Дві церкви, два храми, два митрополити. Ось що theБабель побачив у Вінниці після Обʼєднавчого собору — великий репортаж

10:00
Спасо-Преображенський кафедральний собор

Собор розташований майже в центрі Вінниці. Це будівля XVIII сторіччя, вона охороняється державою як культурна спадщина. До 1990 року тут був зал органної та камерної музики. Як розповідають місцеві, на початку 90-х орган порізали на труби. Потім будівлю собору віддали під захист Міністерства культури, а орган відновили в сусідньому капуцинському костьолі Пресвятої Діви Марії.

Сьогодні о восьмій ранку тут була служба. Її правив колишній митрополит Української православної церкви Московського патріархату Симеон. Після Обʼєднавчого собору в Києві, який відбувся 15 грудня, Симеон перейшов до нової Православної церкви України — разом із собором і вірянами. Але не з усіма. Приблизно третина парафіян не погодилися, ще пішли два священики, архідиякон і частина дитячого хору. Зранку людей небагато, містянам потрібно на роботу, отже тут тільки ті, хто не пропускає жодного богослужіння. Не більше двадцяти вірян. Вони стоять по різних кутках біля ікон, запалюють свічки та моляться. Біля хреста жінка, яка допомагає у церкві, перебирає в кошику свіжий хліб. Це для жебраків. Питаю:

— Скажіть, а сьогодні буде служба ввечері?
— Так, звісно, буде.
— Служитиме Симеон?
— І сьогодні він служитиме, і завтра, і завжди, поки живий. Інших митрополитів у нас нема.

У Вінницю 18 грудня об 11:00 годині приїжджає новий митрополит Варсонофій, якого церква Московського патріархату призначила замість Симеона. Він повинен очолити Вінницьку єпархію УПЦ МП і служити у Спасо-Преображенському соборі. Але Симеон залишати собор не збирається.

Перепитую, чи можна поспілкуватись із Симеоном.

— У нього зараз справи. Приходьте на службу о 17:00. Він залюбки поговорить з вами.

До вечора ще далеко, набираю прес-секретаря єпархії Владислава Демченка. Той скидає. Йду до орендованої неподалік собору квартири. На дверях хрест і наліпка: «Нехай буде благословенним кожний, хто зайде до цієї оселі». Пишу Симеону sms:

12:00
Хрестовоздвиженський храм

Біля храму, який місцеві називають «На Мирі» (церква розрахована біля торгового центру «Мир»), — натовп з трьохсот людей. Тут червона доріжка, священики та два депутати обласної ради з партії «Опозиційний блок»: Сергій Чорноокий та Олександр Побережець. Прибуває новий митрополит, його охороняє поліція та хлопці в штатському. Віряни підставляють голови під руки Варсонофія, цілують його хрест, він радісно благословляє. Деякі вінничани прийшли з негативним настроєм. Чоловік у чорному капелюсі кричить: «Ви московський бандит [патріарха РПЦ] Кирила і Путіна». Прихильники нового митрополита бажають чоловіку «горіти в пеклі». За 15 хвилин процесія з Варсонофієм заходить у храм. Люди розходяться, до сутичок не дійшло. Сторож згортає червоний килим, біля храму знову пусто. Митрополит Московського патріархату і близько ста священиків з Вінниці та області йдуть на нараду.

У притворі храму — жінка в хустці, продавчиня церковних книжок, кілька дияконів і журналісти місцевого каналу. На стіні оголошення, роздруковане на принтері: «Трапези в Трапезній». Усі чекають, поки вийде новий митрополит. До храму заходить бабця.

— Чого ви тут стали? Знімаєте на телефони у святому місці.
— Скажіть, а ви сьогодні тут перший день? Може ви до цього в кафедральний собор ходили?
— Ходила. А зараз не ходжу.
— Чому?
— Там розкольники, і ви розкольники! То ви тут веселі, а як в пекло попадете, так і дізнаєтесь ціну тому святу!

Бабця знімає кашкет і зникає всередині храму. Жінка в хустці каже: «Можемо йти».

Ми проходимо довгим коридором, повертаємо до сходів, піднімаємося на другий поверх. В невеличкому залі — купа священиків. Усі вони в чорному, з довгими бородами та хрестами на грудях. У кімнаті — кілька груп людей, всі шепочуться по компаніях. На сцені, що підноситься над залом, стоїть Варсонофій. Поруч молодий дяк.

— Владико, до вас журналісти.
— Я готовий, але давайте так, щоб не чекали довго, бо в нас зараз буде нарада. Треба дещо вирішити, а поки я нічого конкретного сказати не можу. Бо тільки приїхав.

Варсонофій — високий, з довгою бородою, в чорній рясі та з панагією на грудях.

— З Симеоном я не спілкувався цими днями. Ви ж знаєте, що Синод [УПЦ МП] його позбавив сану. І взагалі ми припинили євхаристичне спілкування. А не євхаристичне — ну, поки не телефонував йому. До собору кафедрального теж не ходив. Чи буде там служба? Ми можемо служити в будь-яких наших храмах, але щодо [Спасо-Преображенського] собору, треба утрясти дуже багато юридичних питань.

Варсонофій родом з Вінницької області, його тут вважають земляком. Раніше вони підтримували гарні дружні стосунки з Симеоном: Варсонофій приїжджав служити на свята. Тепер разом служити вони не зможуть — у Московському патріархаті Симеона вважають розкольником.

— Сьогодні служба буде тут, у Хрестовоздвиженському соборі. Потім подивимось. Але силового захоплення точно не буде.

Хтось зі священиків в залі голосно говорить: «Залиштесь тільки священики, інші виходьте з залу, час починати другу частину наради». До Варсонофія і місцевих журналістів підходить отець Никодим:

— Я дуже прошу ще раз гарно і на камеру розповісти, як зустріли шановного митрополита, як нам усім благосно і радісно.

Усі присутні — це священики з Вінниці та області, їх не більше 70. Вони прийшли висловити повагу новому митрополиту. Никодим каже: «Бачите, яка підтримка у справжнього митрополита? Майже всі сьогодні тут, а не в соборі».

Я виходжу з храму. Симеон на sms не відповів. Передзвонюю його секретарю Владиславу Демченку.

— «Бабель»? Так-так, знаю. Владика зараз буде давати велике інтервʼю, це десь о четвертій або о п’ятій. Приїжджайте і ви, просто зараз, а то він і так вже втомився.

Спасо-Преображенський собор в іншому кінці міста. Викликаю таксі. Вінниця стоїть у заторах. Таксист сміється.

— Отак кожного року! Спочатку вони заробляють гроші весь рік, а потім прямо перед непотрібними святами витрачають їх на непотрібні речі та непотрібну їжу. І їдуть за всім цим з села в місто. А для чого вам у собор?
— Поговорити з митрополитом.
— А я чув про розкол. Не буде ніякого розколу. Москві нічого робити в Україні. Я в церкву ходжу раз на рік, але нехай московська церква буде в Москві.

15:00
Спасо-Преображенський кафедральний собор. Кабінет Симеона

Владислав зустрічає в храмі. Тут ще два журналісти. Ми проходимо повз іконостас, потім коридорами, сходами і потрапляємо до кабінету Симеона. Він ще зайнятий. Владислав розповідає.

— Ви тільки не питайте його, скільки людей перейшло, а скільки залишилось у Московському патріархаті. Ніхто поки не знає. Є чверть, яка точно пішла за нами, а є чверть, яка точна залишилась із Москвою. А ще половина — не визначились. Вони чекають на Томос. Тільки після цього буде ясно, що можна переходити офіційно. Кажете, було сімдесят сьогодні? Так їх тільки по Вінниці двісті. А ще вся єпархія. Рано казати.

У кабінеті Симеона — стіл буквою «Т», кілька крісел біля столу, дві ікони: Богородиця та Микола Чудотворець, ще обігрівач, бо холодно.

— Знову журналісти. Я ж не можу коротко розмовляти. А ви потім щось гаряче візьмете, там обрізав слова, там вставив — і такий гачок виходить! А я читаю потім і дивуюсь.

Вже 16 грудня, наступного дня після собору в Києві, Симеон служив як митрополит нової Православної церкви України. За що і був оперативно позбавлений сану. Та цей крок з боку Онуфрія він передбачив. Каже, що йому в МП і так обіцяли «чистки націоналістів» та всіх, хто підтримував автокефалію. Тому ще 14 грудня Симеон написав Вселенському патріарху Варфоломію та попросив грамоту, яка визнає його митрополитом, попри рішення Синоду Московського патріархату. Грамоту він отримав. Тому, коли в Лаврі заявили про відлучення та обрали Варсонофія новим митрополитом, Симеон не дуже засмутився.

— Варсонофій — наш земляк. Ми його запрошували на святкування. Він часто бував у нас, його бачили священики, тому його і призначили сюди — щоб було простіше. Але зараз ми не розмовляли. Я думаю, прийде час, і ми будемо спілкуватися.

Ми закінчуємо розмовляти, в кабінет входить Владислав і журналіст з оператором з «ТСН». Демченко запрошує на службу о п’ятій годині вечора. Гарний шанс поспілкуватися з вірянами. Востаннє був на службі в 2001 році.

17:00
Спасо-Преображенський кафедральний собор

Двері собору відчинені, у середній частині — купа народу. Йде служба. Всі хрестяться. Праворуч від входу літня жінка обіймає великий деревʼяний хрест і стогне. В її горлі — хрип, змішаний з плачем: «Що ж тепер буде, що ж тепер буде-то?» Сьогодні звичайна служба у будній день, але люди заповнили собор. Деякі заходять у притвор, бачать, що місця немає, і виходять на вулицю. Один зі священиків постійно махає: «Заходьте, посунемось».

Серед сьогоднішніх відвідувачів є постійний парафіянин — ветеран АТО Сергій Буравель. Високий, його добре видно в натовпі. Він виходить з храму на вулицю, покурити.

— Вибачте, можна у вас дещо запитати? Мені вас порекомендували як вірянина.
— Хто це вам рекомендував? А, Владислав. Є такий. Ну, питайте.
— Сьогодні приїхав новий митрополит Варсонофій. Він зараз служить в іншому храмі. У цьому ж місті. І частина вірян там. І що далі?
— Нічого. Все як було. Віряни на службі. Її править наш митрополит Симеон. Все нормально. А хто там інший [митрополит], я не знаю. Зрозумійте, нічого тут не буде. Це дуже спокійний регіон. А Симеон — дуже сильна та чесна людина, яка двічі здійснила героїчний вчинок. Перший раз — це постриг у ченці, другий раз на соборі 15 грудня.

Буравель давно ходить до собору, але каже, що «не фанатичний». Разом із Симеоном вони допомагають інтернатам та організовують літні табори для дітей зі сходу України. Сергій вважає, що священики УПЦ МП не прийшли на Обʼєднавчий собор, бо не були впевнені, чим він закінчиться, а тепер чекають на Томос і перейменування церкви Московського патріархату.

— Наприклад, отець Анатолій Кузнецов. У нього дві церкви сільські. Кузнецов каже: «Мені зараз що людям сказати? Це ж їх церква. Вони скільки років до мене ходили? Як громада — так і я». А в цих селах, умовно, тридцять атовців, ще кілька з війни не повернулися. І от, уявіть, перейменували церкву, вішають табличку на храм: «Російська православна церква в Україні». Яка реакція буде в селян?

Буравель довго розповідає, як став вірянином, про собор, про війну, про Симеона і в кінці додає: «Я російськомовний, я закінчував усе російське: школу, університет. Але моє відношення до Росії змінилось після війни дуже сильно. Симеон зробив вірний вибір. Треба різати пуповину. Різати боляче. Але без цього жити далі не можна».

У соборі триває служба. Людей ще більше. Владика Симеон зі священиками виходить на святкову літію, бере мікрофон і поминає святих. Дівчинка, яка збирає недогарки свічок, шепоче на вухо: «А раніше, до служби в неділю, не поминав владику Епіфанія. Все. Маємо нову церкву».