Розбираємо справу Сенс Банку. Нардепи Ярослав Железняк та Данило Гетманцев перетворили боротьбу з корупцією в банку на реаліті-шоу — і в цьому шоу мало реаліті. Заключний матеріал серії

У листопаді 2026 року виповнюється рік з того дня, як парламентська ТСК почала розбирати справу Сенс Банку. За цей рік її відвідали десятки свідків. Комісія почала працювати після перших плівок НАБУ у справі «Мідас», вона розбирала «плівки Міндіча», а потім плівки НАБУ «Форрест Гамп». Покази давали народні депутати, міністри та їхні заступники, голова Нацбанку Андрій Пишний та члени його команди, і навіть два колишніх керівники банку, які потім опинилися під слідством. Сюжетів, які вони обговорювали, «Бабелю» вистачило на три великих матеріали, а голові ТСК Ярославу Железняку — на серію випусків влогу «Залізний нардеп», за мотивами слухань його ж комісії.

Розбираючи справу Сенс Банку, ми не могли не помітити, що заяви народних депутатів, які входять до ТСК, погано узгоджуються з фактами справи — або не узгоджуються зовсім. Данило Гетманцев і Ярослав Железняк вибудовують картину подій у банку, яку можна описати так: високі чиновники (у тому числі голова НБУ Андрій Пишний) хотіли використати банк у своїх корупційних цілях, а саме — покривати нелегальні операції онлайн-казино. Для цього вони завели в банк спочатку свого СЕО, а потім «смотрящого». Вони також усунули незручну наглядову раду банку та поставили керовану. Після цього через банк почали відмивати гроші та провели заставу за корупціонера, колишнього міністра Германа Галущенка. Переконливість такої картини зумовлена тим, що вона є простою та частково базується на правді. Однак детальної перевірки вона не витримує.

Щоб показати, чому саме не витримує, нам доведеться спочатку детально описати, що відбувалося в банку після націоналізації.

Що відбувалося в Сенс Банку після націоналізації: встановлюємо хронологію подій та розглядаємо декілька версій

Історію Сенс Банку неможливо розповісти, не згадавши про голову ОП Андрія Єрмака та стратегію його керівництва, яка полягала в тому, щоб розставляти лояльних людей на ключові посади в масштабах країни. До вересня 2024 року одним з його заступників працював Ростислав Шурма — в ОП він відповідав за економічний блок, у тому числі за фінансовий сектор. Саме це ми маємо на увазі, коли називаємо його «куратором».

Серед інших своїх повноважень Ростислав Шурма мав важіль впливу на державні банки. Він був представником президента у важливій комісії — тій, що визначає незалежних членів їхніх наглядових рад.

Держава націоналізувала банк у кілька кроків, за три дні: з 20 по 22 липня 2023 року. Він перейшов до нового власника — Міністерства фінансів. У банку одразу з’явились дві вищі ланки управління — нова наглядова рада та нова рада директорів. Вони складалися з людей, які до того в Сенс Банку не працювали. Як незалежний член наглядову раду очолив турецький фінансист Шевкі Аджунер. До великої війни він був головою ЄБРР Україна та наглядових рад двох великих державних компаній, «Укрзалізниці» та «Укренерго», тож розумів водночас і банківську справу, і українські реалії. Шевкі Аджунер, як і всі інші члени ради, прийшов на посаду без стандартного багаторівневого конкурсу — тому що перша наглядова рада була перехідною.

У новій ролі Шевкі Аджунер очолив ключовий комітет банку — комітет з призначень. Саме цей комітет далі відбирав кандидатів на всі основні посади в банку. Найважливішим конкурсом, який він провів до кінця 2023 року, був відбір людини на вакантну позицію СЕО банку.

Комітет розглянув кілька десятків кандидатів та врешті зупинився на кандидатурі Олексія Ступака. Ступак працював у банку з 2019 року. Вже під час великої війни, але до націоналізації він пів року входив до правління банку — тож добре розумів процеси всередині. Серед аргументів за його призначення була «м’якість» переходу банку від колишніх власників до держави. Крім того, Олексій Ступак перетинався з двома членами вже існуючого правління банку, тому що працював із ними раніше в інших банках. Те, що Олексій Ступак мав відношення до таємної структури управління колишніх власників, на той момент відомо не було.

Ще однією людиною, яку Шевкі Аджунер привів у банк, був бізнесмен Василь Веселий. Веселий став радником наглядової ради. Як пояснив комісії Шевкі Аджунер, той мав відповідати за зв’язки з урядом — тобто власником банку. На засіданні комітету з призначень Аджунер зазначив, що від радника на цій ролі очікується «високий рівень комунікації у політичному контексті роботи наглядової ради».

Сторінки з протоколу № 8 засідання комітету з призначень при наглядовій раді Сенс Банку (23 березня 2024 року).

«Бабель»

Шевкі Аджунер запропонував найняти Василя Веселого в штат із зарплатою 230 тисяч гривень на місяць, але інший член комітету наполіг на тому, щоб укласти з ним договір «радника» з випробувальним терміном, а зарплату встановити на рівні 150 тисяч гривень на місяць.

«Бабель»

Яким був «політичний контекст» роботи наглядової ради Аджунера, і в чому саме мав допомагати Василь Веселий? Можливо, наглядова рада виконувала вказівки ОП та готувала банк до приватизації, в якій новий власник був би визначений наперед. Можливо, навпаки — вона опиралася ОП та намагалась підготувати банк для прозорої приватизації. Можливо, претензії до банку мали бізнесмени з політичним впливом, яким заборгували великі суми попередні власники. Обговорювати ці версії ми можемо лише гіпотетично, оскільки на користь жодної немає прямих доказів.

Однак частина політичного контексту нам зрозуміла добре — з законодавства, публічної звітності банку та коментарів НБУ. Влітку 2024 спливав «перехідний період» після націоналізації. Для Шевкі Аджунера це означало, що наглядова рада під його керівництвом стане неправомочною. Щоб цього не сталося — уряд мав відкрити конкурс та найняти ще бодай одного члена. Для цього Міністерство фінансів мало отримати зелене світло від Офісу президента. Інакше Шевкі Аджунер де-факто втрачав роботу. За однією з версій, Василь Веселий мав допомогти йому зберегти роботу, використавши власні зв’язки в ОП.

Врешті надії Шевкі Аджунера не справдилися: рівно через рік після націоналізації його наглядова рада стала неправомочною: 22 липня 2024 року в банку, по суті, зникла вища ланка корпоративного управління. Те, що це може відбутися, було зрозуміло заздалегідь усім зацікавленим сторонам: Офісу президента, Міністерству фінансів, Національному банку і самій наглядовій раді. Вірогідно, зробити так, щоб повноваження першої наглядової ради продовжилися, було можливо — але цього не сталося. Замість цього власник банку (уряд в особі Мінфіну) почав «перезавантажувати» наглядову з нуля. Унаслідок цього в банку став на паузу щонайменше один великий зовнішній аудит, який на той момент проводила компанія PwC, — аудитор перевіряв, чи прозоро банк встановлював тарифи для грального бізнесу.

Чому це відбулося? Ми не можемо відповісти на це питання абсолютно точно, але схиляємось до однієї версії. Саме на цей період припало вигнання Ростислава Шурми з Офісу президента за корупційну оборудку в енергетиці. На початку серпня з’явилися перші повідомлення про те, що він розкрадав державні кошти, а в середині серпня видання Bihus.Info випустило про нього велике розслідування. На початку вересня Ростислав Шурма пішов з ОП, а ще через два місяці Ірина Мудра замінила його в «банківській» конкурсній комісії як представниця президента.

Тож у серпні 2024 року Міністерство фінансів затвердило HR-компанію, яка мала шукати кандидатів у нову наглядову раду. Члени ради Шевкі Аджунера потенційно могли зберегти частку своїх повноважень та працювати в комітетах банку, але Мінфін заблокував це окремим наказом. Сам Шевкі Аджунер хотів потрапити до наступного складу наглядової ради та подавав документи, але його кандидатуру комісія Ірини Мудрої не розглянула.

Відбір та затвердження наглядової ради державного банку проводять в шість етапів, вони займають багато часу. У випадку Сенс Банку його наглядова рада не працювала 14 місяців та знову стала правомочною тільки на початку жовтня 2025 року. На першому засіданні нова наглядова рада обрала головою Миколу Гладишенка.

На період роботи першої Наглядової ради припала велика чистка ринку грального бізнесу. Одним з ключових учасників ринку була компанія «Даймонд Пей». Вона проводила платежі для онлайн-казино та обслуговувалась в багатьох банках, в тому числі в Сенс Банку. Загалом, банк був майже монополістом на ринку еквайрингу ігрових послуг, тож його заробітками на цьому ринку зацікавився НБУ. Це було необхідно — тому, що після націоналізації банк мав серйозні проблеми з капіталом, і поповнювати його мав саме за рахунок грошей, які він заробляв.

В першій половині 2024 року у власників «Даймонд Пей» знайшли російські паспорти, і спільними зусиллями НБУ та ДБР її вивели з ринку, а рахунки заблокували. «Даймонд Пей» зберігала гроші на рахунках щонайменше в п’яти різних банках, великих і малих, і спробувала вивести з них близько мільярда гривень. Для цього вона використала схему з різними судами та судовими виконавцями (ми детально описали її в другому матеріалі нашій серії). За допомогою судового рішення вона вивела гроші з трьох банків, в тому числі 54 мільйони гривень з Сенс Банка — він був змушений виконати рішення суду.

Весь цей час НБУ намагався зрозуміти, як Сенс Банк встановлює тарифи та комісії для платіжних систем, що обслуговують онлайн-казино. З’ясувалося, що банк постійно змінював тарифи для грального бізнесу, і визначала їх одна людина на рівні середнього менеджменту. Після внутрішнього аудиту банку цю людину звільнили. Щоб підстрахуватися, Наглядова рада Шевкі Аджунера найняла зовнішнього аудитора PwC, який перевіряв напрямок еквайрингу — але на середині цього процесу втратила правомочність. Тож тарифною політикою знову зайнявся НБУ. В грудні 2024 року він провів в банку позапланову перевірку та дав свої рекомендації. За наступний рік Сенс Банк розробив спеціальну методику розрахунку собівартості таких операцій та уніфікував тарифи. Зараз вони знаходяться на тому ж рівні, що й в інших банків.

На цьому пригоди банку не закінчилися. Навесні 2025 року, коли наглядова рада все ще була неправомочною, НБУ викрив у банку сліди таємної структури, яка керувала банком до великої війни. Ми описали цю структуру в попередній серії нашого розбору, тож зараз не будемо детально на ній зупинятися. Але головне викриття нагадаємо: серед людей, які раніше допомагали цій структурі, знайшовся Олексій Ступак — поточний керівник банку. НБУ почав службову перевірку, розіслав запити в правоохоронні органи та став чекати. Це було неприємною новиною, але в цілому могло зіграти на руку державі: це підвищувало її шанси в міжнародному арбітражі.

Справа полягала в тому, що весь цей час власник банку (уряд) готувався «відбивати» два позови в міжнародному арбітражі. Позов подала структура Михайла Фрідмана — тобто колишнього власника банку. Сторона Фрідмана наполягала, що до націоналізації банк був зразковою установою, а Україна протиправно його експропріювала, щоб потім використати в брудних оборудках (ми описували один з цих двох позовів в окремому матеріалі). Те, що НБУ викрив у банку таємну структуру, яка експлуатувала банк, було вагомим аргументом на користь України. Тож справи банку складалися не те, щоб ідеально, але й не катастрофічно.

Влітку 2026 року, вже за нової наглядової ради, банк потрапив у великий корупційний скандал — «Міндічгейт». Спочатку банк сплив на «плівках Міндіча». Потім, через кілька місяців — на плівках «Форрест Гамп».

На «плівках Міндіча» (їх опублікувала «Українська правда») двоє людей узгоджували незалежних кандидатів у перезавантажену наглядову раду. Розмова на плівках відбувалась 12 травня 2025 року, на рік раніше публікації — тобто саме в ті дні, коли комісія Ірини Мудрої формувала остаточний список кандидатів, який мала віддати на підпис премʼєр-міністру.

Співрозмовники обговорювали, що в наглядовій раді має бути «5 або 6 наших членів … а в нас по нашій квоті двоє … їх держава подає». Далі про членів ради вони говорили «наші» та «не наші». У медіа цей діалог інтерпретували як корупційну змову — тому що НАБУ ідентифікувало співрозмовників як Василя Веселого та Олександра Цукермана: нібито бізнесмени заводили в наглядову раду своїх людей.

Якщо проаналізувати зміст цього діалогу, не знаючи версію медіа, його можна трактувати, як робочу розмову людей, що мають безпосереднє відношення до роботи банку — наприклад, помічників або радників членів відбіркового комітету. Що означає «5 або 6 наших членів … а в нас по нашій квоті двоє … їх держава подає»? Придивимось до складу нової Наглядової ради. На день розмови двоє членів Наглядової ради, обидва громадяни України, залишалися в ній від попереднього складу по державній квоті. Після того як нову раду затвердив Кабмін, вона складалася з шести громадян України та трьох іноземців.

Загалом розмова на «плівках Міндіча» занадто уривчаста, щоб упевнено розібрати її зміст від початку до кінця. Але з нашим припущенням зрозумілою стає ще одна частина діалогу. Співрозмовники обговорюють, що в фінальному списку кандидатів у нас «Містюк або Шлапак». «Він хоче свого Шлапака протянуть», — каже перший. «А цей за Містюка», — відповідає другий. «Там по Шлапаку є запитання деякі», — каже перший трохи згодом. При цьому співрозмовники постійно згадують людину на імʼя Юрій. Це узгоджується з тим, що член відбіркової комісії Юрій Драганчук під час обговорення кандидатів пропонував у наглядову раду кандидатуру Станіслава Шлапака, а представник ЄБРР висловив до нього застереження. Врешті Станіслав Шлапак не потрапив до фінального списку.

Версія про те, що це звичайна робоча розмова може виявитися помилковою. Тим не менш, вона пояснює декілька обставин, які не пояснює інша версія.

• Зараз немає публічних доказів того, що банк на особливих (не ринкових) умовах кредитував компанії, повʼязані з Тимуром Міндичем чи Василем Веселим.
• На період роботи Василя Веселого радником прийшовся той час, коли Сенс Банк займав найменшу частку ринку еквайрингу гральних послуг (це випливає з помісячних даних ринку, які ми наводили вище). За перезавантаженої Наглядової ради банк не послаблював правил роботи з онлайн-казино.
• Банк провів заставу за Германа Галущенка, але це слід Ірини Мудрої, яка рятувала Галущенка за вказівкою свого керівника. При цьому через банк не проходила готівка, керівники банку не втручалися в систему автоматизації, і загалом він був другорядною ланкою в схемі застави.
• Найголовніше: після «плівок Міндіча» наглядова рада Миколи Гладишенка негайно замовила аудит власної роботи за всіма питаннями, які повʼязані з «плівками Міндіча» (цей аудит ми опишемо нижче). Якщо прийняти, що Наглядова рада була корумпована Тимуром Міндічем — це рішення виглядає дивно.

Слідству ще належить встановити, чи впливали люди, повʼязані з Тимуром Міндічем на роботу банку. Якщо виходити з наявної зараз інформації та виключно змісту цього діалогу — стверджувати це однозначно не можна. «Бабель» звернувся по коментар до Василя Веселого та Олександра Цукермана. Обидва стверджують, що не бачились в той день, і ніколи не обговорювали наглядову раду Сенс Банку.

Оскільки Олександр Цукерман уже був підозрюваним у справі «Мідас» — вибухнув скандал. Пʼятого травня, через чотири дні після публікації «плівок» справу Сенс Банку почала слухати парламентська ТСК. Відповідати на запитання прийшли й керівники Сенс Банку — голова наглядової ради Микола Гладишенко та СЕО Олексій Ступак. Багато подробиць цієї справи тоді залишалися невідомими. Наприклад, ще не було публічно оголошено, що імʼя Олексія Ступака зʼявляється в таємних протоколах банку. Тому ТСК переважно розпитувала керівників банку про звʼязки з фігурантами справи «Мідас». Наприклад — чи кредитує Сенс Банк компанії, повʼязані з Тимуром Міндічем.

Одразу після слухань ТСК нова наглядова рада Миколи Гладишенка вирішила, що має перевірити інформацію, яка стосується її роботи. Дванадцятого травня вона відкрила конкурс на незалежного зовнішнього аудитора: його мали обирати серед компаній «Великої четвірки» або спеціалізованих компаній з окремого переліку. Аудитор мав перевірити, чи не створила нова наглядова рада в банку якісь особливі умови для Тимура Міндіча або інших героїв «плівок».

Офіційна відповідь Сенс Банку на запит «Бабеля» (19.10.2026).

«Бабель»

«Бабель»

Потенційні аудитори надіслали пропозиції по ціні, але наглядова рада не встигла визначити переможця. У двох членів (тих самих, які залишалися в ній від попереднього складу як представники держави) закінчилися терміни контрактів, і вона втратила правомочність. Одразу після цього грянув наступний скандал: НАБУ оприлюднило плівки «Форрест Гамп».

Для репутації банку це була подія, яку можна описати словом з ігрового жаргону: fatality. Виявилося, що при відборі нової наглядової ради Ірина Мудра рекомендувала HR-компанії включити в довгий список Миколу Гладишенка. Крім того, Ірина Мудра, за версією НАБУ, допомагала своєму партнеру відмивати готівку, яка пішла на заставу Герману Галущенку, підозрюваному в справі «Мідас». Водночас помічник її партнера розпитував Миколу Гладишенка про те, як провести заставу через банк. Це виглядало сумнівно, і коли НАБУ викрило Ірину Мудру — воно оголосило підозри і керівникам банку.

Згодом Сенс Банк виявився лише маленьким шматочком історії з Германом Галущенком. Банк дійсно був однією з ланок в схемі «проливу» застави за Галущенка — але другорядною. Через нього не проходила готівка. Не справдилася й версія про те, що Микола Гладишенко та Олексій Ступак для того, щоб провести заставу, втрутилися в роботу системи автоматизації банку. Тим не менш, розмови Ірини Мудрої та її партнера, зафіксовані на плівках, сильно вдарили по репутації держави. Головна проблема полягає в тому, що вони підсилили позицію колишніх власників у міжнародному арбітражі проти України.

Версія народних депутатів Ярослава Железняка та Данила Гетманцева: Сенс Банк генерував «потоки» на гральному бізнесі, відповідальність за це несе голова НБУ Андрій Пишний

Слухання парламентської ТСК додали справі Сенс Банку ще один вимір — політичної боротьби. Власне, саме таку ціль сформулював голова ТСК Ярослав Железняк: його робота полягала в тому, щоб «притягнути до політичної відповідальності». Оскільки Ростислав Шурма втік за кордон, а Ірина Мудра перебувала під вартою, обʼєктів для заподіяння політичної відповідальності залишалося небагато: НБУ або Міністерство фінансів.

Найгучнішою сенсацією, яка прозвучала на слуханнях ТСК, стали покази Шевкі Аджунера. Він розказав, що Василя Веселого на пост радника йому порекомендував голова НБУ Андрій Пишний, а потім Василя Веселого представили йому особисто на зустрічі в будівлі НБУ. Крім того, Шевкі Аджунер розказав, що не хотів призначати Олексія Ступака головою правління банку («він не належав до тих, кому я надавав перевагу»), тому що той «був спадщиною від попередніх власників» та «не мав якостей лідера». Ми розберемо заяву Шевкі Аджунера трохи згодом, а спершу розкриємо версії Ярослава Железняка та Данила Гетманцева.

На показах Шевкі Аджунера голова ТСК Ярослав Железняк побудував версію подій, яка виглядає так. «Генератором кешу [в Сенс Банку] були занижені комісії на еквайринг грального бізнесу. [...] Призначається [перша] наглядова рада. Тиснуть [на Аджунера] і [на посаду СЕО] витягують Ступака, причому витягує Шурма [або] Єрмак. Це не подобається наглядовій раді. Їх одразу ставлять на місце, зривають кворум, блокують. Потім голова НБУ [Андрій Пишний] викликає на розмову Аджунера і [представляє] Веселого. Фахових [якостей] у Веселого не було. Але людину призначають, наглядова рада за це, окрім Шевкі, голосує, і ситуація покращується. Потім [у наглядової ради] починаються питання щодо комісії [для грального бізнесу] та деяких виплат [онлайн-казино]. Тож наглядовій раді припиняють повноваження, всіх, хто задавав питання, «збивають» та не беруть на конкурс. Призначають нову наглядову раду за рекомендаціями Ірини Мудрої. Призначають голову — Миколу Гладишенка, який пов’язаний з тим самим Василем Веселим… [А потім] через банк миють гроші, банк фігурує на «плівках Міндіча».

Свою версію подій в банку на одному зі слухань ТСК озвучив і Данило Гетманцев. Він звинувачує голову НБУ Андрія Пишного в тому, що НБУ «закривав очі на […] нелегальні платежі [грального бізнесу]» і що покривав злочинну групу, яка «заганяла ігорщиків на Сенс Банк, а потім диктувала їм умови». «Наглядову раду умисно погодив Національний банк [саме] таким чином, — каже він, — після цього порушення здійснювалися за мовчазної згоди [НБУ]».

Розібрати версію про «мовчазну згоду» буде простіше — тому ми почнемо з неї. На жаль, з формулювань Данила Гетманцева незрозуміло, кого конкретно він бачить відповідальним, крім голови Національного банку. У будь-якому разі картина, яку він змальовує, погано узгоджується з фактами.

Сенс Банк займав (і досі займає) велику частку на ринку еквайрингу грального бізнесу. Він не може раптово відмовитися від цих операцій, тому що попередні власники залишили банку проблеми з капіталом. Банк має його поповнювати з прибутків, а його дохід від еквайрингу грального бізнесу становить $30—50 млн на рік — такий об’єм операцій важко замістити.

З 2022 року гральний бізнес загалом пережив дві великі чистки. Як правоохоронці проводили їх разом із Нацбанком та парламентом — ми детально описали у великому матеріалі. Окрему увагу НБУ приділяв Сенс Банку. Ба більше — він першим почав з’ясовувати, як банк встановлює тарифи для грального бізнесу. Про це свідчить запит, який департамент банківського нагляду НБУ надіслав у банк у вересні 2023 року. Саме після цього Сенс Банк розпочав аудити — спершу внутрішній, а потім зовнішній. Виявилося, що тарифи в банку дійсно були занижені.

Зовнішній аудит еквайрингу проводила компанія PwC. На середині процесу наглядова рада Аджунера втратила правомочність. Тож тарифною політикою знову зайнявся НБУ. У грудні 2024 року він провів у банку позапланову перевірку та дав свої рекомендації — вже перезавантаженій наглядовій раді. За 2025 рік Сенс Банк розробив методику розрахунку собівартості та уніфікував тарифи. Зараз вони на тому ж рівні, що й у інших банків.

Тепер розберемо версію Ярослава Железняка. Нескладно побачити, що її ключовий елемент не відповідає хронології подій: наглядовій раді не зривали кворум на початку її роботи. Найцікавіше, що вона заснована на показах Шевкі Аджунера, які були сприйняті не критично. Його покази легко перевірити, і ця перевірка показує, що слова Шевкі Аджунера не узгоджуються з фактами одразу в кількох місцях.

По-перше, Шевкі Аджунер сказав, що не хотів призначати Олексія Ступака головою правління банку, тому що той «був спадщиною від попередніх власників» та «не мав якостей лідера». Це суперечить двом протоколам: протоколу комітету з призначень, який очолював Шевкі Аджунер, та протоколу його наглядової ради. З них випливає, що за кандидатуру Олексія Ступака виступали всі члени комітету з призначень, включно з Шевкі Аджунером. Особисто Шевкі Аджунер зробив акцент на тому, що Олексій Ступак має необхідні лідерські якості (їх визначає методологія Hogan assessment). На засіданні наглядової ради Шевкі Аджунер сказав, що «Олексій Ступак є найбільш підходящою кандидатурою з точки зору його навичок, компетентності, розуміння викликів». На всіх етапах відбору Шевкі Аджунер голосував за Олексія Ступака. Так само він голосував за Василя Веселого.

По-друге, Шевкі Аджунер розказав, що Василя Веселого як радника йому порекомендував Андрій Пишний, а потім Веселого представили йому особисто на зустрічі в будівлі НБУ, в урядовому кварталі. Логіка підказує, що подібна зустріч мала відбутися між націоналізацією банку (22.07.2023) та днем, коли Василя Веселого призначили радником (26.03.2024). Витяг з системи контролю доступу НБУ показує, що в цей період Василь Веселий будівлю не відвідував — це означає, що подібної зустрічі там бути не могло.

Зі слухань ТСК відомо, що голова комісії Ярослав Железняк запитував у НБУ таку саму інформацію про візити Василя Веселого. Він отримав таку саму відповідь — тож мав розуміти, що слова Шевкі Аджунера не узгоджуються з документами. У цей момент голова ТСК міг зробити висновок, що Шевкі Аджунер дає завідомо неправдиві покази, та передати справу правоохоронцям. Однак голова комісії обрав інший шлях. Він заявив, що готує заяву про злочин в НАБУ, маючи на увазі покази Андрія Пишного — тому що вони протирічили показам Шевкі Аджунера.

Чому народні депутати Ярослав Железняк та Данило Гетманцев зосередилися на відповідальності саме голови НБУ Андрія Пишного? Ми не можемо щось стверджувати абсолютно впевнено, але схиляємось до однієї версії. Ще влітку в медіа просочилися кулуарні розмови про те, що Андрієм Пишним незадоволений президент. Крім того, члени ТСК, найімовірніше, знали, що НАБУ розслідує справу, де зʼявляється імʼя Андрія Пишного, і вона повʼязана зі справою «Мідас». Ймовірно, за допомогою ТСК вони вирішили заробити політичні бали на найгучнішому розслідуванні воєнних років.

Чи існував для парламентської ТСК інший логічний план дій — крім того, що вона була зобовʼязана перевірити слова Шевкі Аджунера? Комісія має розбирати питання, які становлять суспільний інтерес, знаходити системні недоліки в законодавстві та пропонувати, як змінити його на краще. «Міндічгейт» загалом та його окремий епізод під назвою «Форрест Гамп» суспільний інтерес безумовно становить, і системних недоліків він виявив декілька — у тому числі в роботі самої ТСК.

На плівках «Форрест Гамп» Ірина Мудра розповідає про те, що Сенс Банк шантажували двоє людей: вони пропонували менеджерам банку «кришу» і натомість обіцяли, що «не будуть мочити банк». На прослушці Ірина Мудра називає імена двох людей, які приходили до менеджерів банку з пропозиціями про «кришу». «Спочатку Давид прийшов, а потім ***», — каже вона. Прізвище другої людини вирізане, але у відео стоїть розшифровка: «голова комітету ВРУ». Ми можемо припустити, що йдеться про керівника фракції «Слуга народу» Давида Арахамію та голову фінансового комітету Данила Гетманцева.

Якщо слідча комісія розглядала все, що звучить на плівках, як істину (а саме так комісія сприймала зміст усіх інших епізодів плівок, передусім «плівок Міндіча»), то вона мала б розібрати суспільно важливе питання, чи справді член слідчої комісії шантажував керівників Сенс Банку. При цьому член ТСК Данило Гетманцев є головою фінансового комітету парламенту, а голова ТСК Ярослав Железняк — його першим заступником у цьому комітеті. Крім того, до ТСК та до фінансового комітету входить народний депутат Олександр Сова — і він же входить в комісію, яка півтора року тому відбирала членів наглядової ради Сенс Банку.

Тож у справі Сенс Банку члени парламентського комітету з фінансів виступають одночасно у трьох ролях: учасника державного процесу (відбору НР), учасника парламентського контролю за цим процесом та потенційного порушника цього процесу. Це є очевидним та багатошаровим конфліктом інтересів. Основний антикорупційний закон та закон про слідчі комісії подібний конфлікт інтересів не передбачили. На цей системний недолік законодавства ТСК може звернути увагу.

Тим часом Сенс Банк готується до приватизації. Його нинішній власник, Міністерство фінансів, уже обрав фінансового радника: готувати банк до приватизації буде приватна франко-британська компанія, яка належить сімʼї Ротшильдів. Одне з цікавих питань на майбутнє — чи зʼявиться серед претендентів на банк хтось, повʼязаний зі справою Сенс Банку, яку ми описали в нашій серії матеріалів. «Бабель» буде стежити за розвитком подій.