У тіла Котовського непроста доля. У тридцятих роках перед труною з його мумією на парадах марширували військові. Під час війни німецько-румунські війська зруйнували мавзолей і викинули забальзамоване тіло Котовського в траншею. Якщо вірити розповідям, місцеві мешканці знайшли його в загальній могилі, облили спиртом і заховали до повернення в місто радянських військ. Потім мавзолей відбудували, почорнілу мумію помістили всередину. Але кому все-таки належать останки в мавзолеї — досі неясно.
Котовський
Від Подільська до обласного центру, Одеси, трохи більше двохсот кілометрів. Біля центрального вокзалу багато таксистів. Навіщо вони — одразу не зрозуміло. Здається, що до всіх «памʼяток» міста на 40 тисяч осіб можна дійти пішки. Будівля мерії — навпроти вокзалу, тут же — готель «Поділля» (у минулому «Супутник»), кілька магазинів і порожній постамент. Раніше на ньому стояв памʼятник червоному командирові Григорію Котовському. Його прізвище носили і місто, й одна з вулиць. У 2016-му, під час декомунізації, Котовськ перейменували в Подільськ, а вулиця стала Успенською. Але мавзолей з мумією Котовського — головна визначна памʼятка — залишився.
В українській історії Котовський — бандит, червоний командир і учасник червоного терору. До революції 1917 року разом зі своїм загоном займався розбоєм. Потім із більшовиками воював проти білогвардійців, командував дивізією і, зокрема, придушував селянські повстання в Україні. Уродженець Молдови, Котовський був одним з ініціаторів створення Молдавської Автономної республіки у складі СРСР. Нинішній Подільськ повинен був стати її столицею, але склалося інакше. У 1925 році Котовського застрелив його знайомий — під Одесою, на відпочинку. За однією з версій, до смерті комкора була причетна радянська партійна верхівка, якій набридла некерованість червоного командира.
Дмитро Стойков / «Бабель»
Після смерті героя революції забальзамували й поховали з усіма військовими почестями. На питання про те, чому тіло виявилося за двісті кілометрів від місця смерті — у нинішньому Подільську, директор місцевого краєзнавчого музею Олена Кобилюк каже, що місто є батьківщиною членів кавалерійської бригади комкора, і місце вибрали вони. Це її теорія, яку складно підтвердити або спростувати.
Подільску в певному сенсі пощастило — завдяки мумії про нього дізналися. Це було третє у Союзі місто з мавзолеєм. У першому, на околиці Вінниці, до того часу вже 44 роки лежало забальзамоване тіло Пирогова. У другому, в Москві — Ленін. У Другій світовій війні румунські війська, які окупували місто, викинули мумію в братську могилу, а мавзолей зруйнували. Місцеві потайки викопали тіло і зберегли. Як вони змогли його ідентифікувати, ніхто не знає.
Коли тіло повернули радянській владі в 1944 році, воно вже почорніло і почало розкладатися. Все, що залишилося від Котовського, поклали в цинкову труну з віконцем. У 1965 році мавзолей відбудували, але виглядав він вже не настільки видовищно. Десять-двадцять років тому в мавзолей водили шкільні екскурсії. За розповідями місцевих, які встигли там побувати, всередині стояла накрита червоним полотном труна з віконцем, поруч — портрет Котовського. Усипальницю регулярно підтоплювало дощовими й талими водами, вона прийшла в аварійний стан, і її закрили. Тепер туди нікого не пускають.
Котовський, Котовський
Що всередині мавзолею, як завжди, знають місцеві таксисти. Один, ледь почувши питання про Котовського, каже, що ніякої мумії там давно немає, і якщо я приїхала до неї, то ловити нічого. Її, кажуть, давно вивезли і поховали в молдавському місті Хинчешти (батьківщина Котовського) або в Тирасполі. «Коли я був у першому чи другому класі, нас заводили всередину. Там, крім труни, нічого не було. Хоча розповідали, що там повинні бути нагороди», — закінчує він, і ми підʼїжджаємо до місця.
Дмитро Стойков / «Бабель»
Сьогодні доступ в усипальницю є тільки в заступника мера Подільська — Анатолія Корчевого. Перше, про що він питає мене, чи я певна, що тіло в усипальниці належить Котовському. На що я кажу, що не впевнена, чи є взагалі всередині тіло.
Корчовий дає зрозуміти, що достовірність останків — питання відкрите. Мені вдається умовити його показати нам, що міститься в усипальниці. Поки ми йдемо до парку, де стоїть мавзолей, заступник мера розповідає, що мерія російського Котовська в Тамбовській області пропонувала викупити останки Котовського, щоб поховати їх у себе за свій рахунок. Але приймати такі рішення Подільська міськрада не може — як каже Анатолій Корчовий, це порушення закону і не її компетенція.
У дверей мавзолею зʼявляється жінка зі звʼязкою ключів у руках. До ремонту вхідні двері можна було виламати ногою, чим користувалися цікаві. Зараз мумію Котовського від зовнішнього світу відокремлюють двоє залізних дверей та кілька замків. Спускаємося сходинками вниз і опиняємось у невеличкому напівпідвальному приміщенні без освітлення.
Усередині стоїть залізна труна, накрита вицвілим червоним полотном, портрет і непоказний вінок. У віконці неможливо розглянути мумію Котовського, замість черепа видно пожовклу ганчірку. Судячи з того, що три роки тому в інтернеті зʼявилися знімки, де через скляне віконце було видно череп, труну час від часу відкривають. Труна накрита старим, у деяких місцях продірявленим полотном, але Анатолій Васильович просить не звертати на це уваги — каже, що скоро накриють труну новим.
Дмитро Стойков / «Бабель»
«Бачите, це останки Григорія Івановича Котовського. Я ж казав, що дивитися тут немає на що. А тепер усі швиденько йдемо звідси, — підганяє Корчовий. — Нам би хотілося, щоб Григорія Івановича залишили у спокої. Все ж таки це могила, і робити стороннім тут нічого».
Котовський, Котовський, Котовський
У місті залишилася одна експозиція, присвячена Котовському. Музей з експозицією був через дорогу від мавзолею — у центрі міста, тепер його виселили на околицю. Директор музею показує посмертний зліпок голови Котовського і кілька фотографій того часу, на яких є комкор. Він каже, що ніхто точно не знає, чи справжній Котовський всередині. Прямі родичі Котовського в мавзолей ніколи не приїжджали. Вирішити питання могла б експертиза ДНК.
До розмови підключається доглядач музею. Він думає, що у труні з віконцем лежить справжній Котовський, і пропонує порівняти зліпок особи з музею з черепом у труні. Форма і розмір здаються йому переконливим доказом того, що в мавзолеї справжній Котовський. До того ж, за озвученою доглядачем легендою, коли місцеві переховували тіло Котовського від румунських військових, воно було цілим — тоді його можна було впізнати.
Дмитро Стойков / «Бабель»
Якщо комунальники періодично заходять у склеп, щоб навести порядок, то родичі Котовського ніколи не приїжджали. Не виявляли вони і бажання провести експертизу ДНК. Із прямих нащадків у комкора були син та онука. Син помер у 2001 році, внучка живе в Москві. Вона — єдина людина, яка може дати дозвіл на поховання.
Я намагаюся зрозуміти, чому мумію досі не поховали, і хто повинен вирішувати це питання. Заступник мера Подільська каже, що точно не місцева влада. Склеп-могила Котовського досі входить в список історичних памʼяток місцевого значення, які охороняє держава. На думку Корчевого, якщо памʼятник охороняється Міністерством культури, то їм Котовського і ховати.
Три роки тому мавзолей огородили будівельним парканом. У 2016 році Подільська міська рада вирішила перенести останки на місцеве кладовище, але так цього і не зробила. Якщо б мумію Котовського поховали, то мавзолей без тіла всередині потрапив би під дію закону про декомунізацію і його б знесли як памʼятку комуністичної епохи. Але в 2018 році Міністерство культури надало розʼяснення, що склеп-могила не потрапляє під дію закону. З місцевого бюджету одразу ж виділили 145 тисяч гривень і за два місяці відреставрували мавзолей. Питання похорону знову відклалося на невизначений термін.
Редакція theБабеля запитала у Міністерства культури України, чому мумію Котовського досі не поховали. Міністерство культури відповіло, що ховати Котовського повинно Міністерство регіонального розвитку.