саме місце щодня та сидіти там з девʼяти до шостої. Структурую роботу так, щоб не перевтомлюватися. Працюю тиждень-півтора на місяць. Ще один плюс — гроші отримуєш відразу, а не в кінці місяця. Але головне — комунікація з людьми. Вона не дуже вдається мені у звичайному житті, а на роботі ти одягаєш на себе образ — і спілкування йде легко. Я познайомилася з багатьма людьми, про яких інакше б і не дізналася. Деякі з них вплинули на моє світосприйняття — наприклад, чоловік, який був сапером на афганській війні. Від інших просто дізнаюся щось корисне: до якого стоматолога краще піти, яку книгу прочитати, в якому закладі повечеряти.
Про мою роботу знають усі близькі, крім батьків. Зазвичай я розповідаю про це поміж розмовою. У мене невелике коло спілкування, але навіть у ньому є чотири дівчини, що мають досвід секс-роботи. Вони приховують це від друзів і хлопців, але сказали мені у приватних розмовах.