Зустріч почалася близько десятої ранку і тривала більше двох годин. На неї приїхали члени української команди «Ігор нескорених» нинішнього і минулого років, представник міністерства, волонтер Марія Подибайло, сам Олександр Бєлобоков, чоловік, який представився його командиром, та координатор команди Оксана Горбач.
Координатор команди Горбач Оксана розповіла theБабелю, що вона цілком упевнена в чесності Олександра Бєлобокова. Вона знає, що в його історії є кілька сумнівних епізодів: довідка від «Української добровольчої армії», у якій Бєлобоков не воював; характер поранення, описаний в історії хвороби; та обставина, що Бєлобоков їздив на операцію та перевʼязки в Донецьк. Горбач каже, що всьому є пояснення, але не може розкривати деталі через секретність. Вона просить усі сторони конфлікту дочекатися офіційної прес-конференції.
За підсумками закритої зустрічі семеро її учасників опублікували в Facebook однакові заяви. «Ми зробимо все, що від нас залежить, щоб дізнатися правду», — пишуть вони. Однозначного підтвердження вони не побачили: «Не була дана інформація, яка б могла однозначно підтвердити участь Бєлобокова в бойових діях. Ми маємо слова однієї сторони проти слів іншої сторони». Вони запропонували Олександру Бєлобокову пройти тест на поліграфі, той погодився. theБабель поговорив з одним із учасників зустрічі (на умовах анонімності) і переказує зміст розмови з його слів.
Ось що на умовах анонімності розповідає учасник зустрічі з українською збірною. На зустріч зібрали всіх, хто вагається і не може вирішити: Бєлобоков — справжній ветеран, чи ні. О 10 ранку учасникам роздали папери — підписку про нерозголошення змісту зустрічі. «У паперах було написано: безстроково. Були люди, які готові були підписатися. Мовляв, якщо ми нічого не підпишемо, то нам нічого не розкажуть. Вирішували, підписувати чи ні, хвилин 10. У результаті ніхто не підписав».
Чоловік, який представився працівником Головного управління розвідки і командиром Олександра Бєлобокова [за даними theБабеля, його звуть Сергій Ахбаш], розповів свою версію поранення спортсмена. За словами командира, він познайомився з Бєлобоковим у квітні 2014 року, в Маріуполі. У місті не було людей, які підійшли б для спецоперацій, тому почали тренувати Олександра. Готували його на конспіративній квартирі, півтора місяця, з перервами. 25 травня 2014 року Бєлобоков вирушив на перше завдання, метою якого було «мінування танконебезпечного напрямку». Завдання було «навчально-бойовим» або «тренувально-бойовим», з Бєлобоковим на нього пішли 5 осіб.
Бєлобоков «встановлював набір сліпого мінування, у якому під час вибуху осколки ідуть у землю». Командир описав його як ящик, усередині якого міститься граната РГД-5: у ящик потрібно засунути руку і висмикнути чеку; зверху на ящику — сталева пластина, тому осколки ідуть вниз.
Після поранення Бєлобокова евакуювали морем — двадцять хвилин його везли на катері до машини, яка чекала біля селища Ялта. Звідти його дружина, Тетяна Бєлобокова, повезла чоловіка в міську лікарню N9. Сам Бєлобоков розповів, що перед завданням, уранці 25 травня, він відвіз дружину на пляж поблизу села Мелекине. Звідти він вирушив на завдання, де і був поранений. [Це розходиться з розповіддю самої Тетяни Бєлобокової: вона каже, що з 23 травня відпочивала з матірʼю в пансіонаті на Білосарайській косі.]
На зустрічі Бєлобокова попросили описати, з яких частин складається граната РГД-5, — він не зміг відповісти. Після цього «Олександру дали аркуш паперу та ручку і попросили намалювати гранату РГД-5. Він 15 хвилин крутив ручку, аркуш, починав малювати. У результаті кинув ручку і сказав: “Ви тут всі зібралися на мене нападати?”»
За день до закритої зустрічі Тетяна Бєлобокова, дружина Олександра Бєлобокова, виступила на прес-конференції в Маріуполі, де теж описала подробиці поранення. Вона розповідає, що з 23 травня 2014 року перебувала зі своєю матірʼю в пансіонаті на Білосарайській косі. Олександр збирався приїхати до них через два дні, сказавши, що «зайнятий на роботі». У другій половині дня 25 травня Сергій Ахбаш зателефонував Тетяні та попросив її знайти лікаря. «У Саші розірвані руки — так він сказав». За яких обставин і де це сталося, Ахбаш їй не сказав.
Спочатку Тетяна, обдзвонивши знайомих, знайшла лікаря в Запоріжжі і збиралася везти Олександра туди. Потім вона поїхала на машині на трасу в район виїзду з селища Ялта, який знаходиться на відстані близько 30 км від Маріуполя. Там до неї підʼїхала машина, за кермом якого був незнайомий їй чоловік у чорній футболці та камуфляжних шортах. «Я не знаю, військовий він чи ні. Я не бачила жодних знаків розрізнення». Ахбаша в машині не було.
На задньому сидінні був Олександр. «Він був весь у крові, одна його рука висіла на тонкій шкурочці. У нього всі руки були розірвані, було видно кістки, артерії». Передпліччя були перетягнуті імпровізованими джгутами, він періодично втрачав свідомість. Чоловік, який привіз Олександра, сказав, що в такому стані вони його до Запоріжжя не довезуть.
Потім вони витягли Олександра з машини, і Тетяна телефоном викликала швидку допомогу із селища Ялта. «Мені зателефонував знайомий і дав номер лікаря в Маріуполі — Олександра Савіча, який може допомогти». Тетяна зателефонувала Савічу, який був удома, і домовилася, що вона заїде за ним і відвезе в лікарню.
Коли приїхала швидка, Олександра перенесли туди і повезли в лікарню в Маріуполь. Тетяна поїхала до Савіча, щоб забрати його з дому. «Він оперував Сашка довго, годин 6—7, вже ніч була». За її словами, від дзвінка Ахбаша до початку операції минуло близько двох годин.
Тетяна розповіла, що це вона придумала про травму від гвинтів катера, оскільки їй сказали «нічого нікому не розповідати», а Олександр був непритомний. «Спочатку сказала лікарю, що трапилось ДТП, але він не повірив. Тоді я розповіла про катер в Мелекиному, що йому руки гвинтом перерубало».