Режисер «Володаря перснів» і «Гобіта» зробив фільм про Першу світову. Задля цього від відновив 100 годин кінохроніки — переказуємо матеріал The New York Times

Пітер Джексон, який зняв «Володаря перснів» і «Гобіта», скрупульозно ставиться до деталей. У новому фільмі «Вони ніколи не постаріють» попрацювати з деталями йому довелося багато. Джексон і його команда оцифрували та перевели у формат 3D сто годин кінохроніки з Імперського військового музею в Лондоні. Щоб не обмежуватися субтитрами і закадровим голосом, творці картини прослухали сотні годин інтервʼю ветеранів Першої світової, які вони давали BBC у 1960—1970 роках. Голоси реальних учасників тих подій пустили за кадром.

«Вийшло, що солдати в фільмі ніби ожили. Представники їх покоління буквально вистрибують на тебе з екрану», — говорить режисер.

Фільм вдався завдяки співпраці Імперського військового музею в Лондоні з культурною ініціативою 14-18 Now. Це британська програма, створена до сторіччя Першої світової війни. В межах цієї ініціативи 420 сучасних художників, музикантів, режисерів, дизайнерів представили свої твори про цей період історії. Одним із них став документальний історичний фільм Джексона.

Директор 14-18 Now Дженні Волдман в коментарі The New York Times пояснив, чому у відомого режисера вийшло зробити хороше кіно про війну. Крім прекрасного знання матеріалу, у Джексона до Першої світової особливе ставлення — його дід пройшов усю війну рядовим британської армії.

У роботі над картиною Джексон мав повну свободу, за винятком кількох умов: він міг використовувати кадри лише з архіву Імперського військового музею і тільки в їх оригінальному вигляді. Якість цих відео була дуже різною — іноді доводилося працювати з копіями копій.

Більшу частину відеоматеріалів зняли з пропагандистською метою. Короткі відеоролики про солдатів в окопах планували показувати між сеансами інших фільмів у кінотеатрах Великої Британії.

Першою повнометражною документальною стрічкою про цю війну була «Битва на Соммі», випущена в розпал війни — у 1916-му. Її подивилися майже 20 мільйонів глядачів.

Створюючи своє кіно, Джексон обрав ледь не найскладніший шлях. Замість того, щоб відібрати кращі кадри, він вирішив відновити і оцифрувати усі сто годин записів. На це та очищення плівок від подряпин, пилу і плям у нього пішло три роки.

Надзавданням Джексона було відновити звʼязок із солдатами і створити більш інтимну й особисту стрічку, ніж «Битва на Соммі». Історична хроніка здавалася Джексону трохи зловісною. Насамперед тому, що вона була знята на ручну кінокамеру з більш низькою частотою кадрів, ніж та, до якої звик сучасний глядач. Команда фільму додала нові кадри і згладила рухи в історичній хроніці. Після цього Джексон звернувся до фахівців з компанії Stereo D, щоб ті розфарбували фільм. Для максимальної точності в деталях, яку так любить Джексон, він попросив істориків допомогти визначити правильні кольори предметів того часу.

Зробити кольоровим весь фільм не вдалося — до моменту відʼїзду солдатів на Західний фронт він чорно-білий. І це не якийсь особливий художній прийом чи задум режисера, а зумовлений обмеженим бюджетом вимушений крок. Кошторис дозволяв Джексону розфарубувати лише близько 40 хвилин фільму. Але коли команда прослухала сотні годин записів з інтервʼю ветеранів, то стрічку вирішили зробити довшою. Глядачів не хотіли одразу кидати в окопи і на початку вирішили показати кадри, де солдати говорять про підготовку — важливу в контексті будь-якої війни.

Команда професіоналів попрацювала і над спецефектами стрічки, але вибухи і постріли дивують значно менше за військових, які заговорили своїми голосами.

Щоб відновити мову солдатів, знімальна група найняла команду криміналістів. Вони по губах зчитали слова героїв з кадрів німої кінохроніки. Потім актори дубляжу начитали цей текст. Заради максимальної реалістичності Джексон запросив акторів з усіх куточків країни, і їх різні акценти підкреслили історичний факт — в армії воювали солдати з усіх регіонів Британії.

«Я не збирався робити фільм з категорії «всього потроху». Я хотів сконцентруватися на одній темі і зробити все правильно: показати, що відчував рядовий солдат-піхотинець на Західному фронті під час Першої світової війни», — говорить про свою історичну сагу Пітер Джексон.