Помер режисер Бернардо Бертолуччі — комуніст, гуманіст, мрійник. theБабель запитав у кінокритиків, які його фільми будуть дивитися

Розповідає Андрій Алфьоров, ведучий влога «Кіно з Алфьоровим»

Не всі фільми Бертолуччі актуальні зараз. Наприклад, у «Маленькому Будді» або «Перед революцією» був співзвучний своєму часу політичний сенс, але зараз вони застаріли, і сам Бертолуччі в останні десятиліття переносив їх важко. Знімаючи стрічку «Перед революцією», він був переконаним комуністом. Він належав до покоління інтелектуалів, які, з одного боку, боролися з буржуазією в Парижі, а з іншого — бачили, як радянські танки увійшли до Праги, і це стало для них крахом ілюзій. Фільми, створені до цього краху, важко дивитися, тому що їх автор потім змінив погляди.

Дивитися у Бертолуччі потрібно «Останнє танго в Парижі», «Обложені», «Невловиму красу», «Під покровом небес», «Останнього імператора», «Конформіста». Дуже багато прихильників у «Мрійників». Відчувається, що у Бертолуччі тоді відбулося перезавантаження, і вийшов дуже свіжий фільм. «Ти і я» — остання стрічка, дуже камерна, і видно, що знята на вильоті його режисерських можливостей.

У фільмах Бертолуччі було кілька мотивів, що повторювалися: американці, які приїжджають звідкись кудись, і пошуки батька. Сам Бертолуччі, хоч і виріс із батьком, все життя шукав духовного наставника. Тому його герої в «Луні» і «Невловимій красі» шукають батька.

Як у кожного великого автора, у Бертолуччі є свій почерк. Його можна впізнати за образотворчою тканиною, розмаху, темами. У нього величезний талант до екранної сексуальності. Часом ця сексуальність перевантажена символізмом, часом усе збалансовано. Я знаю людей, які цінують Бертолуччі в першу чергу за вміння показати тілесність як форму протесту з одного боку, і як одну з форм людської натури, діалогу між людьми — з іншого.

Бертолуччі, поза всякими сумнівами, був геніальним. Його геній проявлявся в певних картинах. Але оскільки він був людиною, йому були притаманні і слабкості, і провали, і болісний пошук нових форм, нової мови. «Маленький Будда» — весь якийсь штучний, видно, що Бертолуччі тоді провалювався в якийсь інший світ. Але слабкі картини можна знайти і в Антоніоні, і у Фелліні. Часи змінювалися, і людина не завжди здатна змінюватися в лад з ними.

Розповідає Ярослав Підгора-Гвяздовський, оглядач «Української правди» і «Детектор.Медіа»

Бертолуччі був одним з останніх геніїв-класиків. Тепер залишився тільки фон Трієр. У фільмах Бертолуччі центр дії — людина. Не суспільство, не народ, не країна, а людина. Саме тому більшу частину життя Бертолуччі стояв на лівих позиціях. Він сформував цілу кінематографічну парадигму, за якою потрібно робити не те, чого чекає світ, а саме навпаки — те, на що він не очікує.

Бертолуччі виходив за межі прийнятих у суспільстві правил. «Останнє танго в Парижі» одну половину світу дратувало, а друга намагалася його наслідувати. Взагалі, у Бертолуччі було багато не просто фанатів, а наслідувачів, які використовували його ідеї в кіно. Як фон Трієр дивився в рота Тарковського, так і сучасні італійські режисери — Джованні Моретті, Паоло Соррентіно — хотіли створювати великий стиль і почали робити людину центром розвитку світу.

Бертолуччі завжди намагався бути небанальним. Навіть у камерних фільмах, наприклад в «Обложених», Бертолуччі створював унікальні світи. До «Мрійників» це йому вдавалося. Потім старість, на жаль, взяла своє.